— Що з тобою таке сьогодні?

— Ганна Михайлівна суворо подивилася на невістку, ніби намагаючись просвердлити її поглядом. – Ти що, вирішила влаштувати бунт?

Олена спокійно витримала цей погляд і відповіла рівним тоном, без натяку на хвилювання.

— Якщо вам щось не до душі, то можете просто піти. Двері там, праворуч від вас.

Ситуація здавалася безглуздою навіть для самої Олени. Вона завжди вважала, що готує досить непогано. Мало того, її чоловік постійно хвалив її страви.

Особливо його захоплення викликали її фірмові борщі, соковиті котлети та рум’яна випічка. Проте все змінилося, коли вона зустрілася з Ганною Михайлівною — свекрухою, яка виявилася справжнім гурманом, але при цьому не дуже щедрою на компліменти.

Щоразу, пробуючи її страви, свекруха знаходила привід критики. То картопля недостатньо м’яка, то суп «занадто водянистий», а одного разу вона навіть заявила, що котлети мають «дивний присмак».

Словом, її кухня, яку домашні завжди хвалили та обожнювали, раптом перетворилася на «помиї», які «навіть нормальним людям соромно подавати».

Олені було боляче чути такі слова. Адже її чоловік і син буквально насолоджувалися кожною стравою, яку вона готувала.

Особливо пишалася вона своєю випічкою: пироги виходили пишними, шарлотка — запашною, а печиво — хрустким. Все це робило її ще більш засмученою від постійних зауважень свекрухи.

— Не звертай уваги, — втішав її чоловік, обіймаючи за плечі. – Головне, що мені смачно. Зрозумій, вона не зі зла. Просто у неї такий… скажімо так, оригінальний спосіб допомогти тобі стати кращою.

— Так, допомогу з великою натяжкою можна назвати, — обурено відповіла Олена. — Такими коментарями вона всіх довкола себе розлякає.

— Вже налякала, — зітхнув чоловік. — Ти ж знаєш, що з тіткою Шурою вони тепер не спілкуються? Та образилася на маму за те, що вона її смажену картоплю горілою назвала.

— Може, їй взагалі припинити їсти в гостях? — запропонувала Олена, хоча розуміла, що це більше жарт, аніж реальне вирішення проблеми. — Якщо вже все навколо їй так не до вподоби.

— Можливо, — погодився чоловік, але додав: — Тільки її вже не переробиш. Залишається лише терпіти.

– Або хоча б не запрошувати до себе в гості, – жалібно глянула на нього Олена.

— Ну Оленко, ми ж домовилися відзначити її день народження у нас вдома, — нагадав він.

– Так, домовилися, – важко зітхнула Олена, відчуваючи, як усередині наростає тривога.

Підготовка до свята розпочалася за два тижні до події. Олена вирішила використати цю можливість, щоб показати, що може накрити «ідеальний стіл». Вона зателефонувала свекрусі, щоб дізнатися про її переваги.

— Ганно Михайлівно, ви не забули про наше сімейне свято? – спитала вона, намагаючись говорити максимально чемно.

— Якщо ти називаєш мою серйозну дату «сімейними посиденьками», то ні, не забула, — сухо відповіла та, явно натякаючи на те, що назва звучить надто буденно.

— Я хотіла уточнити, що ви хотіли б бачити на столі? – Продовжила Олена, вирішивши ігнорувати шпильку.

— Бажано щось пропечене, не горіле й апетитне за консистенцією, — вигукнула Ганна Михайлівна.

— Я намагатимусь врахувати всі ваші побажання, — відповіла Олена, зберігаючи спокій.

— Мені байдуже, що буде на столі. Приготуйте пару салатів, Льоша любить столичний і з горбушею. На гаряче щось просте, а торт я принесу з кондитерської.

Але Олена чудово розуміла, що свекрухи далеко не байдуже. Ганна Михайлівна була відома своєю любов’ю до критики, і очевидно, що вона збиралася використати це свято як привід для чергового приниження невістки.

У сім’ї були гроші, щоб відзначити подію в ресторані, але свекруха вважала за краще провести свято вдома, щоб «не метушитися самій, а просто відпочити».

На цей раз Олена вирішила підготуватися особливо ретельно. Вона заздалегідь продумала меню і навіть попросила чоловіка допомогти вибрати найкращі варіанти страв.

— Льоша, сідай за стіл! — гукнула вона, коли він увійшов до квартири після роботи.

— А що можна навіть руки не мити? — здивовано спитав він, посміхаючись.

