Вчора сестра чоловіка зі своїм чоловіком запросили нас в ресторан. У них була річниця весілля, 15 років.

Ми посиділи, а потім вони дали нам окремий рахунок, де ми з чоловіком наїли всього на двох плюс з нашою маленькою донечкою на 7 тисяч гривень.

Вони сказали, що зараз важкі часи, і ми самі за себе маємо розрахуватися. Чоловік мовчки поліз до кишені, а я йому закотила сцену.

— Ти серйозно зараз? — я притримала його руку, коли він дістав гаманець.

— Та заплатити вже треба, що тут роздувати, — пробурмотів він.

— Ми не в гостях оце були? Нас не запрошували? Ми ж конверт подарували, між іншим!

Зовиця, сидячи навпроти, скривилася.

— Оленко, ну які проблеми? Ти ж не думала, що ми будемо вас пригощати?

— А як це називається? Ви сказали: “Запрошуємо вас у ресторан”. Я мала зрозуміти це як “Приходьте, посидимо, але платіть самі”?

Чоловік смикнув мене за руку:

— Припини, люди дивляться.

— Нехай дивляться! Мені абсолютно байдуже! Я хочу почути відповідь.

Чоловік сестри, Віталік, знизав плечима:

— Оленко, ну правда, важкі часи, ми не можемо дозволити собі заплатити за всіх.

— То нащо кликати? Чому не сказати одразу?

Я вже відчувала, як у мене палають вуха. А моя донечка в цей час гралася ложкою, не розуміючи, чому мама така сердита.

Сестра чоловіка театрально зітхнула:

— Я думала, ви дорослі люди і самі здогадаєтесь.

— А я думала, що запрошення в ресторан означає частування.

Тут мій Денис не витримав:

— Олено, досить.

Я різко встала.

— Ми заплатимо. Але я запам’ятаю цю “гостинність”.

Я вийшла з Соломійкою, не чекаючи, поки чоловік розрахується. Надворі було прохолодно, але мені було жарко від злості. Чоловік вийшов за мною через кілька хвилин.

— Що це було? — запитав він роздратовано.

— Це ти серйозно?! Я мала сидіти й мовчки це ковтати?

— Вони ж сказали, що у них важкі часи.

— У нас теж не медові, ну правда! І якщо у них такі “часи”, то можна було просто запросити додому, приготувати щось, а не робити з нас посміховисько!

Чоловік нічого не відповів. Вдома ми лягли спати, не сказавши більше жодного слова.

А сьогодні прямо зраночку своячка написала мені повідомлення:

“Оленко, навіщо було влаштовувати цирк? Ми ж сім’я.”

Я їй нічого не відповіла.

Але найбільше мене зачепило, що чоловік на їхньому боці. Денис так і не сказав, що я мала рацію, не заступився і не пітримав мене і мою думку.

Я от тепер чесно сумніваюся: чи варто взагалі спілкуватися з такими “родичами”? Чи я справді перегнула палицю? Що ви про це все думаєте і к би самі відреагували на таку ситуацію?

Всім буду щиро вдячна за коментарі і поради, бажаю вам гарного дня.

Джерело