Я ніби щось відчувала, тому після служби зладувала сумку і таки сіла на електричку, щоб подивитися, як там дочка живе у невістка.

Ліля наша з чоловіком гордість. Закінчила університет, потім ще й магістратуру. Ну розумна в нас дочка, нічого не скажеш.

Ми стільки сил і грошей в Лілю вклали. І що ви собі думаєте, замість того, щоб їздити в офіс на роботу, яку, до речі, ми також з батьком їй знайшли, вона сидить дома в кімнатці і манікюри сільським дівчатам робить. Світ такого не бачив. Та хіба це робота для нашої Лілечки?

Я хотіла з дочкою поговорити, сказати, що соромно з такою освітою манікюри робити, а виявляється, це моя сваха до такого кроку її підбила, бо так вона більше заробляє.

Ще до весілля було обговорено, що наша Лілечка йде в невістки. Свати живуть у Львівській області в селі, а ми в Тернопільській. Ну так, в сватів гарний двоповерховий будинок, і немає господарства. Ось сваха і виділила найбільшу кімнату Лілі, щоб та там зробила “робочу зону”. Але мене такий варіант не влаштовує. Не для того ми Лілечку ростили, щоб вона нігті людям в селі чистила. Я вирішила не мовчати, а поговорити зі свахою.

Я зайшла до хати і одразу відчула, що тут не так. Замість того, щоб зустріти мене з радістю, сваха лише кивнула головою і пішла собі до кухні. А Ліля взагалі стояла в дверях своєї кімнати з таким виглядом, ніби вже здогадувалася, чому я приїхала. Ну що ж, раз вони самі не починають розмову, доведеться мені.

– Лілю, ходи сюди, – покликала я доньку, вказуючи на диван у вітальні.

– Нам треба поговорити.

Ліля мовчки підійшла і сіла, схрестивши руки на колінах.

– То що це за цирк? – я ткнула рукою в її кімнату, звідки виднівся столик з лампою і десятки лаків на поличках.

– Це тепер твоє робоче місце?

– Мамо, тільки без сцен, будь ласка, – закотила очі Ліля.

– Це не цирк, а моя робота.

– Яка робота, Лілю? Ти ж маєш диплом! У нас була домовленість, що ти будеш працювати в офісі!

– Була, – Ліля підняла голову, – але мені це не підходить. Я заробляю більше тут.

– Більше?! Лілю, ти що, розум геть втратила? Ти вчилася стільки років, щоб зараз сидіти і пилочки з ацетоном нюхати?

Сваха, яка досі мовчала, вийшла з кухні і спокійно сказала:

– Та що ви таке говорите, свахо? Зараз усі дівчата манікюр роблять. Це прибуткова справа. Ліля молодець, що взялася за це.

– Та ви серйозно?! – у мене не було слів. – Ви ж самі знаєте, як ми її вчили, як давали їй найкраще, щоб вона мала пристойну роботу! А ви її що? Вмовили сидіти вдома і нігті фарбувати?

Ліля різко встала.

– Мамо, досить! Я доросла людина і сама вирішую, що для мене краще. Я не хочу витрачати життя на сидіння в офісі. Тут мені добре, я маю клієнтів, заробляю і маю вільний графік.

– А як же освіта? Як же престиж?

– Освіта – це добре, але гроші важливіші. Я втомилася жити вашими мріями, мамо.

Я глянула на сваху – вона стояла і схвально кивала головою. Вона підтримувала Лілю у цій нісенітниці!

– А ви, свахо, – я глибоко вдихнула, щоб стримати обурення, – ви ж маєте власну справу, маєте гроші. Невже вам так хочеться, щоб ваша невістка сиділа і обслуговувала сільських дівчат?

Сваха знизала плечима.

– Головне – щоб була щаслива. І вона щаслива.

Я не могла в це повірити. Я витратила стільки років, щоб дати дочці гарне майбутнє, а вона обрала легкий шлях. Вона могла бути кимось, а стала просто майстринею з манікюру.

Я піднялася і глянула на Лілю.

– Я розчарована в тобі.

Ліля скривилася, але нічого не сказала.

Я вийшла з хати, грюкнувши дверима. У голові гуло одне питання: як так сталося, що моя донька, моя гордість, зреклася всього, заради чого ми з батьком старалися?

Чи я справді помиляюся, і зараз часи такі, що головне – не престиж, а заробіток? Що скажете ви?

Джерело