— Ні, тут помиєш, — сказала вона на раковину. – Відкривай рота! – Протягла вона ложку з салатом.

— А що таке? – Запитав він, приймаючи частування.

— Це кілька варіантів твоїх улюблених салатів: три типи столичного та три з горбушею. Вибери той, що тобі більше подобається. І якщо твоя шановна мама зробить хоч одне зауваження, ти маєш стати на мій бік і сказати, що саме ти наполіг на цьому рецепті!

— Яка ти хитра! — засміявся чоловік. — Гаразд, домовились. За таку щедру дегустацію я готовий на все.

Напередодні свята Олена ретельно підготувала все для урочистостей. Вона попрасувала сорочки чоловікові та синові, дістала нову скатертину і навіть купила букет квітів, щоб створити атмосферу свята.

— Дімо, не чавкай за столом! – нагадувала вона синові. — Льоша, а ти будь готовий переводити теми з гострих на нейтральні.

— Та не нервуй ти так, — заспокоював її чоловік. — Навіть якщо їй щось не сподобається, то нам яка справа?

— Ні, я хочу, щоб все було ідеальним, — заперечила Олена. — І якщо ця відьма знайде привід для причіпок, нехай усім стане ясно, що це просто її злість і заздрість. Нехай їй буде соромно.

У день свята, окрім Ганни Михайлівни, прийшли й інші гості: сестра чоловіка Віка, яка весь час сиділа в телефоні; їхній дядько Віталій, відомий тим, що полюбляв «накотити»; і та сама тітка Шура, з якою свекруха тимчасово помирилася заради подарунків.

— Ой які красиві квіти! – Захопилася тітка Шура. – Я просто обожнюю живі квіти вдома.

— Дякую, я теж дуже люблю їх, — усміхнулася Олена.

— Значить, на букет для всіх гроші знайшлися, а для матері ні… — пробурмотіла Ганна Михайлівна собі під ніс.

— Що ви, вам теж є! — Олена винесла із сусідньої кімнати великий букет і простягла свекрусі. – З днем ​​народження вас!

Ганна Михайлівна зовсім не очікувала такого розвитку подій і, трохи зніяковівши, видавила з себе коротке «дякую» на адресу невістки. Олена, здавалося, навіть не помітила її збентеження і продовжувала розпоряджатися за столом.

— Льоша, Дімо, допоможіть розмістити салати, — звернулася вона до чоловіка і сина, діловито оглядаючи стіл.

Олексій відразу приніс велику скляну миску з класичним столичним салатом, а Діма акуратно поставив страву з листковим рибним варіантом. Розмістити закуски на столі виявилося непростим завданням: вже було виставлено овочеві нарізки, фруктові тарілки, кілька видів м’ясних закусок та сирні дошки.

Олена намагалася врахувати переваги кожного гостя, щоб ніхто не почував себе обділеним.

– Ой, це мені не клади! — Ганна Михайлівна скривилася, вказуючи на миску зі столичним салатом.

– Чому? Адже ви самі просили його приготувати, — спокійно відповіла Олена, явно не збираючись відступати.

– Це столичний? — Свекруха недовірливо оглянула вміст миски. — Якось дивно виглядає.

Тим часом дядько Віталій, котрий вже давно нетерпляче крутив свою чарку в руках, нарешті не витримав:

— Та годі вам чіплятися! Давайте вже вип’ємо і закусимо. — Він глянув на запітнілу пляшку, яка так і манила його.

– Правильно! — весело підхопила тітка Шура, піднімаючи чарку. — За тебе, люба іменинниця!

Ганна Михайлівна кивнула і почала обережно тикати вилкою в салат, наче перевіряючи його реакцію.

– А яке м’ясо ти використала? Курку? — свекруха звела очі на Олену.

— Ні, яловичину, — незворушно відповіла та.

— А я люблю з куркою, — сказала Ганна Михайлівна, з театральним зітханням відкладаючи вилку убік.

— Ваш син любить із яловичиною, — відповіла Олена, а Льоша, виконуючи раніше дану обіцянку, відразу підтримав дружину:

— Так, мамо, я обрав саме з яловичиною.

Ганна Михайлівна знову взялася за вилку і з видимим зусиллям відправила до рота невеликий шматочок салату. Усі присутні напружено замовкли, чекаючи на вердикт. Критика чужої їжі завжди була улюбленою справою свекрухи, і зараз ніхто не знав, що вона скаже.

