— Ну, а що я можу зробити, грошей у нас із чоловіком немає, я б могла просто переїхати до бабусі і замість доглядальниці доглядати за нею, хоча чоловік проти, але я б умовила. Але цього не бажає моя тітка, – розповідає подрузі Ганна.

— А чому тітка так проти твого переїзду, хоча б тимчасово? Грошей немає, то особистою участю б допомагала.

— Напевно тітка вважає, що якщо ми з чоловіком і донькою туди в’їдемо, то бабуся взагалі розчулиться і всю квартиру заповість тільки мені, – усміхається Ганна.

– Я на це не сподіваюся, та й по справедливості треба чинити, а по справедливості – ми обидві спадкоємиці. Мені це все, звісно, подається під іншим соусом: бабусі буде незручно.

— А чим незручно? Не розумію.

— Тітка напирає на те, що дитина шумітиме, турбуватиме бабусю, а чужа людина в домі, це вона чоловіка мого має на увазі, це взагалі подразник. І взагалі, мені буде не до бабусі, у мене дитина маленька, та й професіонал краще зможе забезпечити всі потреби старенької.

— Ага, але при цьому тітка тобі виносить мозок тим, що ти маєш брати участь у витратах на доглядальницю та інше?

— Саме, вона прямо біситься, що я теж спадкоємиця, що нам усе дістанеться порівну, а витрачає зараз на бабусю тільки вона. Якщо чесно, то дістала вже. Приходжу до бабусі, а доглядальниця, яку вона найняла, одразу ж доповідає тітці, і та дзвонить мені, коли я там, і починає кепкувати, мовляв, прийшла, перевіряю, чи не віддала ще Богу душу бабуся?

— З порожніми руками прийшла чи принесла знову сирки свої ідіотські? – каже тітка Ганни.

– Ага, молодець, бабусі відразу легше стане від цих твоїх твоїх сирків. А нічого, що я доглядальниці плачу? Купую предмети догляду? Я сама вже рік тягну бабусю твою на своєму горбу, а ти зате радісно за спадщиною з’явишся?

Ситуація змучила молоду жінку. Скаржитися бабусі? Додавати їй страждань? Не хочеться, а сил терпіти поведінку сестри матері теж уже немає. І так, Аня не відмовиться від частини спадщини на користь тітки. А чому вона має відмовлятися? Вона спадкоємиця за законом. І на ці гроші, які будуть виручені з продажу бабусиної двокімнатної, вона розраховує: вони з чоловіком зможуть узяти житло в іпотеку.

Ганні 26 років, одружена два роки, є донька, якій 9 місяців. Живуть із чоловіком в орендованій квартирі, збирають гроші на своє житло. Коли заміж тільки збиралася, бабуся пропонувала жити в неї, але й тоді тітка була різко проти.

— Звісно, бабуся тебе кличе, – говорила вона Ганні. – Їй же тебе шкода. А ти припрешся до літньої людини? Із чоловіком? Потім діти підуть, от бабусі буде спокійно й радісно, коли ви всі на її шию всядетеся?

Ганна з чоловіком зняли квартиру. Краще так, ніж тітка б приходила до своєї матері і влаштовувала б їм прочуханку з будь-якого приводу, та в їхнє життя лізла.

Коли Ганна була в полеженні, за кілька днів до декретної відпустки, у старенької стався інсульт, ледве залишилася жива, але так і не оговталася. Майже завжди бабуся лежить, а тітка найняла доглядальницю, відмовившись від того, щоб Ганна доглядала бабусю сама.

Тітка – молодша сестра мами Ганни. На жаль, мами не стало, коли Аня навчалася у випускному класі середньої школи. З батьком Ганни мама була розлучена, жили вони тоді з бабусею. Тітка давно живе окремо, у неї з чоловіком трикімнатна квартира , двоє синів.

Характер у тітки завжди був кепський, вона вважала, що і її сестра уперлася жити на територію матері не просто так, а щоб мама пожаліла розлучену з дитиною і залишила їй усю квартиру у спадок. Напевно певні надії в тітки з’явилися, коли сестри не стало. З’явилися і згасли.

Невдовзі після кончини старшої доньки бабуся пішла до нотаріуса і написала заповіт: квартиру свою вона відписала навпіл. Дочці й онучці. У принципі, за законом так воно і було б, без жодного заповіту.

Анна успадкувала б житлоплощу за правом представлення. Тітка в закони не вникала, мабуть, до самого моменту, коли бабуся оголосила їй свою волю.

— І відтоді я для маминої сестри просто загарбниця. Ти мені скажи, яка тітці різниця, я чи моя мати? Усе одно, якби мама була жива, вся бабусина квартира їй би не дісталася, у неї є житло і немає матеріальних проблем, – вважає Ганна.

Тітка дійсно непогано заробляє, чудовий дохід і в її чоловіка. Сім’я живе набагато краще за багатьох. Аня не заздрить. Напевно, у віці тітки й у них із чоловіком буде зовсім не так, як зараз. А зараз дитина, декрет, немає грошей, треба щось відкладати на майбутню квартиру.

Про те, щоб бабусі скоріше не стало, Ганна не мріяла – бабуся єдина для неї рідна людина, якщо не брати до уваги чоловіка і доньку. З батьком зв’язок давно втрачено, з бабусею по батькові його й не було. Аня з чоловіком мріяли після декрету купити в іпотеку невелику однокімнатну або студію, а потім розширюватися поетапно.

Але бабуся нездорова, їй уже багато років і зараз неозброєним поглядом видно, що їй залишилося зовсім небагато. Волею-неволею молода жінка думає і про те, що буде «після бабусі». Тоді, розділивши з тіткою спадок, можна буде навіть купити двокімнатну квартиру для своєї родини.

— Звісно, мені дуже хочеться, щоб бабуся пожила якомога довше, – каже Ганна.

– Я намагаюся відвідувати її щотижня, дзвонити марно, говорить бабуся вже дуже погано. Та й доглядальниця ця…

— Кому горщики, тому й спадщина, – каже тітка. – Ти не знала, так? Я несу всі витрати, оплачую доглядальницю, розв’язую питання з лікарями, а ти в гості приходиш на годинку, коли бабуся вже вмита, перевдягнена, коли ліки куплені, памперс поміняний. Чудово ти живеш, так?

А чи не здається тобі, дорогенька, що ти морального права не маєш нічого успадковувати? І правильніше було б відмовитися на мою користь? Так, ти, як з’ясувалося, маєш право за законом, але ж! Тоді й обов’язки неси.

Розмова щоразу заходить у глухий кут: грошей у Ані немає, щоб ділити витрати порівну з тіткою, на її допомогу родичка не погоджується. І дорікає, дорікає, дорікає.

Що скажете? Анна справді не має морального права приймати спадщину? Чи? Плюнути на тітку, абстрагуватися і не слухати її, хай платить, раз не згодна, щоб племінниця сама за старенькою доглядала?

КІНЕЦЬ.