– Що твоя Марина, оговталася вже? І як пережила тільки таке… Та видно Господь правильно вирішив, їй одній дитину не виховати, слабенька вона в тебе…

– А дитя, коли не розуміє нічого, то нехай і живе в дитбудинку, їх там і годують, і догляд є, що ще треба, коли вона слабенька? – говорила стара сусідка, яка вічно сиділа біля під’їзду, ледь встигаючи за Оленою Петрівною.

Нарешті її балаканина набридла Олені Петрівні, і вона різко зупинилася.

– Як вас там? Не пам’ятаю… Таїсія Сергіївна, здається? Вам що від мене треба, не розумію?

– Так я за душу новонароджену самотню помолитися хотіла! Мені б на хліб та молочко, а я нікому не скажу, що Маринка до бабці на дачу не просто так на канікули поїхала, а дитину на світ привела, та й відмовитися від неї збирається!

– А дитинка ж ваша не слабка, а здорова, помилилися там, всі можуть помилитися, люди ж. А от, якщо навмисно, обманом, то це великий гріх…

Бабуся дивилася на Олену Петрівну світлим поглядом блакитних очей, начебто по-доброму.

Але Олена Петрівна не витримала:

– Та звідки ви це взяли, яке вам взагалі до нас діло?!

– Люди добрі сказали, от я й запитала, а коли не так, мені й не треба нічого, – бабуся зітхнула, перехрестилася, і пішла, човгаючи по асфальту ногами в старих домашніх капцях.

– От же стара недолуга! І звідки ці старі завжди про все дізнаються? – піднімаючись у ліфті на свій поверх думала Олена Петрівна.

– Оленко, ти що так довго? Як там Любов Василівна, як Марина, все нормально? – у чоловіка був стомлений вигляд.

Він нещодавно прийшов з роботи, не їв ще, на неї чекав, сидів у кріслі біля телевізора і пив порожній чай.

Олена Петрівна зітхнула і змусила себе посміхнутися:

– Все добре, Борю, мама себе добре почуває, тобі привіт передавала. А Марина майже прийшла до тями, думаю до осені в коледж зможе повернутися.

– Лікарі кажуть це від втоми, вона ж змалку слабенька, я ж тобі розповідала. Так що все гаразд, ходімо, я тебе вечерею нагодую.

Олена була одружена з Борисом п’ять років. Донька Марина у неї була від першого шлюбу. Подруги кажуть, що пощастило їй з ним, Боря людина хороша. І до тещі Любові Василівни, і до дочки Марини – добре ставиться.

Тільки ось Марина наробила справ, ледве розібралися…

Чоловікові Олена вирішила поки не говорити, тільки начебто життя у неї почало налагоджуватися, а тут на тобі!

Донька Марина ще коледж не закінчила і закохалася. Хлопець у неї був, Стас, заміж за нього вийти запропонував.

Вона й вирішила, що вже доросла, що мати нехай своє життя влаштовує, а вона вже самостійна.

Все це Марина розповіла Олені Петрівні лише тоді, коли Стас поїхав на заробітки, і зник. Телефон був недоступний, і ніяких звісток не було.

Маринка одна залишилася, не знала, як його шукати, та ще й при цьому невдовзі зрозуміла, що в положенні.

– Мамо, Стас добрий, у нього нікого крім мене немає, я його чекатиму, і малюка йому подарую, – плакала дочка.

Навчальний рік закінчився, і Олена відвезла Марину до мами на дачу.

У Бориса була серйозна робота, йому ні до чого все це поки що знати, вона давно звикла сама у своїх проблемах розбиратися.

Тим більше, що лікарі сказали – аналізи не дуже, і дитина може бути слаба – тут поміркувати добре треба. А Стас може і не повернутися, часи зараз не прості…

І ось днями у Марини з’явилася дівчинка, кажуть, поки що не ясно, чи здорова вона. Доньку переконують відмовитись від дитини, а Олені Петрівні ця наполегливість стала здаватися дивною. Може й справді ця стара, Таїсія Сергіївна, має рацію?

