Та що тепер за претензії весь час на мене сипляться? І вимоги виходити на роботу? І навіть моя мама вже підключилася, а я всього три роки заміжня.

Коли я виходила заміж, я ні від кого не приховувала, що, виходячи заміж у 30 років, до того вже напрацювавшись, тепер я хочу берегти домашній затишок, читати книжки, подорожувати, відпочивати і доглядати за собою. Все.

А тепер вони всі на мене накидаються, що моєму чоловіку, мовляв, важко.

Але ж я нікого не обманювала. У нас дитині 4 роки, вона ходить в садочок, і в мене нарешті з’явився час для себе. І працювати я не збираюся.

Першим почав кілька місяців тому чоловік.

— Слухай, Оленко, мені справді важко одному все тягнути.

— Ми ж домовлялися! Ти ж знав, що я не хочу більше працювати.

— Ти не хочеш, а я маю всі твої забаганки, і побут, і відпочинок сам забезпечити?

Я знизала плечима. Ми нормально живемо, на все вистачає. Любомир добре заробляє. Але його явно почало щось муляти.

— Просто допоможи хоч трохи, хоча б часткову зайнятість візьми.

— Чому я маю щось змінювати? Я ще на старті наших стосунків говорила, що буду займатися домом і собою.

Він зітхнув. Потім підключилася мама.

— Доню, ну совість треба мати. Любчику мабуть справді важко.

— Мамо, я не розумію, що поганого в тому, що я просто живу так, як мені подобається?

— Ну це ж егоїзм! Чоловік працює, а ти манікюрчики собі робиш.

— А що, у мене тепер ноги в мозолях мають бути, щоб усі були задоволені?

Мама ображено замовкла, але пізніше я почула її розмову з чоловіком.

— Та нічого, зятю, хай дитина піде в школу, тоді побачиш, як вона сама почне бігати на роботу.

Я злилася. Чому моє життя, мої рішення має хтось оцінювати?

Ще гірше стало, коли почали шепотітися його родичі.

— Це ні в які ворота! — обурювалася свекруха. — Вона просто сіла тобі на шию!

Я почала відчувати, що в сім’ї я вже не просто дружина, а якась утриманка, якій вічно ставлять у провину її спосіб життя.

Одного вечора я сказала чоловікові:

— Якщо тобі так важко, можеш мені сказати, що хочеш, щоб я пішла працювати. Але давай чесно: ти знав, що я не збираюся цього робити.

— Я знав, але я думав, що ти з часом передумаєш.

Ось де корінь проблеми. Він думав, що я передумаю. А я не передумала.

Я хочу жити так, як мені добре. У мене є час для дитини, для дому, для себе. І мені здається, що це не щось ганебне.

А тепер питання: я справді егоїстка? Чи, може, це оточення нав’язує мені чужі уявлення про те, якою має бути дружина і мати?

Невже у мене як у жінки дійсно не має права просто бути щасливою, не працюючи у дві зміни в якомусь офісі, а потім ще дома біля плити???

Джерело