– Може, ти ще трішечки в мене побудеш? – жалібно спитала Олена.

– Ще тільки восьма година вечора. Твоя ж дружина нічого не запідозрить, вона мені довіряє, хоч і дарма, звичайно.

– Ні, люба, треба йти, – зітхнув Віктор.

– Щоб і далі зустрічатися, треба, щоб вона тобі так само довіряла. Повернутися додому ближче до ночі – це вже підозра, правда ж?

Віктор одягнувся, нахилився і поцілував Олену в ображений носик.

– Я тебе люблю! До завтра! Не сумуй, блондиночка моя!

Віктор пішов, а на душі в Олени стало важко. Що ж вона робить зі своїм життям і як розімкнути це коло?

Віктор одружений, і про це вона знала від початку їхньої першої зустрічі. Ну прийшов гарненький співробітник в їхній відділ, ну здружилися вони, навіщо потрібен був весь цей безперспективний роман, який явно нічим хорошим не скінчиться?!

Розлучатись він не збирається, дітей залишати не хоче, а їх у нього троє! Отак і бути коханкою все життя до старості років?

Так, Олена не встояла перед чарівністю Віктора – ця його усмішка кого завгодно закохає, та й почуття гумору у нього на висоті – дуже тонко жартує.

Ось так, кілька разів пожартував і закохав її в себе, але тільки вже серйозно.

Але поки що не було жодного роману – був щільний графік роботи, іноді доводилося працювати понаднормово, тому дружина Віктора і не хвилювалася, якщо він затримується.

Одного разу Олені довелося з нею познайомитися – вона відвозила Віктору додому забуті ним в офісі документи. Їх треба було трохи розібрати, і Олена залишилася на п’ятнадцять хвилин.

Наталка – привітна жіночка, подала каву і привіталася. Діти галасували та сварилися між собою, наймолодший плакав у ліжечку – зосередитись було неможливо, тому Наталя все розуміла, якщо Віктор іноді вечорами почав заїжджати до Олени.

Ось так і почався їхній таємний роман.

– Боже, та як же твоя дружина тебе до мене відпускає? – Запитала якось Олена. – Ти такий красень, я б ревнувала!

– А я їй сказав, що ти нібито живеш зі своїм коханим чоловіком, – відповів Віктор. – У вас міцна родина, і ми навіть дружимо з твоїм неіснуючим Сашком, якого я вигадав. Наталка якось навіть на свято хотіла запросити вашу пару, але я сказав, що ви не можете – у вас романтичний похід в ресторан. Треба вміти обманювати!

– Мені дуже соромно перед твоєю дружиною, – зітхнула Олена. – Я – негідниця!

– Не думай про це. Ти ж про неї не думала, коли ми вперше поцілувалися і лягли в ліжко. А наші з нею стосунки давно себе зжили – їй потрібні лише діти та мої гроші, а до мене їй справи немає. Приходжу пізно ввечері – значить багато працював, а це означає, що грошей більше буде, ось що її турбує. Вона вірить, що ти просто моя хороша подруга, а тому й спить спокійно. Ну то навіщо тобі про якесь там сумління думати?

– А якщо вона про все дізнається?

– Не дізнається. Ти мою дружину не знаєш – вона підозрювати не буде, якщо я ввечері вдома.

Ось так, вже майже рік і тривають такі стосунки, а зараз особливо складно – здається, все ж таки Наталка стала про щось здогадуватися.

Начебто Віктор відмовляється, але все одно просить поводитися зараз обережніше – залишається тільки до восьмої вечора, і то не так часто – максимум пару разів на тиждень. Раніше було частіше.

Як прикро, адже відчувається, що він дуже її любить, і вона його теж, але треба якийсь час побути обережнішим, задовольнитися рідкісними зустрічами, щоб зняти з себе підозри. Добре, хоч вони на роботі бачаться і там ніхто ні про що не здогадується.

Нічого не вдієш, він пішов і стало сумно. Ось і шарфик свій випадково залишив, треба на роботі непомітно віддати.

