– Ти порпався в моїх речах?! – голос Дарії звучав схвильовано й ображено.

Чоловік, попри її очікування, не зніяковів, він дивився на неї серйозно і майже сердито.

– Як ти міг? Хто тобі взагалі дозволив торкатися моїх речей? – продовжила Дарія.

– Я ж тобі довіряла! А ти…

– Хто б казав про довіру, – процідив Вадим.

– Загалом, після виявлення тих огидних фотографій, це мені треба ображатися й обурюватися, а не тобі.

Дарина ледве стрималася, щоб не закотити очі. Йшлося про її старі, ще студентські фотографії. Якось вони з близькою подругою за чаркою “чаю” вирішили влаштувати один одному фотосесію, і в процесі захопилися…

В принципі, нічого непристойного вони тоді не робили, але ці фотографії були надто особистими. Дар’я нікому їх не показувала, але й не викидала, вони були дорогі їй, як пам’ять і про юність, і про подругу, яка пішла з життя кілька років тому.

– А нічого, що цим фото більш як двадцять років? – усміхнулася жінка.

– А нічого, що ти на них практично у костюмі Єви?! – скипів Вадим.

– А нічого, що це особисті фотографії? – у тон йому відповіла Дарія.

– Вони лежали в ящику для білизни! Навіщо ти взагалі туди поліз?

Погляд Вадима став важким, її питання він проігнорував, і рішуче пішов у наступ:

– Про яке особисте може йтися, якщо ти одружена? У дружини не повинно бути жодних секретів від чоловіка!

– У шлюбі чоловік і дружина – єдиний організм, і вони не мають одне від одного нічого особистого, є тільки спільне… А ти від мене приховала… Таке!

– А ти мені хіба все розказуєш? – примружилася Дарина.

– Я давно вже розповів тобі усе, що треба знати, – сухо відповів Вадим.

– А решта, тебе не стосується.

– М-м. Тобто, якщо я якимось чином дізнаюся, що ти в студентські роки робив щось таке, ти поставишся до цього нормально?

– Таким непотребом я у студентстві не займався!

– Знову підвищив голос Вадим.

– Я вчився, а потім працював!

– Потім тебе зустрів, був упевнений, що ти з нормальної сім’ї, з тобою можна будувати життя… А виявилося, що в тебе дуже бурхливе минуле! – І він істерично засміявся.

– От додумувати тільки не треба, – холодно сказала Дар’я.

– Нам із подругою було весело, і ми трохи подуріли.

– А чому ти не викинула ці фотографії? – спитав чоловік.

– Ну, тому що…

– Дарія мимоволі зам’ялася.

– Вони мені дорогі.

Вадим раптом ляснув себе по колінах, і різко підвівся з дивана.

– Я здогадуюсь, чому вони тобі дорогі, – сказав він.

– Бо на цій, з дозволу сказати, фотосесії, була не лише твоя подруга. Напевно, там був ще і якийсь милий друг. А потім ви всі…

– Вадику, годі! – вигукнула Дарина.

– Це було до тебе! Закриймо цю тему раз і назавжди!

Вадим важко зітхнув.

– Мене обурює навіть не сам факт цієї фотосесії, хоча вона, безумовно, огидна. Мене обурює те, що ти зберегла ці фотографії, й сховала їх від мене, – він примружився і пильно подивився на дружину.

– Може, ти ще щось приховуєш?

Він підійшов до дружини майже впритул, і трохи стиснув її руку.

– Все таємне стає явним, Дашо, – м’яко сказав Вадим.

– Повір, я обов’язково з’ясую, які таємниці ти ховаєш від мене.

…Дарину та Вадима познайомили друзі, попри різницю у тринадцять років, вони виявили, що у них багато спільного. Їхній бурхливий роман тривав недовго.

– Обидва були впевнені, що знайшли свою другу половину, тож коли Вадим запропонував розписатися, Дарина жодної хвилини не сумнівалася.