— М’ясо тверде, ніби гума, а огірки такі слизькі… — простягла вона після довгої паузи. — Заміни мені тарілку, візьму щось інше.

— А вам сподобався салат? — Олена звернулася до дядька Віталія, який мало не підскочив на місці від несподіванки, коли зрозумів, що питання адресоване саме йому.

– Так, дуже смачно! — випалив він, квапливо оглядаючи свою пусту тарілку. — Особливо огірочки гарні, одразу видно — домашні.

– І мені теж дуже сподобалося, – підтримала тітка Шура. — М’яка яловичина, жодного жорсткого шматочка!

– Віка, можна тебе на секунду відволікти? Спробуй, будь ласка, салат, — Олена звернулася до сестри чоловіка, зберігаючи спокій, але в голосі відчувалася легка наполегливість.

Віка здивовано підвела очі від смартфона і подивилася на невістку.

– Добре, дякую, – пробурмотіла вона, відкладаючи телефон.

Вона взяла трохи салату на вилку та відправила до рота. Після того, як прожувала, її обличчя осяяла щира посмішка.

— Знаєш дуже смачно! Я раніше їла лише з куркою, мама завжди так готувала. Мамо, може, і нам спробувати робити з яловичиною? — звернулася вона до Ганни Михайлівни.

— Навіть якщо я захочу, все одно не зможу, — відмахнулась та. — Я звикла готувати із якісних продуктів і робити це правильно. А цей рибний салат просто смішний. Прямо для свиней, а не для людей.

– Так ви його навіть не спробували, – Олена починала втрачати терпіння, але намагалася говорити рівним тоном.

— Навіщо мені пробувати його, якщо він навіть зовні виглядає огидно! — Ганна Михайлівна гидливо скривилася. — Ось, дивися, вже сік пустив. Слово честі, ніби для свиней готувала…

З цими словами вона відсунула від себе тарілку із салатом і потяглася за ковбасою. Але Олена випередила її, забираючи тарілку прямо з-під виделки.

— Якщо моя їжа вам не подобається, можете залишити мою оселю. Тут не ресторан, — сказала вона твердо, не приховуючи свого роздратування.

Ганна Михайлівна застигла з вилкою в повітрі, не вірячи своїм вухам. Вона навіть не могла уявити, що невістка наважиться не тільки суперечити їй, а й виганяти її з дому в день свого свята.

– Так, ви все правильно почули, – підтвердила Олена, бачачи її розгубленість. – Я бачу, що всім присутнім їжа подобається. Але ваша постійна критика моїх страв стає нестерпною. Вам краще залишити цей стіл, а заразом і будинок, де його так погано накрили.

Ганна Михайлівна перевела погляд на сина, чекаючи на підтримку. Але Олена перехопила її погляд:

— Льоша не повинен захищати вас. Якщо ви не поважаєте смаки власного сина, то чому він повинен вставати на ваш бік?

Було видно, що Ганна Михайлівна розгублена. На мить Олені навіть стало її шкода, але вона швидко взяла себе в руки та повторила:

— Ганно Михайлівно, йдіть.

– Аня, ти завжди всім незадоволена! – Втрутилася тітка Шура. — Мою смажену картоплю всі їдять із задоволенням, а ти все горіла, горіла. Ну що, не так, що? – Вона з викликом подивилася на Ганну Михайлівну.

— Та пішли ви всі… — тільки й спромоглася видавити та, розвернулась і попрямувала до виходу. Але за кілька кроків зупинилася, повернулася, витягла свій букет із вази та гордо пройшла до коридору.

— Квітами не гидувала. І то добре, — констатував дядько Віталій, піднімаючи чарку.

Після цього випадку Ганна Михайлівна більше не приходила до Олени у гості. Вона дзвонила виключно Льоші, цікавлячись справами сина та онука, але ім’я невістки навіть не згадувала. Однак Олена зовсім не засмучувалася цим фактом — скоріше навпаки.

На подив Олени, родичі стали ставитись до неї з ще більшою повагою. Навіть Віка тепер під час сімейних зустрічей відкладала смартфон та запитувала, чи не потрібна допомога на кухні.

Всі наступні зборища відбувалися в Олени та Льоші, але свекруха продовжувала ігнорувати їх, культивуючи образу не тільки на невістку, а й на тітку Шуру та на власну дочку, яка, як вона вважала, зрадила її на очах у всіх.

— Нічого, подується та охолоне, — заспокоював усіх дядько Віталій, але ніколи не уточнював, коли саме це станеться.

Ставте вподобайки та пишіть коментрарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.