Настя стояла посеред недобудованого другого поверху, роздивляючись голі стіни й мріяла, як тут буде затишно, коли вони з Дмитром закінчать ремонт.

Сонячне проміння, що пробивалося через пластикову плівку на вікнах, створювало химерні тіні на підлозі.

– Настя! – голос Ольги Павлівни пролунав знизу. – Ти де? Спускайся, нам треба поговорити!

Настя зітхнула – свекруха останнім часом стала надто часто наполягати на «важливих розмовах».

– Іду, Ольго Павлівно!

Настя слухняно сіла, хоч усередині все стислося від поганого передчуття.

– Я тут підрахувала витрати, – свекруха розклала перед собою аркуші. – На другий поверх потрібно ще дуже багато грошей. Може, поки що відкладемо ремонт?

– Але ж ми з Дімою зібрали потрібну суму, – Настя насупилась. – У нас є заощадження.

– Саме про це я й хотіла поговорити, – Ольга Павлівна дивилася, не відводячи погляду. – Мені здається, що ці гроші краще витратити на перший поверх. Тут ще стільки всього потрібно доробити!

– Але ж ви обіцяли, що другий поверх буде наш, – Настя намагалася говорити спокійно. – Ми спеціально збирали…

– Дівчинко, – свекруха поблажливо посміхнулася, – давай будемо реалістами. Хто вклав кошти в цей будинок? Хто займався всіма документами?

– Ми всі разом будували, – Настя випросталася на стільці. – І я теж вклала чимало…

– Ну що ти кажеш! – перебила Ольга Павлівна. – Подумаєш, купила пару рулонів шпалер та трохи фарби! Це мій дім, я тут головна, і мені вирішувати, хто де житиме!

Настя мовчки дістала з сумки теку з документами – усі чеки, розписки, договори дбайливо зберігалися в неї від початку будівництва.

– Ось, – Настя почала викладати папери на стіл. – Матеріали для фундаменту – моя зарплата за три місяці. Вікна – кредит на моє ім’я. Дах – продаж моєї машини.

Ольга Павлівна почервоніла:

– Це все дрібниці! Головне – земля оформлена на мене!

– Так, – спокійно кивнула Настя. – Але ж будинок ми будували разом. І по закону…

– Який ще закон?! – схопилася свекруха. – Я мати! Це я вирішую, як розпорядитись майном!

У цей момент вхідні двері відчинилися – повернувся Дмитро. Чоловік завмер на порозі, побачивши розчервоніле обличчя матері, та незадоволену Настю.

– Що відбувається?

– Твоя дружина, – Ольга Павлівна повернулася до сина, – намагається качати права! Уявляєш, каже, що має якісь права на МІЙ будинок!

Дмитро перевів погляд на дружину:

– Настя?

– Дімо, – тихо почала Настя, – пам’ятаєш, ми домовлялися про другий поверх? Ольга Павлівна тепер каже…

– Мамо, – перебив дружину Дмитро, – ми ж обговорювали це. Ти обіцяла…

– Обіцяла? – свекруха сплеснула руками. – Я просто сказала, що ДУМАЮ! А тепер я подумала і вирішила – другий поверх теж буде мій! Мало хто з родичів приїде погостювати!

Настя спостерігала, як чоловік мнеться біля дверей, не наважуючись заперечити матері. Дмитро завжди був таким м’яким, поступливим, особливо, коли справа стосувалася Ольги Павлівни.

– Дімо, – Настя встала з-за столу, – скажи чесно, ти згоден з мамою?

– Ну… може, справді поки що почекаємо з другим поверхом? – невпевнено промимрив Дмитро. – Поживемо поки що внизу… А то стільки коштів ще треба вкласти.

– Ось! – переможно вигукнула Ольга Павлівна. – Навіть син розуміє, що я маю рацію! Нема чого тут командувати!

Настя мовчки зібрала документи назад у теку. Усередині все тремтіло від образи та розчарування. Три роки. Три роки вони вкладали всі сили та кошти в цей будинок, вірячи обіцянкам свекрухи.