В перший рік шлюбу їхні стосунки були ідеальними. Вони жили у трикімнатній квартирі Вадима, куди Дар’я перевезла з батьківського будинку всі свої речі, та насолоджувалися товариством один одного.

Чоловік добре заробляв і не раз пропонував Дар’ї звільнитися, але жінка сидіти вдома не хотіла. Крім того, хоч би як вона любила Вадима, їй не хотілося повністю розчинятися в ньому і в побуті.

Вона вела свій блог, зустрічалася з подругами, та іноді, з дозволу чоловіка, виїжджала на вікенд до батьків.

Вадим ревнував Дар’ю до друзів та колег, проте серйозних конфліктів на цьому тлі у них не було. Тому жінка і подумати не могла, що він почне ритися в її речах, а потім дорікатиме їй у пригодах юності.

Фотографії Вадим, за його словами, виявив випадково, коли шукав архівні документи, і ніде не міг їх виявити. Тому він відчиняв всі дверцята, та шухлядки. Під руку йому й потрапив той злощасний альбом… Ну і поїхало.

Після цієї розмови чоловік у спальню не прийшов, а демонстративно ліг спати на дивані у вітальні. Засмучена Дар’я довго не могла заспокоїтися і, зрештою, вирішила позбавитися цих фотографій.

Вранці вона виявила, що альбом зі знімками, що обурили чоловіка, зник. Увечері Дарина запитала у Вадима, куди він подів фотографії.

– Я їх знищив, – відповів чоловік. – А що?

– Нічого, просто хотіла це зробити сама.

Дарія і не підозрювала, що з цього моменту її життя кардинально зміниться.

З того часу минуло понад тиждень. Поступово взаємна образа зійшла нанівець, і відносини подружжя стали майже такими самими, як і раніше.

«Навіть добре, що він сам позбувся тих фото, які його так збентежили», – міркувала Дар’я. – Так йому буде спокійніше. Якби це зробила я, він би ще щось собі навигадував».

Жінка думала, що це питання закрите назавжди. Але якось за вечерею Вадим подався вперед і показав екран свого телефону.

– Поясни, будь ласка, що за нісенітницю ти гуглила вчора? – спитав він.

Здивована Дарина почала читати:

– «Найтихіші місця в місті», «як знайти потрібну квартиру для зустрічей», «ідеї для затишного вечора»… – вона з подивом подивилася на чоловіка.

– Ти ж знаєш, я веду блог. Ці запити я робила, щоб написати статтю.

– Спробу виправдатись зараховано, – посміхнувся Вадим. – Але, постарайся вигадати щось краще.

Його тон і погляд говорили, що він ні краплі їй не вірить. Жінка зусиллям волі придушила роздратування, і спокійно запитала:

– Спершу ти поясни, будь ласка, як запити, які я роблю в Гуглі, виявились у тебе в телефоні?

– Я просто провів синхронізацію, – знизав плечима чоловік.

– Тобто, тепер ти стежиш за мною в інтернеті? А навіщо?

Вадим відповів не відразу, його обличчя спохмурніло.

– А як би ти, цікаво, поводилася на моєму місці, Даша? – нарешті промовив він. – Я дуже хотів би довіряти тобі, як раніше, але після тих знімків, які ти ховала від мене… Сама розумієш, обпікшись на молоці…

– Знову ти за своє? – зітхнула жінка. – А я думала, що ми вже все з’ясували.

Вона взяла свій телефон, набрала в пошуковій системі назву блогу, і показала чоловікові нещодавно написану статтю.

– Ну що, переконався, що я робила ці запити не для того, щоб усамітнитися десь із коханим? – спитала Дарія, коли чоловік ознайомився із текстом.

Вадим щось буркнув, і жінці здалося, що йому стало соромно. Вона накрила його руку своєю долонею і м’яко сказала:

– Вадику, якби я захотіла тобі зрадити, то діяла б не так демонстративно, а набагато розумніше. Повір, ти ніколи б про це не дізнався.

