Прийшли, якось задоволено і ніби зраділо, подумала Галина Степанівна.

Вона, обережно спостерігала з-під опущених вій за молодою, гарною жінкою та двома дітьми – хлопчиком та дівчинкою.

Хлопчик був старшим, років одинадцять, дівчинці – близько п’яти. Хлопчика звали Андрій, дівчинку Емілія.

Галина Степанівна точно знала імена дітей, так називав їх батько.

– Ти дивись! Треба ж, безсовісна яка, ти глянь? Вистачило сорому заявитися і ще цих … вилупків привела. До пристойних людей влізла, – зашипіла поряд із Галиною жінка.

Галина Степанівна спостерігала за тією жінкою, вона поводилася гідно, діти теж тихо стояли, хлопчик стримував сльози.

Як він схожий на Григорія Андрійовича, – думала Галина Степанівна, – просто копія.

– Ні, це нестерпно, ви як хочете, а я пішла.

– Стій, Надя, ти що надумала?

– Прожену її, Галю, – шипіла літня, гладка жінка, – чи бачена справа… Тут пристойні люди, жінки пристойні, а вона… та, як вона взагалі посміла.

– Заспокойся, не надумай нічого говорити їй. Я сама.

– Правильно, йди й викинь цю нахабницю.

Галина Степанівна обережно підійшла до жінки, та перелякано на неї подивилася, притиснула до себе дітей і підняла підборіддя.

У чудових очах її стояли сльози.

– Ганна … Ганна … ходімо, вам і дітям потрібно попрощатися з Григорієм Андрійовичем, ходімо …

Жінка вдячно кивнула.

Галина Степанівна провела їх, щоб попрощатись, і Ганна з дітьми відійшли в тінь.

– З глузду з’їхала, Галка, – зашипіла Надія, – ти їх ще на обід запроси.

– Вона не піде, Надя. А дітям… їм потрібно було, треба попрощатися з батьком, діти не винні.

– Ой, ну ти у нас свята…

Ганна розкладала речі дітей у шафу, коли хтось подзвонив у двері.

– Мамо? – Подивився на неї Андрій.

– Я сама відчиню, сиди.

Відчинила двері й відсахнулася. На порозі стояла вона, та жінка Галина Степанівна.

– Добрий день, Ганно.

– Добрий.

– Я увійду?

Ганна стояла, опустивши руки.

– Не бійтеся, я не прийшла закочувати скандал, я … вибачте, я піду, вибачте …

Опустивши плечі, Галина Степанівна розвернулася і пішла вниз.

-Галино Степанівно, – тихенько гукнула її Ганна.

Жінка зупинилася, потім повернулася, Ганна спустилася на кілька сходинок донизу і … вони просто повисли одна на одній, беззвучно заплакавши.

Така мила картинка, подумає той, хто не знає … зустрілися, мабуть, мати з дочкою, після довгої розлуки …

Яка страшна картина, скаже той, хто в курсі – дві жінки одного чоловіка, їх згуртувало спільне горе.

– Ходімо у квартиру.

– Так … я піду, вибачте не знала куди себе діти, ось ноги самі привели до вас … Тут любив бувати Гриша.

– Ні, ходімо. Я вас не відпущу, у мене є діти, а ви… ви одна. До того ж Гриша… Григорій Андрійович, казав, що у вас слабке серце, ходімо. Саме зараз вечерятимемо…

Вони сиділи удвох у кухні, діти пішли спати.

– Незручно, Ганно. Я поїду додому.

– Ні, вранці поїдете. Ляжете в кімнаті Емілії, а вона зі мною…

– Багато років я тебе ненавиділа, багато років … Ох, які скандали я йому закочувала, у своїй голові … – тихо почала гостя.

– Я, лаяла себе, обзивала, казала собі, що я ганчірка, але…я розуміла…без нього я нуль…я не зможу без нього жити…

– Знаєте … Я спостерігала за вами, коли ви гуляли спочатку з Андрійком … А потім вже з’явилася Емілія.

– Ви вчотирьох гуляли, а я… ховалась за деревами, та стежила за вами… Дурна стара…

– Вибачте мені, Галино Степанівно.

– Це ти, мені вибач… Я вкрала в тебе молодість, сім’ю… Як тільки я бачила, що він хоче мені все розповісти, я…починала хворіти…знепритомніла, імітувала хвороби, я навчилася спритно придурюватися, я ще та актриса.

