– Не одружуйся з ним, – сказала мені мама, коли зрозуміла, хто мені зробив пропозицію.

– Як ти збираєшся будувати з ним сім’ю? Він не заробляє, а роботу свою не захоче змінювати. Побачиш, так все життя будеш жити без копійки.

– Але я кохаю його, хіба не це головне у стосунках?

– Любов та почуття – це перший етап в стосунках. А от після весілля розпочнеться побут.

Вистрибнеш з обіймів коханого, підеш до холодильника, а там – пусто! І речі нові захочеш, якісь туфельки, шубку, а не буде за що…Тобі хіба цього хочеться?

– Я хочу бути з ним.

– Так, це зрозуміло! Що тобі зараз можна втовкмачити!

– То не треба мені нічого говорити, я все одно вийду за нього заміж.

– Та ж ви навіть грошей на весілля не маєте!

– А ми просто в РАЦСі розпишемося та й шлюб візьмемо в церкві.

– Робіть, як вважаєш за потрібне. Але потім мені не плач…

Пройшли роки, дівчина все-таки вийшла заміж за “жебрака”. Згодом народила донечку. В житті було всяке, сварилися, мирилися, але загалом жили добре. Двоє працювали та приносили гроші в сім’ю.

Мама дуже дивувалася, як це їм на все вистачало. Згодом зятя підвищили й він став отримувати більше. Живуть в достатку, правда, не ставлять гроші на перше місце. Для них головне – стосунки.

Одягнені завжди модно, зі смаком. Мати дивувалася: як?

Так, маму дочка не забувала. Приходила часто, приносила смачненьке, приводила внучку. І, не зважаючи ні на що, любила маму.

– Послухай, доню. Я не розумію, як вам вдається все.

Я от коли побачила, що з твого нікчемного батька не буде толку, одразу залишила. А твій нікчемний чоловік з усім справляється та й гроші заробляє.

Вам би ще ремонт вдома зробити! Потягнете?

– Не знаю. Ми поки що і так можемо жити. Мамо, суть в тому, що мій батько ніколи не був нікчемним.

Та й чоловік мій не нікчема. Основна різниця в тому, що батько був нелюбим чоловіком. А мій – коханий…

Що ви думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.