Висновок Дар’я, звичайно, зробила, і вирішила більше не залишати телефон без нагляду. Мало того, вона встановила паролі скрізь, де тільки можна, і лише після цього трохи заспокоїлася.

Якби вона знала, що її пригоди тільки починаються!

Якось увечері жінка пішла у ванну кімнату. Коли вона вимкнула воду, то виразно почула, як закрився замок її сумочки, що висіла на вішалці в коридорі.

Потім почувся звук обережних кроків, що віддалялися. Вийшовши з ванної, Дарія запитала чоловіка:

– Вадику, ти що, порпався в моїй сумочці?

– З чого ти взяла? – голос Вадима звучав напружено.

– Я чітко чула, як ти тупцював у коридорі, відкривав і закривав мою сумочку, – сказала Дарія.

– Я що, не маю права ходити по власній квартирі? – роздратовано спитав чоловік.

– Звісно, ​​маєш. Але брати мої речі без дозволу не треба.

Вадим сердито глянув на дружину:

– Слухай, не знаю, що там тобі привиділося у ванній кімнаті, тільки я до цього не маю жодного відношення! Коли ввижається, треба хреститись!

На це Дарія нічого не відповіла.

Через кілька днів шкільна подруга Інна запросила Дар’ю на свій день народження в кафе. Свято випадало на суботу, і жінці не хотілося залишати свого надто пильного чоловіка одного. Однак Вадим легко відпустив її.

– Тільки не засиджуйся там довго, – пробурчав він.

При зустрічі, подруга запропонувала Дар’ї спочатку заглянути в торгово – розважальний центр, що нещодавно відкрився, що вони й зробили.

Вони чудово провели час, але при виході з торгового Дар’я помітила серед припаркованих машин, до болю знайомий сріблястий бумер. Її настрій відразу зіпсувався.

– Що з тобою? – спитала Інна.

Автомобіль, схожий на машину чоловіка, повільно рушив з місця, і незабаром зник з поля зору.

– Та так, нічого, – відповіла жінка.

– Просто здалося, що побачила знайому машину.

Усю дорогу до кафе, Дар’я слухала балачки подруги не уважно, хоч і намагалася підтримувати розмову. На душі в неї було неспокійно.

“Невже Вадик стежить тепер за мною?” – розмірковувала вона.

– «Чи я просто вже параною? Ну справді, в місті повно сріблястих БМВ, з чого я взяла, що це його машина?»

Тут Інна, що сиділа поруч, торкнулася за її плече, і запитала:

– Дашка, та що з тобою таке? – у її голосі лунала щира тривога.

– Зі мною все гаразд, люба, не бери в голову, – усміхнулася Дар’я.

– Ага, як же. Я тільки-но сказала, що вчора ввечері бачила твого Вадика, який виходив із сауни в обіймах з двома дівчатами, а ти – «М-м, добре». Що з тобою? На роботі проблеми? Чи як?

– Чи як, – зітхнула Дарина. – Не хочеться завантажувати тебе у твій особистий день. Давай якось потім розповім, гаразд?

– Ні! У звичайні дні на мені чоловік, собака, та троє дітей. Коли ми з тобою ще побачимось? Давай вже викладай, що там у вас із Вадиком скоїлося?

– Гаразд, у кафе розповім.

Коли подруги зробили замовлення, Дарина розповіла Інні про все, що сталося з нею. І раптом у вікно вона знову побачила сріблястий бумер, який від’їжджав від кафе. Жінка поділилася своєю тривогою з Інною, і та задумливо промовила:

– Знаєш, все можливо. Те, що він так збентежився від якихось старих знімків, які були зроблені до знайомства з ним, багато про що говорить.

– Якщо він додумався провести синхронізацію, щоб дізнатися, що ти гуглиш, то ніщо не заважає влаштувати за тобою стеження.

– Але як він здогадався, де я? – дивувалася Дарія.

– Та просто! Поставив тобі жучок якийсь, та й усе… Ти ось що, перевір машину.

– А що там можна знайти?