Ближче до десятої вечора Олена розстелила ліжко і вже збиралася лягти, як у двері подзвонили. Вона глянула в вічко і застигла – по той бік дверей стояла Наталка.

Все, напевно, вона про все дізналася! Олена швидко сховала шарфик і відчинила двері.

– Вибачте мені за пізній візит, можна увійти? – тихо спитала Наталка.

Олена закивала – від переживання вона не могла вимовити й слова. Наталка увійшла та озирнулася.

– Сашко ваш вдома? Чи можна з вами поговорити тет-а-тет, чисто по-жіночому?

– Сашко … у відрядженні, – сказала Олена.

– А що сталося?

Наталка пройшла в кімнату і сіла на краєчок крісла. В її очах з’явилися сльози.

– Допоможіть мені, мій чоловік загуляв, – почала вона.

– Я знаю, що ви з Сашком хороші друзі моєму Віктору, він про вас часто розповідає, яка ви міцна родина, тому я і звернулася саме до вас. Вибачте, адресу я дізналася у секретарки вашого директора ще вчора, і телефон теж, але звернутися до вас наважилася тільки сьогодні. Ваш телефон не відповідав, тому я набралася сміливості та приїхала.

– Так, справді відключився, – сказала Олена і поставила телефон на зарядку.

– А з чого ви взяли, що він загуляв?

– Розумієте, вже як два тижні, може трохи більше, чоловік сам не свій. Він пізно приїжджає майже під ніч і каже, що він своєму товаришу нібито допомагає з ремонтом заміського будинку.

Але я відчувала, що він обманює – ремонтом від нього не пахне, а лише парфумами. А потім я знайшла в машині шпильку на задньому сидінні, на якій було декілька волосин, чорного кольору.

Друг у нього такий, що завжди за нього заступиться і теж обманить, хоча деякі речі в їхніх версіях не стикуються, а то й взагалі на мої дзвінки не відповідає.

Але все це лише підозри, а ось вчора мені знайома розповіла, що бачила в центрі міста, як у машині мій чоловік цілувався з якоюсь брюнеткою. Чоловік все заперечує, але я ж знаю, що він мене обманює.

Я ось і вирішила звернутися до вас як до жінки – ви про цю брюнетку нічого не знаєте? Він вам довіряє.

– Ні нічого, – в Олени стало важко на душі від ревнощів.

– Він нам теж про якийсь ремонт розповідав. Може, плітки це все?

– Ні, не плітки, – гірко зітхнула Наталка, нескінченно втираючи сльози.

– Я все це відчуваю і знаю, що він знову загуляв. Адже таке вже неодноразово було в нашому житті. Розумієте, я його дуже сильно люблю. А ще діти! Я вас прошу, Оленко, ви хороша людина, поговоріть з ним, будь ласка! І Сашку скажіть, щоб він з ним по-чоловічому поговорив.

Наталя зробила спробу стати на коліна, але Олена її втримала. Олена пообіцяла поговорити з товаришем-колегою, направити в потрібне русло, повернути в роботу та сім’ю.

Наталка пішла, а Олена застигла від таких новин, вона майже не спала. Наступного ранку Віктор, як ні в чому не бувало, весело підморгнув Олені. Вона підійшла, засунула йому в руки пакетик із шарфом і тихо сказала:

– Це все, що ти залишив у мене, прошу до мене більше ні ногою! А шарфик можеш тепер залишати у своєї брюнетки! І привіт тобі від Сашка!

Віктор зробив здивований вигляд. Він так і не зрозумів, звідки Олена про все дізналася, але все одно почав виправдовуватися, що це просто плітки, та брюнетка для нього нічого не означає.

Але Олена вже подала заяву на звільнення – працювати їй тут не подобалося. Вона трималася за цю роботу тільки через Віктора, але більше її тут нічого не тримає.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу? Чи варто коханкам розраховувати на щось більше ніж випадкові зустрічі?

КІНЕЦЬ.