– Йому ставало соромно і він… відкладав до мого одужання. Так нестерпно жити, Аня … Він постраждав від своєї чесності.

– Я і заміж за нього вийшла обманом…

– Галино, тобі не можна лінуватися і бути дурною, – говорила Галині мама.

– Зойці, значить, можна, а мені не можна, – ображалася дівчинка.

– Так, не можна. Зойка хоч так, хоч інакше – проб’ється, їй і розуму не треба, глянь на її морду.

– А що я відразу, – ображалася Зойка, надимаючи пухкі губки. Галя зітхала, вона знала, що мама має на увазі.

Зойка з Галкою сестри, тільки Зоя в маму, личко, фігурка, характер, а Галя в батька – худа, висока, носата, розумна.

З віком, коли дівчатка перетворюються на дівчат, коли молодість брала своє і всі негарні лялечки, все одно стають гарними метеликами, з Галею цього не сталося, вона стала ще грубішою.

Худа, висока, з великим носом і тонкими підібганими губами. Характер був похмурий, та злий.

Харизма? – Ні, це не про Галину.

Так, вона була розумна, але… як виявилося не настільки, щоб стати другою Кюрі, наприклад.

Григорій не був класичним красенем, але… ось у нього саме був і розум, і харизма і весь набір інтелігентної, розумної, доброї, веселої молодої людини.

Хлопець підкорив Галину, як і багатьох інших, але … він все-таки вибрав її, Галину ну, як вибрав, вона, можна сказати, підштовхнула його до цього, навіть якоюсь мірою змусила одружитися з собою.

Вони навчалися на одному факультеті, Галина привчила його до себе, вона була для нього незамінним компаньйоном.

Друг – Галочка, так він її називав. Грицько зустрічався з дівчатами, закохувався, розлучався, а Галочка незмінно була поруч…

Одного разу, зовсім несподівано для Григорія і дуже очікувано для Галини, вони опинилися в одному ліжку.

А потім … звичайно він розгубився, адже Галочка – друг, а не кохана жінка.

Та й немає цієї коханої до нестями. Але згодом він усе більше почав переконуватися в тому, що все-таки домашній затишок важливіший за високі почуття, а наводити затишок Галина вміла. Мама не даремно її всьому навчала.

Вона завжди чекала у своїй маленькій орендованій квартирці Григорія, знала, чим нагодувати хлопця, завжди вислухає, підкаже, допоможе, підтримає, – вона завжди поруч.

Все частіше Гриша прокидався разом із Галиною. Якось він сказав, що все…

– Треба все припинити…

– Чому? – Тихо запитала вона.

– Я не люблю тебе, Галю … Зрозумій … Як друга – так, але, як жінку – ні …

Тоді вперше Галя знепритомніла. Між іншим – це і був єдиний справжній раз… Просто раз – і наче вимкнули світло.

Опритомніла Галя вже в лікарні, довго не могла прийти до тями. Григорій був поряд.

Він потім завжди був поруч, відчуваючи свою провину … Вона не поспішала говорити хлопцеві, що лікар запевнив її, все добре, просто було якесь нервове напруження, а так, дівчина здорова …

Галина промовчала, коли Грицько, лаючи себе, просив у неї вибачення… А незабаром вона вийшла заміж за Григорія, тихо і по-сімейному відсвяткувавши цей день.

Ось і все. Галя завжди була поруч, жили вони спокійно та розмірено, нудно та прозаїчно.

Дітей у них не було, при цьому обидва були здорові, лікарі говорили про якусь несумісність. Галя навіть, потай від Григорія звичайно, їздила до ворожки.

Та спершу розмовляти з Галиною не хотіла, а потім крізь зуби сказала, що Галя в чужу долю залізла силоміць.

– Не буде в тебе щастя, дівко, чуже ти загребла, те, що іншій призначено було. Вкрала чуже щастя і знову вкрадеш.

– Так воно в мене вже є, – усміхнулася Галя, – ти мені про те скажи, чому дітей не можемо завести?

– Ти не хвалюся сильно … почекай, межа ось буде …

Про яку межу говорила ворожка, Галя так і не зрозуміла і не надала цьому особливого значення.

Ось Гриші тридцять п’ять справили, й сорок… Яка така межа?

