— Може якось би і склалося? – запитує Юлію Григорівну подруга, маючи на увазі доньку жінки та її чергове завершення стосунків. – Скільки Наді? 32 уже?

І хитає головою з сумнівом: для першого заміжжя вже якось і запізно, тим паче, що всі стосунки Надії якось невдало завершуються, та й було цих стосунків за останні роки – на пальцях однієї руки можна порахувати.

Юлія Григорівна за долю єдиної доньки теж хвилюється: ось і розумниця вона в неї, і зовні дуже приємна, і не розпещена, порядна молода жінка, працює, кар’єру зробила, житло купила, нехай невелике, але своє. А з чоловіками фатально не щастить.

Надія товариська, але чоловіки рідко покидали френдзону, як кажуть молоді. Були стосунки у дівчини на старших курсах інституту, але там молодий чоловік дуже вже не серйозний попався. Надія застукала його за листуванням з іншою і стосунки закінчила.

Потім був хлопець, який жив по сусідству, гуляли, зустрічалися, Юлія Григорівна з його мамою вже майже підморгували одне одному в сподіванні швидких спільних онуків, але…

Коли донька міняла роботу й виявилося, що зароблятиме вона більше за свого обранця, той якось незатишно себе відчув, і незабаром стосунки зійшли нанівець.

— Він тепер уже другий раз візок катає з іншою жінкою, мати його невісткою задоволена, онуків любить, а Надя одна й одна. І не сказати, що вона кар’єристка, просто… а чим ще зайнятися їй? Працює, завжди може затриматися, не бере лікарняних із дітьми, от і заробляє пристойно. Але справа ж не в цьому.

Матір дала мені життя і виховувала мене одна, я їй далася не легко аж у 40 років. Надійка у мене зʼявилася – я залишилася також одна в 35 років. Мати-одиначка це карма чи що в нашому роду? Чи як? – сумує Юлія Григорівна.

— Твоя мати – це зрозуміло, – каже подруга.

– Мужиків вільних тоді було мало. Ти… ну не знаю, вибирала багато, були ж у тебе наречені, чому не виходила заміж? От і Надя вибирає.

— Ой, ну про що ти говориш, – сердиться Юлія Григорівна.

– Мені просто не пощастило. Один гуляка, інший випити був любитель. Батько Надійки ніяк не міг визначитися: він із дружиною залишається, чи до мене йде. У результаті він пішов від дружини, тільки мені цього було вже не треба.

І Надя не перебірлива в мене. Просто, взяти хоч останнє її захоплення. Ну навіщо свідомо заміж іти, якщо проблеми будуть. Уже зараз є, нікуди не подінуться.

У загальній компанії друзів близько 8-ми місяців тому дочка Юлії Григорівни познайомилася з хлопцем. Подруга, що називається, посватала свого колегу. Все хороший: ровесник Надії, щоправда, іногородній і житло в столиці винаймає. Але це не біда, сама донька й сказала, що немає проблем.

— Якщо буде в нас щось, спільне житло можна купити, – пояснювала донька і було видно, що вона сповнена надій.

— Працює, отримує гідно цілком, як Надя моя. Я ще здивувалася: чому мужик без свого житла, вже можна було б щось придумати, раз навіть дочка моя квартиру купила. І зовні хороший: високий, спортивний, шкідливих звичок немає, серйозний молодий чоловік, – каже Юлія Григорівна. – І зовні на них подивитися – прям, пара. Дуже красива пара.

Як водиться, повинна була опинитися в цій бочці меду і ложка того самого дьогтю. Через кілька місяців очі доньки Юлії Григорівни якось перестали так яскраво блищати. Стосунки тривали, чоловік і з мамою познайомився вже: виникла в Юлії Григорівни потреба в чоловічих сильних руках, до цього й приурочили знайомство.

— Приїхав, усе зробив, ввічливий, усміхнений, а ще за місяць Надя поділилася: вона планує завершити стосунки, хоча й шкода.

— Та просто є і будуть певні обставини, які сильно впливатимуть на наше життя, – з досадою сказала донька. – Я і так думала, і так. І з ним говорила, але… цього не змінити.

Виявилося, що чоловік чи не єдиний у своїй родині благополучний. А сім’я в нього багатодітна. Батько сильно хворіє – наслідок його розгульної молодості. Багато років він уже не працює, на інвалідності сидить. Мати теж уже пенсіонерка з копійчаним доходом. Є середня сестра, яка в розлученні. Із двома дітьми вона живе разом із батьками.

— І є молодша сестра, яка навчається на другому курсі в інституті. Ні, не тут, у їхньому обласному центрі. Ось і відповідь на запитання, а чому мужик житло собі не купив, – зітхнула тоді Надія.

– І я так зрозуміла, мамо, що надто совісний і порядний син і брат – це назавжди. І такий чоловік – це покарання. Куди подінуться його родичі? Молодшій дитині однієї сестри всього 2 роки. Іншій сестрі ще вчитися і вчитися, а якщо і вона потім опиниться без чоловіка і з дитиною?

Надія міркувала так: не стане батька, залишить мати житло середній доньці, то треба буде її саму забирати в столицю – вік же, а сестрі не до неї, самій би вижити. І каменем на шиї ще сестра. Якщо чоловік уже роками допомагає сім’ї, то він кине це після того, як одружиться? А якщо ні.

— І скоріше за все ні, – визнає Юлія Григорівна. – Навпаки, туди й будуть ресурси йти. А що, удвох же жити легше. І буде Надя утримувати всю цю проблемну сім’ю і платити іпотеку в одну особу за спільну квартиру? Чи сяде і буде в декреті останній шматок доїдати, бо татові – ліки, мамі – комуналку, племінникові – черевички, сестрі-нареченій – нове платтячко.

Надія ще якийсь час зустрічалася з чоловіком, напевно все ще намагалася зрозуміти, чи є сенс боротися, а потім сказала йому, що стосунки вона вирішила припинити.

— Ти дурепа чи що? У тебе черга вишикувалася? Хороший мужик, а труднощі з родичами у всіх бувають час від часу, – не зрозуміла такого кроку подруга, яка їх знайомила. – Так ти, Надю, засохнеш у вічних дівах. Або заведеш дитину у сороківник для себе. Або… кішки чекають уже, коли ти їх прихистиш.

Надія навіть не образилася на приятельку, а що ображатися? У кожного своє: хтось хапає перше, що під руку підвернулося, а вона так не може. Юлія Григорівна засмучена: знайомі дивляться співчутливо, от і її власна подруга не зрозуміла, як так можна. Проблеми ж ще не почалися? Був у дівчини, що засиділася, шанс влаштувати особисте життя – сама від нього відмовилася.

Що це?

Вінець безшлюбності, що передається у спадок? Або сімейна риса вибирати довго і ретельно? Або карма — дітей заводити «для себе», без чоловіка, стрибаючи в останній вагон? А може, просто здоровий глузд?

КІНЕЦЬ.