– Привітайте мене, дорогі батьки, я виходжу заміж за Єгора, – з порога радісно заявила Юля.

– Це точно, дочко? А то минулого разу також повідомила, а в результаті, через тиждень розбіглися з Максимом.

– Мамо, ну Макс – це інше, несерйозним він виявився, ненадійним, – відрізала Юлька.

– Доню, я теж підтримую матір, заміж вийти – це відповідальний крок. І ти маєш все життя любити й терпіти цю людину. Ти добре знаєш Єгора? – запитав батько.

– Нууу, тату, знову завів свою платівку. Ти не у себе в інституті на лекції, де пояснюєш студентам, що, та як.

– Все-таки ти вдома, і я твоя рідна дочка. І я не на іспиті. Так, знаю його добре і мало того, ми кохаємо одне одного, – відповіла дочка.

– Доню, не гнівайся, – заступилася мати за батька Андрія Миколайовича. – Так, тато наш знається на людях, стільки років спілкується зі студентами, тому й питає тебе.

– Ти свого Єгора нам лише один раз показала, ми мало поспілкувалися з ним. Тому й не можемо радіти за тебе. А раптом що не так?

– Мамо, Єгор – класний хлопець, добрий і дбайливий. Ось побачите, як добре і дружно ми житимемо.

– Гаразд, доню, вітаємо тебе. Ти в нас доросла, закінчуєш інститут і заміж, мабуть, настав час, – погодився батько. – Аби ти була щаслива, а більше нам з матір’ю і не треба нічого.

– Як це нічого, – трохи обурилася Ганна, – а онуки, нам онуки будуть потрібні.

Усі дружно засміялися.

– Добре, мамо, будуть тобі онуки, – відповіла Юля і пішла до своєї кімнати.

А в Єгора вдома теж йшло обговорення одруження сина. Він також радісно з порога заявив:

– Мамо – тату, я одружуюся!

– Ох, синку, таки з Юлькою? – трохи розчаровано спитала Ірина Петрівна.

– А з ким же ще? Ви ж із Юлькою знайомилися, а більше я ні з ким не зустрічаюся. У мене одна єдина Юлька, це моя зоря на небі. Одна-єдина.

– Нууу, сину, це ще не відомо, чи одна, – якось невпевнено промовив батько Єгора. – У житті все буває. Є такі чоловіки, доки не переберуть купу жінок, не знайдуть одну-єдину.

– Співчуваю я їм, – усміхався Єгор, а мені ось пощастило.

– Не кажи – гоп, доки не перестрибнеш, – життя довге й складне, не вгамовувався батько.

– Коротше, батьки, я вас попередив, тож готуйтеся до весілля.

– Ну так, вкотре вже… – промовила мати, у Єгора були дві старші сестри.

…Юля з Єгором навчалися в одному інституті, та з третього курсу зустрічалися. У Єгора до неї були дівчата, він міняв їх часто, але познайомився ближче з нею і життя його перекинулося. Воно стало йому здаватися світлішим і чистішим.

Юля з пристойної родини, батько – Андрій Миколайович, викладач в інституті, правда в іншому. Мати Ганна – працює економістом на підприємстві.

Юля – їхня єдина донька, і все що було гарного в них самих, вони з любов’ю та ніжністю вкладали у доньку.

Правда Андрій Миколайович, хоч і спілкувався зі студентами, але був старого загартування, правильного виховання, і вважав:

– Якщо вже хлопець одружується з дівчиною, то несе повну відповідальність за неї. Ну от, як я. Свою дружину обожнюю і люблю.

Він, звичайно, розумів і бачив, що молодь зараз інша, та й життя теж. Він спілкувався з колегами, а ті теж різні, та різних поглядів на життя. Ось, наприклад, Антон Михайлович, друг і колега його якось ділився за чаркою “чаю”.

– Я втретє тільки одружився вдало. Заздрю ​​тобі Андрію, ти зі своєю Ганною зі студентських часів, вивчили один одного вздовж і впоперек, вивчили кожну рисочку характеру. А я ні, поки з однією пожив, потім з другою, і ось на третій зупинився.

– Дааа, Антоне, не всім так щастить. Всі люди різні, але треба придивлятися, і не тягти дівчину одразу в ліжко, – ніби на лекції, промовив Андрій Миколайович.

– А якщо вони самі тягнуть? Я ж не можу чинити опір, – сміявся Антон Михайлович, він завжди був безрозбірним і вітряним, щодо жінок.

Якщо йому сподобається якась жінка, він зробить усе і досягне свого. Це вже інше питання – розбіглися одразу в різні боки, чи ще зустрічалися.

Хоч і під п’ятдесят йому, але такий він у житті. Серед студенток в інституті він має славу Дон Жуана. Дівчата передають одна одній про гарячі зустрічі з Антоном Михайловичем, а він їм заліки допомагає здати.

– А що в цьому такого, вони – мені, я – їм, – сміявся він у відповідь, якщо іноді колеги підколювали його в велелюбності.

Про першу дружину Антон Михайлович говорив не дуже добре. Тому що й одружився не з кохання, а саме «по зальоту», по молодості попався так, от і довелося одружитися.

– Розумієш, ми з нею були близькі лише тілами, – іноді ділився він з Андрієм Миколайовичем. – Не було між нами душевної близькості.

– Я не відчував себе поряд з нею щасливим, не було того палкого вогню в очах у мене, та й у неї теж. Коли ми разом в ліжку були, вона наче не жива. Так буває, Андрію, – коли той незрозуміло дивився на друга.

– Не треба було одружуватися, – відверто й щиро відповів Андрій.

– Так вийшло. Тим більше якщо ти в молодості дізнаєшся, що до тебе в дівчини були інші мужики, і мрії твої впали.

