Світлану свекруха закликає подумати про її власну сім’ю, чоловік увесь в образах і каже, що вона не на часі вирішила стати мамою, а її власна мама знизала плечима.

— Так і сказала мені, що якщо в мене зовсім мізків немає, то я можу віддати квартиру назад, таткові. Не батьку, а саме таткові. І це не ласкаво прозвучало, а зневажливо якось, – зітхає молода жінка.

– Але я теж не можу так вчинити. Батько зараз на дачі живе в якогось свого друга. На холодній, неопалюваній літній дачі. Це теж якось не нормально. Так, зараз весна і скоро стане тепло, але ж проблема все одно не вирішиться за кілька місяців. Тим паче, що мама відступати назад іти взагалі не хоче. Обзиває його всілякими словами.

— І що ж будеш робити? У тебе ж зараз четвертий місяць вже цікавого стану?

— Четвертий із минулого тижня пішов, – відповідає Світлана.

– Чесно кажучи, не знаю, що робити. Ось тобі і своє житло було, і дитина була запланована, а мама вибухнула і все з ніг на голову встало.

Чоловік мовчить, сопе, каже, що я справді чиню нерозумно, у такий момент вирішила подарувати батькові квартиру назад. Запитує, а на що ми жити будемо в декреті. Немає в мене відповідей на всі ці запитання. Просто немає.

У Світлани нещодавно посварилися батьки. Так посварилися, що, здається, до примирення шлях уже відрізаний. Принаймні мама подала документи на розлучення, бо через РАЦС батько відмовився розлучатися.

Сварка батьків сталася через батьківську спадщину. Нещодавно пішла з життя бабуся Світлани по батькові. У бабусі залишалася двокімнатна квартира, в якій останні роки жила разом із бабусею жила молодша сестра батька. У тітки троє дітей, старший син уже дорослий, йому 23 роки, орендував квартиру. А двоє молодших – дівчатка від другого чоловіка тітки. Їм 16 і 12 років. Обидва рази сестра батька в розлученні.

Мама дізналася про те, що батько відмовився від спадщини на користь сестри, і влаштувала скандал, мовляв, зовиця сама так своє життя побудувала, що в неї немає нічого. Заміжня була двічі, а нажила лише трьох дітей.

— У тебе є власна донька, – вирувала мама. – Буде дитина, а жити їм в однокімнатній до пенсії? Ти бачив ціни на житло зараз? А відсотки за іпотекою? Ми твоїй мамі ремонти робили, в ту квартиру і мої гроші вкладені теж, а ти відмовився?

Слово за слово і мама вказала батькові на двері. Мала повне право: квартира, в якій вони живуть, куплена в шлюбі, але був у житті такий період, коли батькові треба було не мати власності. Батьки Світлани тоді навіть шлюбний контракт підписали, щоб борги батька (він бізнес намагався побудувати) не перейшли на дружину.

Тоді ж у Світлани з’явилася у власності однокімнатна квартира. Бабуся і дід були в розлученні. Тітка від другого бабусиного чоловіка, батько – від першого. Після смерті діда батько став спадкоємцем. Коли свою половину спільної двокімнатної переводив на дружину, то спадщину свою відписав за дарчою доньці.

Світлані тоді було всього 17 років. Зараз 28. Заміж вийшла 4 роки тому, з чоловіком живуть у цій однокімнатній квартирі. Гроші, звісно, вони збирають, але виходить повільно: то одне треба, то інше. Хотіли було брати житло побільше, а однокімнатну квартиру Світлани  здавати, але вирішили відкласти до кращих часів – аж надто зараз умови важкі.

А від появи на світ дитини не відмовилися: поки вона буде маленькою, в однокімнатній не тісно. Новина про малятко була зустрінута всіма з натхненням. Бабуся вже віддала Богу душу, але батько не говорив про те, що він вирішив відмовитися від своєї частки в її двокімнатній.

— А мама запитань не ставила, – каже Світлана.

– Вона впевнена була, що батько написав або ось-ось напише заяву про вступ у спадщину.

Мама вкотре нагадала батькові про похід до нотаріуса, а він відповів, що пам’ятає, що сходив, що відмовився. Тепер сидить на дачі друга, їздить на роботу електричкою, до якої спочатку добирається маршруткою. Влітку його приятель на дачу вивозить дружину й онука, тож жити батькові буде зовсім ніде.

Коли Світлана говорила з мамою з приводу ситуації, що не чесно так, вони ж разом наживали двокімнатну, а зараз батько практично безхатько. Адже не за горами пенсія, що він собі купить. А мама відповіла:

— Дурнів, донечко, вчать. Він і є безхатько, сам себе таким зробив. Він подумав, що без житла залишається? Він про тебе подумав?

— Про мене подумав, – відповіла Світлана. – Мені однокімнатну віддав.

— От і дурень, усе роздав, а сам із чим залишився?

Батько Світлани не найздоровіша людина, є проблеми з тиском і судинами, кілька разів поставало питання про інвалідність. І ясно вже, що купити собі він нічого не зможе, а знімати… поки працює – може знімати, а далі?

— Виходить так, що мама його просто обдурила, – каже Світлана.

– Якщо вже називати речі своїми іменами. Ми молоді, наживемо своє, а батькові я цю квартиру маю якщо й не віддати, то віддати.

Новина була зустрінута гостро всіма. Свекруха за голову схопилася, мовляв, сват сам таке влаштував собі, нехай іде жити до сестри, у вас дитина буде, яка оренда? Чоловік висловився, що Свєта могла б так вирішувати, якби не майбутня дитина, а зараз що?

Віддавати гроші за оренду і жити впроголодь? Мама біля скроні головою покрутила головою і поставила дочці запитання: а куди Свєта прийде, якщо з чоловіком у неї щось не заладиться?

— Так запитала, що стало зрозуміло: мама мене і мою дитину до себе не пустить, – усміхається Свєта. – Ну що, до тата і прийду, якщо що. В однокімнатну. Загалом – одні нерви.

Світлана переживає і за свою сім’ю, і за дитину, і за батька. Вчинити якось інакше їй не дозволяє совість. Але жінка відчуває: стосунки з чоловіком і свекрухою сильно хитаються. І саме зараз, у найвідповідніший для неї час.

А ви б як вчинили на її місці?

КІНЕЦЬ.