– Синку, прошу тебе, вибирай собі наречену з натуральною красою. А то знаю я, як вони зараз із себе “цукерок” роблять.

– Мамо, чого це ти про наречених завела? Я вчуся, мені зараз не до них.

– І це правильно. Спочатку навчання, потім робота, і лише потім сім’я. Знаєш, я передачу подивилася сьогодні, то там хлопець одружився з красунею, все добре було. Поки в них не з’явилася дитина.

– Вона виявилася дуже не симпатичною, не схожою на батьків. Потім у них ще одне дитя з’явилося, так само не дуже на вроду. Чоловік не міг збагнути, як у вродливих батьків, могли з’явитися такі діти.

– Якось у гостях у батьків дружини він побачив її фото у дитинстві, й все зрозумів. Вона була дуже не симпатична, і коли стало можна – батьки зробили їй пластичні операції, і вона стала красунею. Але гени не обдурити, діти успадкували її зовнішність. Чоловік розлучився з нею через обман.

– Мамо, ти це до чого мені зараз розповіла? До речі, я читав про це, десь в Англії ця історія сталася.

– До того, синку, що треба вивчити уважно генетику майбутньої дружини. Щоб діти були гарними та здоровими. І дивись, з величезними губами, татуюванням, пірсингом – навіть не приводь.

Андрій втомився вже слухати від мами поради, щодо наречених. Вона підбирала під себе, щоб їй подобалася насамперед.

Його це смішило і бавило. До певного часу. Поки мама не вирішила сама знайти потрібну пару для синочка.

– Знайомся, Андрію, це Софія. Вона працює у бібліотеці. Розумна та начитана дівчина. Любить ходити в кіно, тож можеш запросити, вона буде не проти.

– Добридень, Софіє. Я, на жаль, зайнятий, до сесії треба готуватися.

Андрій зайшов у свою кімнату. Ну мама, що задумала – свахою стала!

За тиждень у вітальні сиділа чергова наречена.

– Сину, уявляєш, до тітки Зіни племінниця приїхала в гості, міста не знає, може, покажеш?

– Мамо, я зайнятий, готуюся до іспитів. Привіт тітці Зіні.

– Андрію, ну що знову не так? Симпатичні дівчата, все своє, натуральне. Я ж поганого не пораджу. І розумниці такі, не сидять у цих своїх стаграмах.

– В Інстаграмах, мамо… Годі вже мене сватати, я сам собі виберу пару без твоєї допомоги!

Але Іванівні було прикро таке слухати. Адже Андрій був її сенсом життя. Вона його на світ привела в сорок три роки, інакше, як дивом, не могла назвати його появу.

Багато років вона вважалася такою, що не може мати дітей, поки хтось почав ворушитися в животі. Жаль, чоловік не дожив до повноліття сина.

Їй дуже хотілося онуків. Але від правильної невістки. Даремно син її не слухає, і не враховує її мудрість. Ну нічого, вона знайде йому пару. Він потім ще, дякую скаже.

Після закінчення навчання Андрій знайшов роботу за фахом. Алла Іванівна поставила умову синові. Щоб він одружився цього року. Але на дівчині, яку вона схвалить, іншу – на поріг не пустить.

– Синку, я вже у віці, хочеться встигнути онуків поняньчити. Але дівчина має бути порядною, правильною, і з натуральною зовнішністю. Тільки тоді ти будеш щасливий. І я також.

Андрій намагався її переконати, що це тільки йому вирішувати, з ким одружуватися. Але мати стояла на своєму.

– Мамо, настав час познайомити тебе з моєю обраницею. Ти маєш прийняти цей вибір, якщо любиш мене. Завтра приведу на вечерю свою пару.

Алла Іванівна вирішила подивитись, кого ж вибрав її син. Вона була впевнена, що дівчина обов’язково буде вся напхана уколами краси.

Адже чоловіки сліпі, не помічають очевидного, не цінують природність. Алла Іванівна все висловить цій дівчині, головне, не переборщити.

– Доброго вечора, Алло Іванівно, я Костик.