– Оленко, дякую, все було дуже смачно, а я хотів з тобою поговорити.

– Звісно, ​​Борю, – усміхнулася Олена.

– Оленко, я тобі за все дуже вдячний, у мене ніколи не було сім’ї, а зараз – є. Точніше я думав, що є, але схоже помилявся?

– Ти про що, Борю? – здивувалася Олена. – Я ж розумію, ти зайнятий, у тебе робота…

– Олено, ти моя дружина, а значить мені не все одно, що відбувається з твоєю мамою та з Мариною. Добре, що у Любові Василівни зі здоров’ям поки що нормально, вона в нас молодець. А ось про Марину мені здається, що ти щось недомовляєш?

– Чому ти так вирішив? – здивувалася Олена Петрівна.

– Та тут така справа, збіг виходить. Давній друг мені подзвонив, син його товариша раптом з’явився. Хлопець понад пів року тому поїхав на заробітки, й втрапив у пригоду на дорозі.

Хлопець нічого не памʼятав, а його телефон зник. А тут він почав згадувати, друга батька пригадав, його знайшли.

І днями цей Стас попросив свою кохану дівчину знайти.

– І що ти хочеш цим сказати?

– А ти не здогадуєшся? Цю дівчину звуть Марина, вона твоя донька і я думав, що й моя тепер теж! Хлопець її згадав, а номер її телефону – ні. І тому попросив допомогти знайти. Його скоро перевезуть сюди, й він мріє з нею зустрітися!

Олена Петрівна була вражена всім, що розповів їй чоловік.

– Борю, я й справді від тебе приховала, думала це тобі ні до чого. І як бачиш, не мала рації. І це ще не все, у Марини донька вже є, у малечі щось зі здоров’ям, і Марину вмовляють відмову написати.

– А тут я ще сусідку зустріла, і вона мені такі дивні речі казала, ніби вона знає, що у Марини донька є. І щось незрозуміле про дівчинку говорила.

– Я нічого не второпала, думала вона не в собі. І взагалі, я втомилася і заплуталася, не знаю, що доньці порадити!

– Чекай, яка сусідка з тобою говорила?

– З першого поверху, а що?

– Та нічого, просто я чув, що цього тижня бабусі якоїсь із першого поверху не стало. Вона була дуже набожна, подруги за нею сумують.

– Давай ми з тобою завтра до Марини поїдемо і заберемо її з донькою, так буде правильніше, а потім думати будемо, – запропонував Борис.

І їй раптом стало так добре і спокійно, вперше за останні дні вона зрозуміла, що сама загнала себе в кут.

…Вранці, коли вони спускалися, щоб їхати, Олена зустріла знайому. Запитала у неї про Таїсію Сергіївну. І виявилося, що тієї й справді не стало тиждень тому!

Це дуже вразило Олену. Коли сіли в машину, вона сказала:

– Борю, як же ж так, її не стало, а я з нею вчора розмовляла?!

– Іноді бувають дивні речі, ніби хтось заздалегідь попереджає, що може статися… Часи непрості, але треба завжди залишатися людьми, – відповів Борис.

– Мамо, я вирішила забрати доньку, я впевнена, що з нею все добре, і не треба мене відмовляти, – перше, що сказала при зустрічі Марина мамі та вітчиму.

– От і правильно, ти хоч і зовсім молоденька, а правильно вирішила, все буде добре, не бійся, – посміхнувся Борис.

Стаса перевели у місцеву лікарню, і незабаром він зовсім оговтався.

Вони з Мариною одружилися, а маленьку доньку назвали Ангеліна.

У житті немає нічого випадкового, все, що відбувається, трапляється у потрібний час, і в потрібному місці.

Всі події взаємопов’язані, а якщо ми не знаємо, як на них реагувати, і як вчинити, нам даються підказки. І підказує той, хто керує людським життям, і всім на землі. І це так, а не інакше! Ви з цим погоджуєтеся?

Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.