Наші батьки поїхали на відпочинок вперше в житті, а ми залишилися у них з їхніми коровами і козами. Поки вони відпочивали в Дубаї, ми все їхнє господарство продали. Думали, вони будуть вдячні. Та вони таке влаштували і викреслили нас з заповіту, і бачити мене більше не хочуть

Наші батьки поїхали на відпочинок вперше в житті, а ми залишилися у них з їхніми коровами і козами. Поки вони відпочивали в Дубаї, ми все їхнє господарство продали. Думали, вони будуть вдячні.
Та вони таке влаштували і викреслили нас з заповіту, і бачити мене більше не хочуть.
Я ніколи не думала, що так станеться. Якщо чесно, ми хотіли, як краще. Батьки завжди мріяли поїхати кудись, відпочити, не тягти на собі ці вічні відра з водою, не доїти корів щодня о п’ятій ранку.
У них спини вже не ті, руки скрючені, а про нормальне життя вони й не мріяли. І ось нарешті — путівки в Дубай. Батько ще вагався, мовляв, господарство не можна кидати, але мама переконала його, що ми впораємося.
Ми — це я і сестра. Нам уже не по 15 років, а по 30 з гаком, знаємо, що до чого. Тому, коли вони полетіли, ми сіли за стіл і подумали: а що, як нарешті звільнити їх від цього ярма? Продати все, поки вони там відпочивають, і зробити їм сюрприз.
— Вони ж самі скаржилися, що змучилися, — сказала сестра.
— От і буде їм легше, — погодилася я. — Повернуться, а тут чисто, нічого більше порати, можна просто жити! А гроші їм на депозит покладемо, щоб в майбутньому до пенсії були бонуси.
Ми не зволікали. Дали оголошення, швидко знайшли покупців. Дві корови, чотири кози, кілька свиней — все пішло. Навіть курей забрали на сусідню ферму.
Хлів порожній, подвір’я чисте. Ми ще й ремонт у хаті косметичний за ті 15 днів зробили, шпалери переклеїли, підлогу відмили. Гроші ж були, чому ні?
Коли вони повернулися, ми зустріли їх із усмішками.
— Ну що, відпочили? — питаю я.
— Відпочили, — киває мама. — А де корова?
— Та не тільки корова, — сестра теж усміхається. — Ми вам сюрприз зробили.
— Який сюрприз? — батько заходить на подвір’я і раптом зупиняється, ніби його грім вразив.
Він стоїть, дивиться на порожні хлів і стайню. Мама вже теж відчуває щось не те.
— Де худоба?!
— Ми все продали! — гордо кажу я.
— Що?!
Я чекала всього, але не цього. Батько зблід, мама осіла і сповзла по стіні на підлогу.
— Ви що, з глузду з’їхали?!
— Ми ж вам добра хотіли! Ви самі казали, що вам важко! Гроші вам у банк покладемо.
— Це ж наше життя! — кричить батько. — Ви забрали в нас усе!
Я не розуміла, чому вони так реагують. Вони ж самі говорили, що втомилися! Вони самі скаржилися, що не мають сил!
Але їхні очі палали від злості.
— Забирайтеся з дому! — вигукнув батько.
— Але ж ми хотіли як краще!
— Все! Ви нам не діти!
Мене трусило. Сестра схопила мене за руку. Ми не знали, що сказати.
Після цього почалося. Вони сказали всім родичам, сусідам. Мама плакала, казала, що ми їх зрадили.
А потім виявилося найгірше. Заповіт.
— Я все перепишу на вашого двоюрідного брата, — сказала мама. — ви для мене більше не існуєте.
Брат, який і пальцем не поворухнув, щоб допомогти їм хоч раз в житті..
Я не знаю, що робити. Ми ж хотіли добра. Чи справді ми такі погані? Як мені жити далі? Навіть чоловіки й діти не можуть нас з сестрою заспокоїти через цю історію з батьками і їхньою господаркою.