Коли я був молодим, я закохався. Без пам’яті, без оглядки. Ярина стала для мене всім – моїм світом, моїм сонцем, моїм сенсом. Я не уявляв життя без неї. Вона була прекрасною, ніжною, дивовижною.

Я завжди мріяв стати батьком. Хотів виховувати дітей, оберігати їх, бути тим татом, якого вони люблять і поважають. Але Ярина не поспішала. Вона говорила, що хоче пожити для себе, без обов’язків і турбот. Я приймав це, бо кохав її.

Але одного дня сталося диво – Ярина завагітніла. Я був щасливий, як ніколи раніше. Мені здавалося, що я літаю. Проте щастя було затьмарене складнощами – її організм виявився слабким для виношування дитини. А на першому УЗД ми дізналися, що під її серцем б’ються три крихітних життя.

Пологи були важкими. Години очікування здавалися вічністю. Коли нарешті вийшла медсестра, я затамував подих. «У вас два хлопчики й одна дівчинка», – сказала вона. Дівчинка народилася останньою – на тридцять дві хвилини пізніше за найстаршого та на чотирнадцять хвилин після молодшого брата.

Мої діти були здоровими, сильними, такими маленькими, але вже такими важливими для мене. Я приїхав забрати Ярину з пологового, сповнений любові та гордості. Але замість щасливого моменту отримав удар, якого не очікував…

Лікар вийшов до мене й тихим, майже вибачливим голосом сказав, що Ярина пішла. Просто втекла, залишивши немовлят. Без слів, без пояснень. Вона не хотіла ні мене, ні дітей.

Я стояв, ніби паралізований. Світ рушився, але не було часу ламатися – у мене були діти. Я зателефонував батькам, і вони одразу приїхали. Ми виховували трійнят разом. Ми зробили все, щоб вони ніколи не відчували нестачі любові. Вони зростали разом, підтримували одне одного, йшли одним шляхом – до дитячого садка, до школи, до університету.

А я… я більше ніколи не зміг довіритися жінці. Не зміг полюбити знову. Бо після такого зради серце не загоюється. Але в мене були діти, і вони стали моїм сенсом, моїм життям.

А потім… Одного дня в наш дім постукали.

Ми не чекали гостей. Старший син відчинив двері – і побачив її. Ту, що покинула нас. Ярину.

Вона стояла на порозі, невпевнена, змучена. Просилася зайти, поговорити. Діти дивилися на неї, ніби на примару. Вона була для них незнайомкою.

Джерело