Після повідомлення від анонімної людини я скасував наше з Соломією весілля. І хоча все було готове до торжества, яке ми так детально організовували, я не міг змиритися з написаним. Як тільки Соломія не виправдовувалась, я не міг їй повірити. І лише мій найкращий друг розклав в моїй голові все по поличках. Я не обдумуючи поїхав до мами і не помилився. Та, на жаль, моє життя вже зруйноване.

– Я б ніколи тобі не зрадила! – голос Соломії тремтів, а очі горіли обуренням.

– Ти думаєш, я повірю після того, що мені написали?! – я підняв телефон перед її обличчям, змушуючи Соломію подивитися на екран.

Вона застигла. Здавалося, ще мить – і її ноги підкосилися б.

– Вадиме… це неправда, – її голос зірвався. – Хто тобі це надіслав?

Я присів і притих.

– Анонімне повідомлення. “Твоя наречена тобі зраджує. Я бачив її вчора з іншим чоловіком. Хочеш доказів?”

Соломія повільно заплющила очі, немов збираючись з силами.

– І ти… повірив?

Я мовчав. Щось у її погляді змусило мене почуватися так, ніби мене самого зрадили.

Все було готове до весілля. Кожна деталь – від вишитих рушників до троянд, які Соломія вибирала місяцями. Я бачив її щастя, бачив, як вона горить, організовуючи це свято. Але тепер… усе стало пилом.

Я зробив те, що, напевно, мав би не робити – відмінив весілля.

Гості були приголомшені, друзі – збентежені, а Соломія просто мовчки пішла.

Наступного дня я не міг знайти собі місця. Коли друг підійшов до мене, його очі були сповнені сумніву.

– Ти впевнений, що зробив правильний вибір? – запитав Назар, обережно сідаючи навпроти мене.

– А що я мав робити?! – роздратовано буркнув я. – Мені прийшло повідомлення, що вона зрадила. Це не жарт, Назаре.

– А ти перевірив? – його голос був спокійним, але наполегливим.

Я різко підняв голову.

– Що значить “перевірив”?

– Анонімне повідомлення, кажеш? – Назар стиснув губи. – Може, хтось хотів, щоб ти скасував весілля?

Ці слова лупнули мене, як грім серед ясного неба.

Я почав згадувати. Хто міг бажати нашого розриву? У кого був мотив? Хто говорив про Соломію з неприязню?.. І раптом відповідь стала очевидною.

Я їхав до батьків, відчуваючи, як в середині розростається неприємний холод. Мама зустріла мене здивованим поглядом.

– Вадиме, що сталося?

Я не став ходити навколо.

– Це ти надіслала мені те повідомлення? – холодно запитав я.

Мама здригнулася, але швидко опанувала себе.

– Сину, я просто хотіла тебе захистити. Вона не для тебе.

Я відчув, як щось всередині мене ламається.

– Ти зруйнувала моє майбутнє, мамо… – я не впізнавав свій голос.

Вона відвела очі.

Я більше нічого не сказав. Просто розвернувся і пішов.

Дорога до Соломії була найважчою в моєму житті. Коли вона відчинила двері, її очі були сповнені болю.

– Що тобі потрібно, Вадиме?

– Пробач мене, – я вперше в житті просив вибачення з таким відчаєм. – Це моя мама. Вона збрехала мені, щоб ми не одружилися.

Соломія мовчки дивилася на мене. Потім повільно кивнула.

– Тепер ти знаєш правду… але що це змінює? – її голос був сповнений гіркоти. – Ти так легко повірив у брехню. Як я можу довіряти тобі знову?

Я не знав, що відповісти.

Наступні тижні були найтяжчими в моєму житті. Я намагався відновити її довіру, довести, що готовий на все, аби повернути її. Але Соломія була непохитною.

Коли я запитав востаннє, чи є у нас шанс, вона тільки похитала головою.

– Ти вже зробив свій вибір, Вадиме. Довіру неможливо повернути словами.

І тоді я зрозумів, що втратив її назавжди.

Мама, зрештою, усвідомила свою помилку, але її вибачень було недостатньо. Я не міг пробачити їй того, що вона зробила. Тепер я знав, що сліпа довіра до рідних може стати твоїм найбільшим ворогом.

Чи зміг би я повернути Соломію, якби діяв інакше? Чи пробачили б ви таку зраду з боку близької людини?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

Передрук суворо заборонений

Джерело