Галя не забувала підтримувати легенду про своє хворе серце, як годиться, двічі на рік лежала в санаторії, вона й сама переконалася в тому, що їй треба підтримувати своє здоров’я.

Того разу, після приїздом із санаторію, Галя помітила, щось з Григорієм не так…

За пів року тільки зрозуміла – та він щасливий. Щасливий окремо від неї…

Вона почала стежити… Звичайно побачила – молоду, гарну, інтелігентну.

Ні, не якась там розмальована дівчина, а красуня, розумниця … Навіщо їй … старий. Ну не старий, у прямому розумінні цього слова, але і не хлопчик.

Але потім під іншим кутом подивилася Галина на Григорія і задихнулася. Як він змінився…

Плечі розправилися, усмішка, впевнений у собі, очі блищать.

Що разюче, мабуть, відчуваючи свою провину, Григорій більше уваги став приділяти Галині, він ніби з якоюсь теплотою ставився до дружини.

Кілька разів, вона ловила в повітрі загрозу для себе, розуміла, що він готовий все розповісти й розлучитися з нею … піти до тієї молодої та красивої …

За роки життя Галина навчилася вправно маніпулювати Григорієм, їй ставало погано в потрібний момент і нікуди він не йшов, але був готовий…

Коли з’явився його син… Галя готова була відпустити Григорія, але… як уявила ці дні на самоті…

– Чому це, він насолоджуватиметься життям, а я… Ну ні, живи зі мною… – Так думала Галина, в ній збиралася незрозуміла злість, вона ніби мстилася Григорієві.

– Захотів би – пішов, люди геть і від дітей йдуть … значить сам не хоче … я ні до чого, – думала Галина і падала в черговий раз непритомною … Отак і жили.

Вона стежила за чоловіком і його другою сім’єю, при нагоді непритомніла, він більше часу проводив там, ніж з нею, але вони обидва вдавали, що нічого не відбувається.

Григорій розчинявся у своїх дітях, вона бачила це, а вона … вона нишком спостерігала за чужим щастям.

Ворожка мала рацію, вона жила краденим щастям.

І коли Галина вже налаштувалась сказати Григорію, що вона все знає і про Ганну і про дітей, що готова відпустити його… Його раптово не стало.

Тоді Галині стало страшно, адже вона справді прожила чуже життя… От і прийшла до Ганни…

Вони довго сиділи на кухні, потім пішли спати.

– Тітка Галя, а ви ще прийдете до нас? – Запитала вранці дівчинка, дивлячись на Галю очима Григорія.

– Я… я не знаю…

– Звичайно прийде, тітка Галя … вона … вона ваша тітка.

Вони часто тепер ходять у гості одна до одної, все вже давно сказано, всі вибачення випрошені.

– Не вигадуйте, нічого ви ні в кого не крали. Хіба ви погано жили із Григорієм?

– Ні, – вигукнула Галина, – усім би так погано жити…

– Так ось, було б погано … він би пішов від вас. Чому ви думаєте, що могли утримати його якоюсь там непритомністю?

– Він ніколи не любив мене…

– Ну звичайно ж, не любив і прожив з вами стільки років … що ви надумали, теж мені …

І, дивна річ, Галина відтанула. Вона була байдужа до рідних племінників та сестри, а от дітей Григорія полюбила.

Вона зрозуміла навіть за що, Григорій покохав Ганну, – стільки світла та тепла від молодої жінки було.

– От воно як? Як вона погодилася на другу роль, привела йому дітей, як? Це вище за мої розуміння – ділилася Галина з тією самою подругою, яка хотіла тоді вигнати Ганну з дітьми з панахиди…

– Ой, так дівка звичайна, побачила мужика, от і…

– Ні, ти не розумієш … Тут, щось інше …

– Що?

– Кохання, мені здається.

До самого кінця Галина була з Ганною та дітьми, вже всі забули, що тітка Галя їм по суті чужа.

– Рідніша всіх рідних, – так плакала вже доросла Емілія на прощанні з Галиною.

– Найкраща тітка на світі, – не приховуючи сліз, говорив Андрій.

– Значить не така вже вона й погана – думали люди – якщо он як … чужі по суті люди, а так вбиваються …

А ви що скажете з цього приводу? Як би ви вчинили на місці Ганни? Пишіть свої міркування в коментарях. Ставте вподобайки.