– Батьки вирішили подарувати нам свою дачу, – радісно повідомила Наталка чоловікові.

Батьки Наталки продали квартиру та купили будинок з ділянкою за містом. Це була їхня давня мрія. Переїхавши в новий будинок, вони вирішили подарувати дачу, яка була в межах міста, дочці.

Михайло відразу відреагував:

– Чудово! Ми її продамо і купимо машину, а то цю пора вже міняти.

– Не будемо ми її продавати, – ображено відповіла Наталка. – Ця дача мені дорога, там все зроблено руками батьків та бабусі з дідусем. Там чудове місце і будиночок хороший.

– Який будиночок? – здивувався Михайло. – Непотріб це, а не будиночок!

– Не буду я дачу продавати й все, розмова закінчена! – образилася Наталка.

– Ну тоді сама там і працюй, я навіть близько до неї не підійду! – вигукнув Михайло.

Наталя пішла до кімнати. Їй не хотілося з чоловіком ні сперечатися, ні лаятись, але й поступатися вона йому не збиралася. За пів години Михайло сам до неї прийшов миритися.

Більше цього дня тема дачі не підіймалася, а Михайло став підозріло ніжним та лагідним.

Розмова про дачу зайшла через тиждень, коли Наталка купила насіння для посадки.

– Я не зрозумів, ти що збираєшся це садити? – невдоволено спитав Михайло, дивлячись на пакетики з насінням.

– Так, – відповіла Наталка.

– А ти що, продавати її не збираєшся? – почав заводитися Михайло. Він сподівався, що його гарна поведінка переконає Наталку змінити своє рішення.

– Ні, – так само спокійно відповіла Наталя.

– Як ні?! – вигукнув Михайло.

– Я вже покупців на дачу знайшов та машину підшукав! Я вже нову машину вибрав!

Наталі не подобалося, коли Михайло починав підвищувати на неї голос. Вона підвела на нього погляд і, карбуючи кожне слово по складах, сказала:

– А навіщо ти розвів бурхливу діяльність? Я ж тобі виразно сказала, що дачу продавати не буду.

– І що?

– З викликом відповів Михайло.

– А я тобі виразно сказав: “Продавай”! Нам потрібна нова машина!

– Говори своїми словами: не нам, а тобі потрібна нова машина. У мене машина й так нова.

– Раз так! – вигукнув Михайло.

– Тоді пішла геть із моєї квартири! Живи на своїй дачі!

Наташа різко встала, зібрала свої пакетики з насінням та пішла збирати речі. Михайло сподівався, що вона злякається і поступиться йому. Але Наталя зібрала свої речі та поїхала на дачу.

Наталя справді дуже любила дачу. У дитинстві вона все літо проводила на ній з бабусею та дідусем, а батьки приїжджали лише у вихідні. У неї там було багато друзів, вони разом грали та бігали на річку, допоки старше покоління займалося садово-городньо-будівельними роботами.

Це були найтепліші спогади про її дитинство, тому й дача була для неї дуже дорогою.

Нині дачне село вже давно стало житловим, друзі дитинства виросли. Хтось так і залишився тут жити, збудувавши великий житловий будинок, хтось приїжджає у відпустку, хтось у вихідні, але тепла атмосфера залишилася.

Наталка ввімкнула електричний камін і будинок став наповнюватись теплом. Заваривши трав’яний чай із м’ятою, вона сіла біля каміна.

Наталка дивилася у вікно і розуміла, що тільки заради цих моментів щастя вона ніколи не розлучиться з дачею. Це не просто дача, це її будинок, її рай.

Наташа розуміла, що ухвалила правильне рішення. З усіма проблемами приватного будинку вона все одно була тут щаслива.

Михайло потім намагався з нею помиритися, приходив працювати, приїжджав на дачу. Він був готовий розділити з нею цей побут. Але Наталя йому нагадала:

– Ти забув, як ти мене зі своєї квартири вигнав, за те, що я дачу не стала продавати? А тепер ти хочеш на цій дачі жити? Ну ні! І запам’ятай, з тобою я взагалі жити ніде не збираюся!

Наталка з Михайлом розлучилися. Не сказати, що все пройшло гладко. Скандали, істерики… все було. Але закінчилося того дня, коли суд оголосив їх “не чоловіком” і “не дружиною”.

А після розлучення у Наталі почалося нове життя. І нові стосунки з Олегом, другом дитинства із дачного села. Зараз вони вже давно чоловік та дружина, виховують двох хлопчиків та мріють про доньку. Вони не ставлять один одному умови та ультиматуми, вони просто разом йдуть по життю.

Ось такі різні бувають чоловіки: хтось диктує умови та вимагає робити тільки так, як йому зручно, а хтось дбайливий і люблячий просто приймає людину такою яка вона є.

А яких чоловіків зустрічали ви? І чи взагалі бувають такі ідеальні?

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.