– Куди це ти зібралася? – примружилася Ольга Павлівна, помітивши, як невістка попрямувала до виходу.

– До юриста, – спокійно відповіла Настя. – Якщо ми не можемо домовитися по-доброму…

– До якого ще юриста? – свекруха схопила невістку за руку. – Ти що собі дозволяєш?

– Відпустіть, – Настя вивільнила руку. – У мене є всі документи, які підтверджують мою участь у будівництві. І якщо ви не хочете домовлятися мирно…

– Та як ти смієш! – Ольга Павлівна обернулася до сина. – Дімо, ти чуєш, що твоя дружина собі дозволяє?

Дмитро переводив розгублений погляд із матері на дружину:

– Може, не варто поспішати? Давайте все обговоримо…

– Нема чого тут обговорювати! – відрізала свекруха. – Це мій будинок, моя земля, і крапка!

– Добре, – спокійно відповіла Настя. – Тоді поверніть усі гроші, які ми вклали у будівництво. Ось, – Настя дістала калькулятор, – порахуємо…

Ольга Павлівна зблідла:

– Які ще гроші? Це був ваш внесок у спільну справу!

– Значить, спільну? – Настя підняла брову. – Тоді чому зараз будинок раптом став вашим?

– Настя, – слізно промовив Дмитро, – давай не будемо…

– Ні, Дімо, будемо, – твердо відповіла Настя. – Я три роки вкладала у цей будинок усі свої заощадження! Брала кредит, продала машину!

– І тепер я хочу знати – чому наші з тобою мрії про власне житло мають звалитися, через забаганки твоєї матері?

– Забаганки?! – задихнулася від обурення Ольга Павлівна. – За документами будинок оформлений на мене. Та як ти…

– Отак, – Настя поклала на стіл теку з документами. – Тут усі чеки, розписки, договори. Кожну копійку задокументовано. І суд дуже зацікавиться тим, що фактично я профінансувала третину будівництва.

У кухні повисла важка тиша. Дмитро дивився на дружину так, наче вперше її бачив. Ольга Павлівна нервово смикала край скатертини.

– У мене призначено зустріч із юристом за годину, – продовжила Настя. – Але я готова скасувати її, якщо ми зараз сядемо, та спокійно обговоримо умови нашого проживання у будинку. Як рівноправні власники!

– Рівноправні? – прошипіла свекруха. – Та ти…

– Мамо, годі! – несподівано твердо промовив Дмитро. – Настя має рацію. Ми всі вклалися у цей будинок. І я не дозволю відібрати у нас те, що ми чесно заробили.

Ольга Павлівна здивовано дивилася на сина:

– Дімо, ти що, встаєш на її бік?

– Я встаю на бік справедливості, – відповів Дмитро. – І якщо ти не хочеш вирішити все мирно, ми звернемося до суду.

Свекруха знесилено опустилася на стілець.

– Який суд? Ми ж сім’я…

– Саме так, – кивнула Настя. – Ми сім’я. І в сім’ї все має бути чесно. Тож обирайте – або ми зараз сідаємо, та обговорюємо умови спільного проживання, або…

– Добре, – зненацька швидко погодилася Ольга Павлівна. – Обговорімо. Але майте на увазі – я не дозволю командувати у моєму…

– У нашому, – поправила Настя. – У нашому спільному будинку. І почнемо ми із чіткого розмежування території. Другий поверх, як і було обумовлено спочатку…

Наступні дві години вони провели за столом, обговорюючи деталі. Ольга Павлівна чинила опір кожному пункту, але, під вагою документів та твердої позиції невістки, була змушена йти на поступки.

Увечері, коли свекруха нарешті пішла до себе, Дмитро обійняв дружину:

– Вибач, що одразу не підтримав тебе. Просто мама завжди була такою владною.

– Знаю, – Настя поклала голову чоловікові на плече. – Але іноді треба вміти постояти за свої права. Навіть, якщо це складно.

