Щось таке сталося з моїм чоловіком, я вже і не знаю, чи розлучитися, але хіба ж це легко майже по 60 років ділити майно і починати все з початку. Та й діти не зрозуміють, але він став таким скупим і економним, це просто щось з чимось.

Тобто у нас пенсії по 5 тисяч гривень, на життя нам більш-менш вистачає, але він повикручував по всьому дому всі лампочки, залишив тільки одну у основній кімнаті і худесеньку підсвітку в кухні.

Відключив інтернет, сказав, що будемо читати газети як раніше, телевізор дивимось всього годину в день. Більше він не дозволяє.

— Це що, в нас тепер комендантська година? — запитала я його, коли ввечері хотіла подивитися серіал, а телевізор вже був вимкнений.

— Даремно електроенергію тратити не будемо, — відповів він спокійно, загортаючись у ковдру.

— Але ж ми за неї платимо, у нас нема боргів!

— Так треба берегти, щоб і не було, он я все дорожчає.

Зітхнула. Пішла на кухню. Темно, як у льосі. Лампочка, яку він залишив, ледве світить.

Наступного дня думаю: може, він пожартував? Зайшла у ванну – і там темрява.

— А де лампочка?

— А навіщо? — питає чоловік. — Вдень світло є, а ввечері й так видно з коридору.

— Та ти зовсім вже того?!

— Ти ж не книгу там читаєш, от і не треба.

Сил нема. Добре, думаю, що ще вигадає?

А він взяв і відключив бойлер.

— Нащо ти це зробив?! — кричу.

— Гаряча вода – це розкіш, — спокійно відповідає він.

— А як митися?

— У старі часи кип’ятили воду в каструлях.

Я мало не збожеволіла.

Пішла в магазин, купила кілька лампочок, поставила назад. Пройшов день – він знову викрутив.

— У мене нерви не витримають, — кажу.

— Це тобі нерви, а нам – економія. заощадимо на старість копійку, я вже два конверти завів.

Через тиждень він дійшов до того, що почав контролювати їжу.

— Щось ти забагато масла на хліб намазуєш, — заявив він мені за сніданком.

— Тобто?!

— По трішки треба, а то закінчиться швидко.

— Ми що, в пустелі?!

А він ще й хліб почав різати на тонесенькі шматочки.

— Так на довше буде, — пояснює.

Я вже не знаю, що робити. Дітям сказала – не вірять.

— Та ну, мамо, тато не міг так змінитися.

— Приїдьте, поживіть, побачите!

А вони тільки відмахуються. Та ясно, у них своє життя.

Я втомилася. Думаю, чи не найняти електрика, щоб той сховав проводку якось від нього, якщо це можливо. Або хоч бойлер підключив потайки.

Що робити? Як переконати його, що ми не на безлюдному острові? Я вам усім буду щиро вдячна за якісь думки.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

Джерело