Віра зайшла на кухню та застигла

На столі бруд і посуд, біля чайника калюжа чаю, в раковині теж не зрозумій що… Зі спальні чути звуки “епічної” битви. Це чоловік шукає нову роботу. Він завжди так шукає нову роботу.

За чотири роки спільного життя це вже п’яті пошуки. Віра зазирнула в холодильник, а там, як завжди, порожньо. Вона відкрила морозилку, вийняла пакет із самозбірним овочевим набором, кинула його на сковорідку і почала прибирати кухню.

– О, Вірунька, а що у нас на вечерю? – Степан, судячи з його гарного настрою, все ж таки переміг у своїй “епічній” битві.

– На вечерю були котлети з рисом, які ти з’їв одноосібно. Більше нічого на вечерю нема.

– А це що? – Степан відчинив кришку сковорідки.

– А це моя вечеря. Ти вже з’їв свою.

– Тобі для мене їжі шкода? Моя мама мала рацію, щодо тебе. – Степан зробив скривджене обличчя, але Віру це вже не чіпало.

– Якщо вона мала рацію, то і їдь до неї вечеряти.

– Ну і поїду! – Степан голосно грюкнув дверима.

На це Віра й розраховувала. Вона дістала із сумки контейнер із місцевої кулінарії. Шикарні курячі оладки. Але із цим треба щось робити.

У суботу у Віри з подругами були призначені посиденьки. Іти туди не хотілося. Але вони й так рідко трапляються. Обов’язковий раз на місяць.

Найчастіше не виходило. В однієї діти, в іншої – дача батьків та інші жіночі справи. Тож обов’язково раз на місяць для заспокоєння душі.

Усі вже зібралися, коли прийшла Тома.

-Це нестерпно. Нормальні мужики скінчилися. Цей йолоп виявився маминим синком і нюнею. – Тома своєю присутністю заповнила весь простір.

Віра не любила Тому. Точніше у питаннях чоловіків у них були серйозні розбіжності. Тома була безпринципною жінкою. Її не зупиняло ні наявність законного подружжя, ні дітей. Якщо вона хотіла отримати чоловіка, то не зупинялася ні перед чим.

Тома не припиняла свого монологу, не даючи нікому ні слова сказати. Віра дивилася на неї й в голові з’явилася думка. Коли Тома нарешті вимовилася, то Віра вирішила розпочати свою гру.

– Ой Томачко, що ж тобі не щастить із мужиками. Послухаю тебе й так рада, що в мене є Степан. Для нього важливий дім насамперед. Ні друзі не потрібні, ні шинки, навіть до мами бігає рідко.

– Вірка, не трави душу.

З цього дня Віра почала запрошувати Тому зустрітися десь або зайти до Віри в гості. А головне чоловіка при Томі то нахвалювала, то скаржилася на нього.

– Ну розумієш Тома, він у мене дбайливий. Нині роботу змінює. Пішов зі старого місця, бо там платили замало.

– Ну і правильно, що за копійки працювати.

– Ось, він фахівець серйозний, йому потрібна нормальна робота.

Під час наступної зустрічі скаржиться, що Степан дістав її. Вона з роботи приходить, їй полежати хочеться, а Степан її в кінотеатр тягне, то ще який романтик.

І головне, щоб Тома зі Степаном зустрічалися частіше.

Подруги все частіше натякали Вірі, що даремно вона так активно спілкується з Томою. Добром це не закінчиться. Тільки Віра відмахувалась, вона чоловіку довіряє, а з Томою їй весело. Зараз вона жінка вільна і має час на подругу.

Розрахунок виявився вірним. Через три місяці Степан заявив, що знайшов собі гіднішу жінку і йде від Віри. Треба віддати Вірі належне, вона не побігла одразу відкривати пляшечку.

Віра подзвонила всім подругам, поплакалась їм, що Степан і Тома зрадники, розбили серце, зруйнували довіру до дружби. А наступного дня побігла на розлучення подавати, ну щоб точно – з очей геть.

І лише коли посвідчення про розлучення на руках було, вона відкрилася подругам.

– Ну не пішов би він від мене сам. Зі мною йому зручно. Заробляю добре, квартира своя, вдома все роблю, бо сама не зможу в бруді жити. Та й куди він піде? До матері в її малогабаритну однокімнатну? Не смішіть. А Томка сама винна. Навіщо на чоловіка подруги око поклала?

Подруги. відзначали розлучення Віри. Під цим приводом усі перестали спілкуватися з Томою. Її й так не дуже любили, за характер та поведінку, але повести чоловіка подруги якось низько.

Минуло пів року. Віра жила новим життям. У неї з’явився залицяльник. Життя знайшло нові горизонти. Це була субота. Віра готувалася до побачення, тож на гостей не чекала. Особливо Тому.

– Привіт, Тома. – Віра дивилася на колишню подругу, що стояла у дверях.

– Забери свого чоловіка назад. – Тома була роздратована. – Він пів року сидить вдома і навіть не збирається шукати роботу. А ще він постійно розкидає речі по квартирі та спустошує холодильник.

– Тома, ти сама його вирішила у мене “вкрасти”. Ось і радуйся.

– Але ти казала, що він найкращий, ти обдурила мене!

– Тома вже розуміла, що Віра колишнього чоловіка не забере.

– Це для мене він був найкращим. Який він у тебе виявився, мене вже не стосується. Ти сама чужого чоловіка повести з сім’ї вирішила. До мене які претензії? Я зі зрадою чоловіка змирилася. Навіть тебе вибачила, але тепер то до мене які питання?

– Ти це спеціально зробила? Так? Спеціально? Він же не йде від мене! Звинувачує мене, що я його родину зруйнувала та не йде. – Тома зірвалася на істерику.

– Тома, це тепер не моя проблема. І не турбуй мене більше. У мене нове життя.

– Віра зачинила перед Томою двері.

Та ще якийсь час дзвонила у двері, потім по них стукала, щось кричала і заспокоїлася, коли вийшов сусід і насварив її. А Вірі не соромно. Тома сама захотіла чужого чоловіка. Ось і отримала, що хотіла. Адже те, що добре для однієї, для іншої не завжди щастя.

КІНЕЦЬ.