– Добрий вечір, Костянтине. Дуже приємно. Ви, мабуть, працюєте з Андрійком? Щось раніше я про вас не чула. А де ж наречена, синку?

– Мамо, Костя та я… Ми пара!

– У сенсі, пара, синку?! Як це так?

– Ну, я з цих… Хто з хлопцями… Ми з ним хочемо зійтись і жити разом. Може навіть одружимося, за кордоном тільки … І дитинку заведемо потім.

Алла Іванівна сіла на стілець, тримаючи в руках тарілку з пиріжками. Як же це так, що він таке говорить, її син.

– Мамо, ми швидко перекусимо, і побіжимо. Погода хороша така, хочемо в парку прогулятися.

Алла Іванівна довго не могла прийти до тями. Що вона людям скаже, а як же онуки, як взагалі таке могло статися? Це ж неправильно.

Андрій із Костею набравши пиріжків у паперовий пакет, вийшли на вулицю.

– Андрію, мені її шкода прямо… Ти бачив її обличчя?

– Нічого, Костю, повір, мамі піде це тільки на користь. І мені також, сподіваюся.

– Вірочка, привіт, люба. Ми з Костиком тільки від мами.

– Ну як все пройшло? Мама повірила у твою легенду?

– Та ніби повірила, сидить досі на стільці, мабуть, приходить до тями. Ну, вона сама винна. Не треба було мені ультиматуми ставити.

Андрій попрощався з Костею, взяв Віру за руку, і вони пішли гуляти. Віра була його однокурсницею, вони давно були разом.

Вона любила сидіти в Інстаграмі, на руці у неї було невелике татуювання у вигляді аспіду. А ще у Віри були пухкі губи, не від природи, а від косметолога. Все те, чого так боялася Алла Іванівна.

Андрій був щасливий поряд із нею. Віра була начитаною, цікавою особистістю, вона знала кілька мов і мріяла про дітей.

Ось тільки він розумів, що мати ніколи не зможе її прийняти. Вона була “не правильною” для неї. І їхнє життя мама перетворила б на пекло. Андрій не хотів цього, тому придумав хитрощі.

Прийшовши додому ввечері, він застав маму на кухні, з заспокійливими краплями на столі.

– Синку, як ти міг.. Добре, батько цього не бачив.. Ти ж хлопець, тобі з дівчиною треба одружуватися, щоб вона дітей тобі подарувала, а не ось це все.. Як ми жити тепер будемо, га?

– Мамо, ну а що робити, дівчата геть усі зараз пішли, як під копірку. А у Костика все своє, натуральне. Ти ж сама “топила” за натуральну красу.

– Господи, синку, та хай краще буде з губами, як у качки, вся в тату, та все, що завгодно, аби це була дівчина, а не мужик.. Я навіть на жінку з дитиною згодна.

– Мамо, ну не журись. Приведу я тобі дівчину, хоч завтра!

– Правда, синку? Я так рада буду, а то чого тут тільки не передумала … Я качку запечу, тортик куплю.

Алла Іванівна, побачивши Віру, розпливлася в посмішці. Не обдурив, привів дівчину. Та красуня яка виявилася, та й що, що губи не свої, і татуювання дуже симпатичне.

Алла Іванівна душі не чула у Вірочці. А коли невістка привела на світ божий двійню, – радості Алли Іванівни не було меж. Відразу двох онуків, хлопчика та дівчинку. Найкрасивіших онуків у світі!

Часто батькам не подобається вибір їхніх дітей. Ось не подобається, і все тут, не лежить душа. Але, треба розуміти та поважати вибір своєї дитини.

І хоча б не шкодити їм, не намагатися зруйнувати їхні стосунки. Час покаже, чи правильний вибір був, чи ні, а батькам залишається просто приймати ситуацію. А то дітям доведеться йти на хитрощі.

А ви що скажете, стосовно витівки сина? Як вважаєте, вона виправдана? Пишіть коментарі, ставте вподобайки, якщо було цікаво.

КІНЕЦЬ.