– Ти це серйозно, Ігоре?! – я тримала в руках маленьку баночку крему і ледве стримувалася, щоб не пожбурити її в чоловіка. – Це для моєї мами? Це твій подарунок на 8 Березня?!

Ігор лише знизав плечима, ніби не розумів, у чому проблема.

– А що такого? Хороший крем, з вітамінами.

– Ти купив своїй мамі дорогий парфум, а моїй – оце? Крем з аптеки?!

Він знову почухав потилицю, так, як робив завжди, коли не знав, що сказати.

– Ну, моя мама любить парфуми… А твоя ж постійно скаржиться, що шкіра сохне. Я подумав, що це корисний подарунок.

Я глибоко вдихнула, намагаючись не вийти з себе.

– А давай я на твоє день народження подарую тобі пачку шкарпеток, а твоєму другу – дорогий годинник? Як тобі такий розподіл подарунків?

Ігор зітхнув, подивився на мене так, ніби я вигадую проблему на рівному місці.

– Ну ти вже перебільшуєш…

– Нічого я не перебільшую! Моя мама так само заслуговує на хороший подарунок, як і твоя!

Я згрібла крем у руки, розвернулася і попрямувала до дверей.

– Ти куди? – здивовано спитав Ігор.

– До мами. Віднесу «чудовий» подарунок! Хочу подивитися, як вона зрадіє.

Мама зустріла мене в дверях із теплою усмішкою.

– Ой, доню, заходь! Щось сталося?

Я мовчки простягнула їй крем.

– Це від Ігоря на 8 Березня, – ледве не процідила крізь зуби.

Мама взяла баночку, уважно роздивилася.

– О, з ромашкою… Такий же я собі купувала минулого місяця.

– От бачиш! – я розвела руками. – Тобто це навіть не щось особливе!

Мама лише хитнула головою.

– Доню, ну що ти так розпалюєшся? Це ж просто подарунок.

– Просто подарунок?! Він купив своїй мамі дорогезний парфум, а тобі – аптечний крем! Це навіть не порівняти!

Мама усміхнулася, якось по-особливому, спокійно.

– Я вже давно не мрію про дорогі подарунки. Головне – увага.

– Мам, ну яка увага?! – я знову розлютилася. – Це ж не чесно!

– А давай не будемо сваритися через дрібниці, – мама взяла мене за руку. – Іди на кухню, я чай заварю.

Але мені було не до чаю. Мене розпирало від злості. Я згадала, як не раз купувала свекрусі хороші подарунки – навіть тоді, коли ми з Ігорем тільки зустрічалися. Завжди старалася зробити щось приємне. А тут – ось таке ставлення до моєї мами!

Вдома Ігор сидів на дивані і грав у телефоні, ніби нічого й не сталося.

– Ну як? – спитав він, навіть не відриваючи погляду від екрану.

– Як ти думаєш? Вона не образилася, але я – так!

Ігор важко зітхнув, відклав телефон.

– Маринко, ну чого ти? Я не хотів нічого поганого.

– Ти просто не подумав, – відрізала я.

Він змовчав.

Я стояла й чекала – чи він вибачиться, чи визнає, що неправий.

– Ну добре… Наступного разу куплю їй парфуми, – нарешті сказав він.

– А чому не цього разу?!

– Ну я вже купив крем…

Я закотила очі.

– Ігорю, справа не в парфумах і не в кремі. Справа у ставленні.

Він подивився на мене уважніше.

– То що мені робити?

– Думати головою, перш ніж купувати подарунки.

Ігор зітхнув ще раз.

– Гаразд. Вибач. Я дійсно не подумав.

Я глянула на нього й зрозуміла – вперше за весь день він говорить щиро.

– То, може, підемо разом і виберемо щось хороше для мами? – запропонувала я вже спокійніше.

Ігор кивнув.

– Добре, давай.

Ввечері ми купили мамі гарний шалик, а я нарешті заспокоїлася. Але осад все одно залишився…

А як би ви вчинили на моєму місці? Чи варто було ображатися через такий подарунок?

Джерело