– А ти молодець, – усміхнувся Дмитро. – Усі документи зберегла…

– Я просто знала свою свекруху, – тихо відповіла Настя. – І розуміла, що рано чи пізно доведеться доводити свої права.

Наступного дня вони з Дмитром піднялися на другий поверх, тепер уже офіційно свій. Сонце так само грало відблисками на недоштукатурених стінах, але тепер ці стіни точно належали їм.

– З чого почнемо ремонт? – спитав Дмитро.

Настя посміхнулася:

– З документів. Оформимо пайову власність, а потім уже робитимемо ремонт, – Настя обвела поглядом майбутню спальню. – Потрібно зробити все правильно.

Але життя в одному будинку з Ольгою Павлівною виявилося складнішим, ніж уявлялося. Попри чіткі домовленості, свекруха продовжувала втручатися у всі справи молодої сім’ї.

– Чому ви обрали такі шпалери? – обурювалася Ольга Павлівна, заглядаючи на другий поверх. – Це ж несмак!

– Це наш поверх, – спокійно відповіла Настя. – Ми самі вирішуємо, які клеїти шпалери.

Кожен день приносив нові конфлікти. Свекруха контролювала, хто приходить у гості, скільки води та електрики витрачається, яка музика грає нагорі.

За місяць Настя не витримала:

– Дімо, так більше не може продовжуватися. Ми живемо, як на вулкані.

Дмитро втомлено потер очі:

– Знаю. Мама не може змиритись з тим, що більше не контролює ситуацію.

– У мене є пропозиція, – Настя сіла поряд із чоловіком. – Продаймо будинок.

– Що?

– Продамо, та розділимо гроші згідно з внесками. Мама отримає свою частку, ми свою. І кожен житиме своїм життям.

Розмова з Ольгою Павлівною виявилася складною:

– Продати будинок? — свекруха почервоніла. – Ніколи!

– Мамо, – твердо сказав Дмитро, – це єдиний вихід. Ми всі змучилися від постійних конфліктів.

Після довгих суперечок та обговорень, Ольга Павлівна здалася. Будинок удалося продати досить швидко – район був перспективний, і покупці знайшлися одразу.

На отримані гроші Настя та Дмитро купили простору квартиру у новобудові. Вперше за довгий час вони відчули себе по-справжньому вдома.

Ольга Павлівна купила собі невеликий будиночок у передмісті. Відносини із сином та невісткою поступово налагодилися – на відстані виявилося набагато простіше підтримувати мир.

За рік, сидячи на балконі своєї квартири, Настя перебирала старі фотографії недобудованого будинку.

– Жалкуєш? – спитав Дмитро.

– Ні, – посміхнулася Настя. – Тепер я знаю, справа не в стінах. Справа в тому, щоб уміти захищати своє право на щастя.

Дмитро взяв дружину за руку:

– А знаєш, що найголовніше?

– Що?

– Тепер ми маємо своє житло, ми володіємо ситуацією.

У їхній новій квартирі панували мир та спокій. Вони навчилися цінувати незалежність, та поважати один одного. А головне – зрозуміли, що справжній будинок там, де тебе розуміють та підтримують.

Ольга Павлівна також згодом визнала, що рішення продати будинок було правильним:

– Може, воно й на краще, – сказала вона якось, прийшовши в гості. – Кожному потрібний свій кут.

Настя та Дмитро переглянулися – ці слова дорогого коштували. Вони довели всім, і насамперед собі, що вміють боротися за своє щастя, та будувати життя за своїми правилами.

А той недобудований будинок залишився в пам’яті, як важливий урок: іноді треба відпустити щось, щоб знайти щось більше – впевненість у собі, право бути щасливими, попри все.

А ще вкотре переконалися, що з рідними не потрібно мати будь-яких грошових відноси, і жити в одному помешканні – собі дорожче. Ви теж так вважаєте, чи маєте заперечення?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.