– Якщо тебе мучитиме почуття зради через те, що вона вже була близька з кимось, то про яке щастя тут можна говорити. Так, раніше так було.

– Це зараз молодь інша. І ніхто не морочиться з цього приводу. А може вони й мають рацію, не знаю… – сумно говорив Антон колезі.

– Ось я пам’ятаю, як розповідав мій дід про стосунки між хлопцем та дівчиною в далекому минулому, за часів їхньої молодості. Дід казав, що раніше берегли честь дівчат, як зіницю ока.

– Тому що дівчина, яка скуштувала заборонений плід, вважалася вже ненадійною і легко могла піти на зраду. Раніше могли навіть повернути наречену назад батькам у такому випадку.

– У ті часи інакше не могло бути. У минулому столітті хлопці, з якими зустрічалися дівчата, намагалися не зазіхати на честь коханої дівчини, берегли її до весілля, – розповідав Андрій, – і це було правильно.

– Дааа, згоден з тобою, раніше все було інакше, – підтримав Антон, – але в останні кілька десятиліть молодь змінилася і почала мислити по-іншому.

– Тепер уже нікому не потрібна честь дівчини. Тому й роблять у житті багато помилок. Ось так помиляючись, вони часто змінюють партнера, ніби шукають собі відповідну людину.

Андрій з Антоном часто зустрічалися, та вели розмови, дискусії за чарочкою. Ніколи не напивалися, все було в міру. Вони були найкращими друзями та колегами ще з інститутських часів.

– Андрію, я чув, що Юлька твоя заміж зібралася? – Запитав Антон колегу.

– Так, зібралася. Все-таки зібралася за Єгора. Ми правда з Ганною погано його знаємо, а що робити? Вони самі зустрілися і покохали одне одного, тож вирішили одружитися.

– А ми ось готуємося до весілля, ти, до речі, з дружиною теж запрошений на урочистість. Потім повідомлю конкретну дату, – посміхався Андрій Миколайович.

Єгор батькам Юлі сподобався, стриманий, але товариський. На запитання відповідав докладно, очі не ховав, він видався їм відкритим і щирим.

Не те що Юля його батькам. Єгор у них молодший у сім’ї, все для нього. І мама Єгора вважала, що жодна дівчина не підходить синові за дружину.

Вона навіть намагалася сама познайомити його з кимось, підшукати наречену, але син суворо припинив це.

– Мамо, у мене є дівчина і я з нею одружуся. Це Юля, і ви її всі знаєте.

– Подумаєш, кохана дівчина, – пирхнула старша сестра Віра.

– Таких коханих ще може бути… ого-го скільки.

– А по собі людей не судять, – відповів Єгор сестрі, бо не сподобалися йому ці слова сестри.

– Ой, та що ти розумієш у житті, – промовила обурено Віра, – міг би пожити з Юлькою так без шлюбу, а то одразу в РАЦС, одразу одружуватися, ось тоді й придивився б до неї.

– Ну, і де тоді тут сім’я? Якщо так просто жити? Виходить, що дівчина із хлопцем тільки сплять разом. А якщо дівчина чекатиме на дитину, а він не схоче стати батьком, не схоче взяти на себе відповідальність?

– Тоді що? Підвівся і пішов, залишив її одну. Я думаю, що хлопці, які живуть просто так із дівчатами, вони не люблять своїх обраниць, а лише ними користуються. І при першій важкій нагоді кидають їх, та йдуть, – серйозно заявив Єгор.

– Ух ти, який правильний у тебе син, мамо, – здивувалася Віра, дивлячись на Єгора. – І звідки в тебе такі знання та думки про сімейне життя?

– Нізвідки, я сам так відчуваю та розумію життя. І житиму за своїми правилами, не як усі, сподіваюся, це всім зрозуміло, – він махнув рукою і пішов на побачення до Юлі.

Весілля було шикарне, Юля – дуже гарна і ніжна наречена, Єгор – високий і стрункий, серйозний, поважно тримав за руку свою майбутню дружину. Дуже красива була пара.

Навіть у РАЦСі їм про це сказали. Єгор з Юлею виглядали дуже щасливо, очей не зводили одне з одного, бо ніколи не бачили у весільному вбранні своїх обранців.

Коли за столом дали слово Андрію Миколайовичу, батькові нареченої, він серйозно і гордо сказав:

– Єгор і Юля, ви вступаєте в доросле життя, зовсім інше – в сімейне, і воно відрізняється від простого життя. Ви вже взяли на себе відповідальність один за одного, та обіцяли це перед усіма.

– Ми знаємо, що одружилися ви з кохання, живіть разом довго та щасливо. У нас у роду не буває розлучень, тож і ви живіть так, – побажав він молодятам.

Звідки йому було знати, що ці побажання зачеплять когось. Виявляється, старша сестра Єгора та й молодша були іншої думки.

Віра різко встала, вона вже двічі була одружена і кілька разів просто жила з чоловіками, зухвало відповіла, дивлячись на Андрія Миколайовича та Ганну:

– А ми будемо хоч десять разів виходити заміж і розлучатись, поки не знайдемо кращого чоловіка!

Андрій Миколайович залишився у незручному становищі, пробурмотів тихо:

– Так, кожен має право на свою думку і на своє життя. У мене ось таке побажання.

Сказав, звичайно, не подумавши. Але звідки йому було знати про життя сестер Єгора, а Віра, мабуть, подумала, що він натякає на неї.

Хоч і кажуть, що зараз не має значення, чи були у дівчини до заміжжя чоловіки, але все одно хлопці намагаються одружитися з більш скромними та порядними дівчатами. Ви зі мною згодні, чи маєте власну думку?

Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.