– І що тепер виходить, дорогий зятю, тепер у тебе більше прав на мою доньку, ніж у мене? – голос тещі лунав різко, а її погляд палав обуренням.

– Це ж моя Інна! Я її на світ привела, виховала, все життя про неї дбала! А тепер виходить, що ти для неї важливіший за мене?

Я глибоко вдихнув, намагаючись не піддатися на провокацію. Теща стояла посеред нашої кухні, склавши руки навхрест, а Інна, моя дружина, невпевнено переводила погляд то на мене, то на неї. Вона явно не хотіла цієї розмови, але мати знову її спровокувала.

– Анастасіє Григорівно, – я говорив максимально спокійно, хоча всередині закипав, – це не питання «хто важливіший». Ми з Інною – подружжя. Ми радимося одне з одним, бо живемо разом, приймаємо рішення разом. Це нормально.

– О, тепер це нормально! – вона саркастично пирхнула.

– А коли я їй радила, що краще зробити, то це було «мама, не лізь»! Виходить, ти її слово тепер – закон, а я вже не авторитет?

– Мам, – подала голос Інна, нарешті наважившись втрутитися.

– Ти ж знаєш, що я тебе люблю. Але я виросла. У мене є своя сім’я, свій чоловік. Це не означає, що ти для мене не важлива, просто… просто я вже не маленька дівчинка.

– Ой, звісно! – теща скрушно зітхнула і відкинулася на спинку стільця.

– Не маленька. А як проблеми якісь – мама допоможи, мама порадь! А тут раптом самостійність з’явилася!

Я закотив очі. Така розмова у нас відбувалася вже не вперше.

Як усе почалося

Ще до весілля я помічав, що теща занадто контролює Інну. Вона втручалася у всі її справи – від вибору одягу до кар’єри. Я спочатку не звертав на це увагу, бо думав: ну мама є мама. Але після весілля стало ще гірше.

Кожне наше рішення – від того, де відпочивати, до того, що їсти на вечерю – теща коментувала. І не просто коментувала, а наполягала, що тільки її варіант правильний.

– Ти не думаєш, що це занадто? – якось спитав я Інну після чергового візиту її матері.

– Ну от ми хочемо ремонт зробити в бежевих тонах, а вона приходить і починає: «Фіолетовий – це зараз модно! Робіть фіолетовий!».

– Вона просто хоче, щоб нам було красиво… – тихо відповіла Інна, але я бачив, що їй це теж не подобається.

– Вона хоче керувати. Це не про турботу, це про контроль.

Тоді ми просто відмахнулися від проблеми, але тепер вона перетворилася на справжній конфлікт.

Найгостріший момент

Все загострилося, коли ми вирішили переїхати у власну квартиру. Жили ми поки що у моїх батьків, збирали гроші на своє житло. І ось нарешті зібрали достатньо. Вибрали квартиру, почали облаштовувати.

І тут теща заявила:

– Як це ви не порадилися зі мною?!

– Мам, ну це ж наше житло, – м’яко сказала Інна.

– Ми з Сергієм вирішили самі.

– Так, так! «Ми з Сергієм»! – передражнила вона.

– А я що, чужа людина?

– Мам, та при чому тут це? Ми ж не діти.

– Не діти, не діти! Але як щось станеться – хто перший прибіжить на допомогу? Я! І ви ще мені не раз подякуєте, що я турбуюся!

Я відчув, що терпець уривається.

– Анастасіє Григорівно, турбота – це не контроль. Ми ж вам не забороняємо висловлювати думку. Але ми хочемо вирішувати самі.

Вона зітхнула, схрестила руки й подивилася на Інну:

– Ну і що, дочко? Я тепер тобі не потрібна?

– Мам, не треба так.

– Я все зрозуміла.

Вона встала і демонстративно пішла.

Чи є вихід?

Звісно, вона швидко повернулася – то з одним приводом, то з іншим. Але після того випадку відчувалося напруження. Теща почала менше говорити зі мною, частіше скаржитися Інні, що вона «віддалилася».

Я бачу, що дружина хвилюється, їй важко між двома вогнями. Але й постійно підлаштовуватися під тещу – теж не вихід.

І ось мені цікаво: як би ви вчинили на моєму місці? Як знайти баланс між повагою до батьків і власною сім’єю?

Джерело