– Та все, що завгодно. Наприклад, автомобільний GPS-трекер, – впевнено відповіла Інна. – У нього є сімка, а на телефон ставиться додаток, на якому можна подивитися і скільки кілометрів ти проїхала, і де знаходиться твоя машина.

– Ого…- здивувалася Дарина.

– Я тобі більше скажу. На цю сімку можна зателефонувати, та почути розмови в машині, – додала Інна.

– Треба ж… – похитала вона головою. – Начебто у вік технологій живемо, а я ніколи про таке диво не чула.

– Не тягни, – серйозно сказала Інна. – Сталкінг нічим добрим не закінчується.

Дар’я не відразу прислухалася до поради подруги. “А раптом це був просто збіг?” – думала вона.

Проте тривога не залишала жінку, і вона навіть вирішила помінятися телефонами з мамою. Після цього Дарина трохи заспокоїлася, проте невдовзі сталося ось що.

Якось, перебуваючи на роботі, вона подивилася у вікно і знову побачила сріблясту БМВ, яка від’їжджала від будівлі, в якій знаходився її офіс.

Кабінет Дарії знаходився на першому поверсі, вона швидко сфотографувала авто, перенесла знімок на ноутбук, збільшила його і нарешті розглянула номер. Без сумніву, це була машина Вадима.

Дар’я дуже розсердилася, їй захотілося одразу подзвонити чоловікові і висловити все, що вона про нього думає.

Але потім жінка трохи заспокоїлася і вирішила спочатку з’їздити в обідню перерву в автосалон і перевірити машину, щодо наявності GPS-трекера. І він справді виявився, коли майстер зняв бардачок.

Увечері, дорогою додому, Дар’ї було про що подумати.

Вадима вдома ще не було. Жінка швидко зібрала речі, і почала писати чоловікові прощальну записку, як раптом прощебетав дзвінок.

Дарина відчинила двері і впустила Вадима у квартиру. Він помітив дорожню сумку, що стояла біля дверей, і здивовано підняв брови:

– Ти кудись зібралася?

– Так, – холодно відповіла Дарина. – Поживу поки що у батьків, а там видно буде.

– Не зрозумів… Що трапилося?

Дарина дістала із сумочки GPS-трекер, і показала його Вадиму. Той зблід, потім його щоки спалахнули, він швидко-швидко заморгав і відвернувся.

– Сталися твої безпідставні ревнощі, Вадиме, – сказала Дар’я.

– Треба було піти від тебе раніше.

– Але я любила тебе, тож заплющила очі і на твоє стеження за мною в інтернеті, і на те, що ти порпаєшся в моїх речах.

– Але коли ти почав за мною стежити, я зрозуміла, що ти не тільки не впевнений у собі, але ще й небезпечний.

Після невеликої паузи Вадим уривчасто розсміявся.

– М-да… Типово жіноча маніпуляція. Якщо ревнуєш свою дружину і боїшся її втратити, значить, не впевнений у собі … Тільки знаєш що, люба?

– За свій багатий життєвий досвід я вдосталь надивився на дуже впевнених чоловіків, у яких роги щосезону оновлювалися. Бути одним із них я не хочу!

– Я не збираюся з тобою сперечатися, – відрізала Дарія. – Усього хорошого, Вадиме.

Він притримав її за руку і прошипів:

– Якщо ти підеш від мене, я заллю ті твої цікаві фотки в інтернет! Адже я їх оцифрував, і зберіг собі на комп!

– Ну, тоді відразу шукай хорошого адвоката, – усміхнулася Дар’я.

– Даша, не йди! – благав Вадим. – Інакше я… Я зведу рахунки із життям!

– Валяй!

Дарина поїхала до батьків, потім благополучно подала на розлучення, переїхала на орендовану квартиру, і перевезла від колишнього чоловіка всі свої речі.

Вадим не змирився з цим, і досі намагається повернути її. Але жінка твердо вирішила, що далі їм не по дорозі. А ви що скажете з цього приводу? Вона слушно вчинила? Така поведінка благовірного допустима?

КІНЕЦЬ.