Буває таке, що деякі події повторюються. Не один в один, звісно, але дуже схоже. Ось і в мене нещодавно сталося дежавю.

Якось непомітно прийшов день моїх іменин. Дата не кругла, але вирішила я влаштувати своїм близьким свято. Замовила в хорошому кафе столик, меню погодила з урахуванням смаків усіх запрошених, оплатила.

Запрошених троє, син із нареченою та її мама. Я, виходить, свекруха. Три роки вже як. Замість невістки я отримала доньку. Рада за сина: таку чудову дівчину зустрів.

А з її мамою, свахою моєю, ми стали подругами. Вона вдова, а я щасливо розлучена, тож ніхто нам не заважає зірватися, наприклад, у поїздку на вихідні, або в санаторій, або… та хіба мало чим зайнятися можна.

Сміємося іноді:

— Ось як бабусями станемо, так і вгамуємося, будемо онуків панькати. А поки ми не бабусі, а дівчата, радіємо життю.

Синові, Глібу, 30 років. Ганнусі, невістці, 27. Вивчилися, працюють. Жити вирішили відразу окремо, самостійні.

Настав день урочистостей, усі красиві й ошатні, іменинниця приймає привітання і подарунок. Дві коробочки. В одній красива каблучка з бурштином. Одразу на палець лягла як рідна. У другій – парфуми. Я як назву побачила, сміятися почала і кажу:

— Хто вибирав?

Невістка :

— Я. А що не так? Ти ж сама похвалила мої парфуми, я й купила тобі такі самі.

— А, значить я для тебе кобра? – і сміюся.

Назва парфумів «Кобра». Дивлюся – в Анюти губки затремтіли, в очах сльози. Підскочила до неї, поцілувала:

— Не ображайся, зараз я розповім усе. Теж сміятися будете.

За давністю років я й забула цю історію. Син і не знає її, якось не було приводу розповідати. А ось побачила коробочку і як учора все було, хоча минуло вже 28 років, здається. Розповідаю.

Ми коли з чоловіком одружилися, жили з моїми батьками. Тут у місті. Було синові півтора рочки, коли ти сильно захворів, запалення легенів. Лікар рекомендував посилене харчування і повітря свіже.

А в той час яке харчування? Талони, черги, кури синьо-волосаті. А тут ще й фабрика, де батько твій працював, закрилася. Вирішили на якийсь час до свекрів поїхати, у село. Там і повітря, і харчування.

Стосунки хороші були. Поїхали. Нормально жили, усім справу знаходили – у селі не в місті, встигай крутитися. Батькові твоєму і робота знайшлася. Там столярка була, а він із деревом любив працювати. От і взяли його туди.

За якийсь час потрібно було в місто проїхати, гроші отримати на дитину. Тоді не було карток банківських, отримували «живцем» там, де працював. Отримала. Гліба з мамою залишила, сама по магазинах вирішила пробігтися.

В одному унюхала запах, він так мені сподобався, що підійшла подивитися: що за парфуми такі. Попросила дівчину показати, понюхала і зрозуміла – не піду без них. Купила. Ось такі точно – «Кобра».

Приїхала назад. Чоловікові запах сподобався. І свекрусі зайшло. Підійде до мене і вдихає. Видно, що подобається. Час до нового року рухається. Кажу чоловікові:

— Давай для малюка ялинку поставимо. Подарунки під неї покладемо. Вік уже такий, що розуміє, цікаво буде подивитися. І батькам, і нам.

Поїхала в місто, купити що-небудь. Зайшла і в той магазин, де парфуми купила, вирішила свекруху потішити, якщо вже їй так вони подобаються. А дівчина-продавець каже:

— А є і чоловічий парфум, з такою ж назвою. Не бажаєте?

Я і купила і парфуми, і одеколон, точніше, воду туалетну. Нормально ж? Я теж так думала. Ось і свято. Ялинка. Подарунки. Не дорогі, але від душі. Розгорнула свекруха свій, подивилася і прямо змінилася в обличчі. А коли побачила свекра подарунок, так і заголосила:

— Ось значить як? Кобра я для тебе, наречена? І батько теж “кобр”! Ми до тебе всією душею, а ти ось так!

Коробки назад під ялинку жбурнула і пішла до себе. На всі мої доводи, що в мене такі ж парфуми, Вам же подобався запах, і пляшечку свою показала, і коробку знайшла – мовчання, ігнор, губи піджаті. І онук не потрібен став. Я тиждень витримала і поїхала назад до мами. Чоловікові сказала:

— Я так не можу жити! Що я зробила такого? Ти з нами?

Чоловік їхати відмовився. Йому там аж надто добре було, він же вдома. Через півроку ми розлучилися. Нічого, не пропали, вижили, виросли. Ось така в нас тепер сім’я. Коли я закінчила розповідь, усі вже сміялися.

Тут Гліб тост вирішив сказати:

— У нас ще є подарунок. Дорогі наші бабусі…

— Оля! — Юля! – це ми зі свахою в один голос заволали, – він сказав бабусі!

Це найкращий подарунок для мене! Для нас.

КІНЕЦЬ.