– Мамо, я всиновила дитину зокрема і тому, що ти мене про це просила і дуже переживала, що мої материнське покликання не реалізується і мені в старості ніхто склянки води не подасть! – нагадала я мамі. – І де твоя обіцяна допомога??? Сина свого я не народжувала, Ромчик у мене прийомний. І я його взяла, коли мені самій було вже 32 роки і я точно знала, що самій мені стати мамою не судилося
– Мамо, я всиновила дитину зокрема і тому, що ти мене про це просила і дуже переживала, що мої материнське покликання не реалізується і мені в старості ніхто склянки води не подасть! – нагадала я мамі. – І де твоя обіцяна допомога???
Сина свого я не народжувала, Ромчик у мене прийомний. І я його взяла, коли мені самій було вже 32 роки і я точно знала, що самій мені стати мамою не судилося.
І так, я усвідомлювала, що і чоловік може піти до іншої, і була готова, що ніхто не допоможе, і нічого ні від кого не чекала. Я просто цю дитину сильно хотіла. Йму на
Але ось моя мама під час усієї підготовки до всиновлення хлопчика прямо дифірамби співала, як вона дитинку забиратиме до себе на кожні вихідні, на все літо і таке інше.
Мама тоді прямо світилася вся від щастя, що буде онук, а коли він з’явився, то мамині «кожні вихідні» перетворилися максимум на раз на місяць.
А «на все літо» стало спочатку з 3-4 років, потім з 5-6 років, а потім сказала, що тільки коли внуку виповниться 7 років. І не на все літо, а тижнів на два.
Мама весь час казала, що він маленький, ось підросте, тоді вона буде з Ромчиком хоч щодня.
А потім взагалі сказала:
– Я нічого такого не говорила і не мала на увазі, що прямо ось так з першого року я буду їм займатися, у дитини є батьки. Я своїх уже виростила».
Ромчику зараз три з половиною рочки. На моє нагадування, що вона обіцяла допомагати, ця 65-річна абсолютно здорова жінка відповіла:
– Ти розумієш, що я вже у віці! Що ми з батьком вже літні люди, що я хочу після роботи відпочити!
Мамо, та я ж не нав’язуюсь, але й за язик тебе не тягнула, і взагалі нічого не вимагала. Навіщо було обіцяти щось? Ось цього я не розумію.
Навіщо наперед обіцяти? І коли сину виповняться ті ж 7 років, мама теж не помолодшає, їй самій буде на 7 років більше. Тож я чекаю тепер наступної обіцянки на кшталт «ну років з 10 десь».
Найцікавіше, що моїй свекрусі вже під 70, і вона з радістю готова забирати дитину хоч на тиждень, хоч на місяць, хоча саме вона не виявляла жодного захоплення нашою з чоловіком ідеї усиновити дитину і, відповідно, нічого не обіцяла.
Ось такі пироги. У нас все добре. Ромчик підростає, чоловік працює, допомагає мені і любить нас обох. Іноді нам важко, але ми з усім справляємося. Ось тільки моя претензія до мами нікуди не діваються. І від цього сумно.