– Я ж учора до мами їздив, – доїдаючи борщ, промовив Кирило, – і мій брат теж приїжджав. І знаєш, нам на думку спала чудова ідея: а що, якщо ми продамо нашу квартиру, квартиру брата і мами, і на всіх купимо великий будинок? Ну, круто ж?

Катя уважно подивилася на чоловіка, щоб зрозуміти, жартує він, чи ні. Але, видно, ні.

– Ти це серйозно? – Про всяк випадок уточнила вона.

– Звісно. Пам’ятаєш, ми мріяли про свій великий будинок! А з такими цінами зараз це здається нереальним, але, якщо ми втрьох скинемося.

– Ось саме, Кір, про свій. А це буде не наша хата, а спільна. Тобто, не лише ми в ньому будемо господарями.

– І що? – Усміхнувся чоловік. – Зате буде весело! Житимемо однією великою, дружною родиною! Виховуватимемо разом діток.

– У нас цих діток поки що немає. Натомість є у твого брата. І щодня ми слухатимемо їхні крики. Я дуже люблю твоїх племінників, але не хочу жити з ними. Втім, як і з рештою.

– Та чому? Ми ж всі добре ладнаємо.

– А знаєш, чому ми чудово ладнаємо? – вкрадливо спитала Катя. І, не чекаючи відповіді, сама сказала, – бо живемо окремо! І бачимося не так часто! Ось тому ми добре ладнаємо!

– Та кинь, – сказав він. – Ти дарма нагнітаєш. Це буде дуже чудово! Жити однією великою родиною!

– Ні, – відрізала Катя.

– Катю, ну ти хоча б подумай…

– Подумала. Ні.

– Краще подумай, – не відставав чоловік.

У результаті він так дістав Катю, що та й справді пообіцяла подумати над цим.

Увечері вона зателефонувала дружині брата Кирила.

– Привіт. Тобі твій чоловік розповів, що вони вигадали?

– Розповів, – зітхнула Ксюша.

– І що ти про це думаєш?

– Думаю, хто з нас перший розлучиться.

Катя засміялася.

– Або хто перший когось приб’є. І, головне ж, уперлися рогом! Чи бачите, це крута ідея.

– Та я не знаю, як їх відмовити! – Підтакнула Ксюша. – І, головне, Надія Василівна теж молодець, треба таке запропонувати!

– А їй що, – посміхнулася Катя. – Їй, мабуть, хочеться бути поряд із синами. А ми вже в комплекті докладаємося. Та й справи на нас можна буде скинути. Хоча, ні, на тебе.

– Чого це? – Нахмурилася Ксюша.

– Та тому, що ти в декреті! А я на роботу ходитиму!

– Ой, ти наступна!

Жінки посміялися, але невдовзі знову стали серйозними.

– Ні, з цим треба щось робити! – Упевнено заявила Катерина. – Жарти жартами, але вони з нас не злізуть. Змором братимуть.

– І що пропонуєш?

– Треба подумати…

Насправді Катя й справді думала над тим, як довести чоловікові та його братові, що їхня ідея жахлива. І що не зможуть вони всі ужитися під одним дахом. Так, всі окремо – чудові люди, але коли зберуться разом…

Катя зачепилася за останню фразу “зберуться разом”. А якщо наочно показати, як це все буде.

Вона присвятила Ксюшу у свій план, і тій він дуже сподобався.

– Давай, Катю, я в тебе вірю, – сказала вона. – На тебе вся надія. Рятуй сім’ю, та наші нервові клітини.

Увечері Катя підійшла до чоловіка, таємниче посміхаючись.

– Знаєш, ми тут з Ксюшею говорили …

– Про будинок? – перебив він її. – Ну, і що вона думає?

Захотілося тріснути чоловікові, але Катя стрималася.

– Ну, і про це теж. Але загалом ми говорили про інше. Про те, що хочемо відпочити, вирватися кудись на тиждень.

– Ти ж знаєш, – насупився Кирило, – зараз із грошима не дуже, щоб на море поїхати…

– Та ми не про море. Можна зняти одну велику хату, і на тиждень сім’ями туди поїхати. Як гадаєш? На дві родини вийде недорого, а з твоєї мами грошей брати не будемо.

– А що твої батьки? Якось незручно, що мою маму кличемо, а твоїх ні.

– Ой, вони не можуть, працюють, – відмахнулась Катя. Її мама там не потрібна була. Вона вічний миротворець. А треба, щоб усі, навпаки, жили не дружно.

– Ну, давайте. А тобі дадуть відпустку?

– Домовлюся. Головне, ти домовся, та й брат твій теж нехай щось придумає.

Увечері Ксюша відписалася, що і з її чоловіком трюк спрацював.

За кілька тижнів два брати з дружинами, дітьми та мамою вирушили за місто.

– Як тут чудово, – простягла Ксюша, – краса!

– Ось! – промовив її чоловік Антон. – А можемо й ми у такій красі жити.

На цих словах Катя та Ксюша переглянулися, та посміхнулися одна одній.

– Ми така дружна сім’я, один одного любимо, – підхопила Надія Василівна, – погоджуйтесь, дівчатка.

– Давайте після відпочинку про це поговоримо, – посміхнулася Катя.

Спочатку все було гаразд. Власне, так воно й буває. Тому жінки й наполягли, що їхати треба на тиждень, а не лише на вихідні. За кілька днів ця сімейка зрозуміє, як “чудово” всім разом жити.

Але вже за два дні надійшли перші дзвіночки.

– Антон, ти навіщо мої вудки взяв? – обурювався Кирило.

– Та син захотів порибалити, тобі шкода, чи що?

– І справді, Кір, що ти бубониш? – Підтакнула Катя. – Ми ж родина.

Потім Надія Василівна зголосилася приготувати на всіх обід, мабуть, щоб показати, що вона і в хаті господарюватиме. Катя та Ксюша знову переглянулися, подякували свекрусі, а самі пішли засмагати на шезлонг.

У результаті повернулися тільки до обіду, нічим не допомогли Надії Василівні. І було видно, як вона втомилася готувати на таку ораву, і їй не подобається, що невістки не запропонували свою допомогу.

Потім Антон наїхав на свого брата. Що вони не поділили, дружини не знали, але раділи, що так виходить.

– Дрібна зовсім погано на новому місці спить, я не висипаюся, – поскаржилася Ксюша Каті, коли вони залишилися наодинці.

– Ксюшо, ти забула? Ми одна велика та дружна сім’я, не забувай цим користуватися, – мило промовила її подруга.

Ксюша посміхнулася, і наступної ночі вже ніхто не спав. Тому що вона ходила по коридору, заколисуючи дитину, яка кричала, а потім увійшла в кімнату до Каті та Кирила.

– Слухайте, підмініть нас, ми хоч пару годин поспимо. Ви ж наша родина.

Катя бачила, що Кирило на межі, тому промовила:

– Звичайно, Ксюшо, ми посидимо з Поліною. Не питання, ми завжди раді допомогти.

Оксана залишила дитину, яка репетувала, а сама пішла у спальню.

– Навіщо ти погодилась? – буркнув Кирило.

– Як, навіщо? Ти мені сам казав, коли ми житимемо разом, разом виховуватимемо дітей. Треба ще потім твою маму розбудити, хай з онукою теж посидить.

Ще якось Катя та Ксюша розіграли сварку між собою, щоб їхні чоловіки злегка напружилися. Щоб, так би мовити, добити.

Усі чекали на закінчення цього відпочинку. Ну, крім Каті з Оксаною, їм подобалося, як усе минає.

– Слухай, я навіть звикаю вже жити з вами, – посміхнулася Ксенія. – Може, і справді з’їдемося. Буду до вас Поліну підкидати.

– Ні, дякую, – хмикнула Катя.

Додому всі поверталися похмурими. І задумливими. Що було жінкам на руку.

Коли дісталися додому, розібрали речі, Катя спитала свого чоловіка.

– Ну, як тобі відпочинок?

– Та який там відпочинок! Я так стомився! Голова кругом! Я так радий опинитись у тиші.

– Та все начебто було непогано. Але ти у будь-якому разі, звикай до такого.

– З чого раптом? – спитав Кирило.

– Не хотіла тебе радувати раніше, але я згодна. Давай, продамо квартиру і житимемо однією великою, дружною родиною. Разом будемо виховувати дітей, разом господарювати, навіть речі всі будуть спільні…

– Ні, я передумав, – відрізав чоловік.

– А що так?

– Ну, ти мала рацію. Тяжко, коли так багато народу.

– Ех, шкода, а я вже про будинок мріяла… – простягла Катя, але потім вирішила, що не варто заграватися. А то раптом передумає. – Ну, ні, то ні.

Увечері Катя та Ксюша зідзвонилися. І Ксенія розповіла, що Антон теж зненацька передумав. Та й, як виявилось, тепер і свекруха не горіла бажанням. З огляду на те, що її невістки не такі господарські, як вона думала.

– Молодці ми, – промовила Катя. – Пощастило нашим чоловікам!

– І не кажи. А якщо ще раз заведуть таку розмову, ощасливимо їх на два тижні.

– Точно! Адже так чудово жити однією великою, дружною родиною!

А ви що скажете з цього приводу? Як вам витівка невісток? Вони слушно міркують? Пишіть в коментарях свої думки, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.