– Свахо, ви як такі багачі, то самі весілля дітям робіть. В нас ще молодший син є, нам його ставити на ноги треба. Тому, або ж нехай просто розпишуться, або ж ви їм таке свято фінансуйте, – сказала мені сваха, коли ми зібралися разом за столом в день мого дня народження.

Ігор в нас єдина дитина, тому не залишалося нічого іншого, як взяти на 100 тисяч кредит, і хоч якесь та свято зробити.

Свати на весілля прийшли і поводилися, ніби все це їх заслуга, а я з чоловіком тут ні при чім.

Не минуло й пів року, як син повідомив, що вони з Ларисою вже разом не живуть. Дуже до них сваха пхалася. То квартиру ще не купуйте, то в тому районі не живіть. Ось і розлучила.

А я свій кредит досі не виплатила, бо для нас це сума непосильна.

Я сиділа на кухні, дивлячись у вікно, а думки клубком крутилися в голові. Як же так сталося? Вклавши в весілля останні сили, я й уявити не могла, що через кілька місяців мій син повернеться додому сам.

– Мамо, – сказав він тоді тихо, навіть якось винувато, – ми з Ларисою більше не разом.

Я тоді тільки зітхнула і сіла на диван.

– Через твою тещу?

Ігор кивнув.

– Вона всюди пхалася, Лариса її слухала більше, ніж мене. Казала, що мама знає краще, що треба підкопити грошей, не брати поки що житло, а то ще вліземо в борги. А мені що? У мене все життя – борг перед банком…

Я аж похолола.

– То твоя теща боялася боргів, а мене не пожаліла? Як я тепер цей кредит виплачуватиму?

Ігор винувато опустив голову.

– Мамо, я ж не думав, що так станеться…

Але мені вже було не до його жалю. Я жертвувала всім заради нього, а тепер виходить, що натомість отримала купу проблем!

Як усе починалося

Я пам’ятаю той день, коли сваха в день мого народження прямо заявила, що весілля – це наша турбота.

– Свахо, ви ж у нас не бідні люди, то й самі все оплатіть, – сказала вона тоді, відставивши чашку з чаєм.

Я глянула на чоловіка, який мовчки ковтав шматок торта, ніби він сам не розумів, як на це реагувати.

– Але ж… – почала я, але вона перебила.

– В нас ще молодший син. Ми його на ноги ставити маємо. А ваш Ігор один, то ви й мусите подбати.

Я тоді мало не попирхнулась тим чаєм. Але ж весілля – це справа обох родин! Та як не крути, сваха натякнула, що грошей від них чекати не варто.

Я ночами не спала, думаючи, де взяти таку суму. Взяли кредит. Сподівалися, що син із невісткою житимуть у злагоді, потихеньку допоможуть нам усе повернути. Але життя розпорядилося інакше.

Весілля було пишним, як і мріяли молоді. Лариса сяяла в білому, а сваха цілий вечір розповідала гостям, як важливо, щоб діти мали все найкраще. Я тоді тільки зціпила зуби, бо добре знала, що все те «найкраще» оплачено нашими грішми.

Після весілля молоді винайняли квартиру. Я вірила, що вони почнуть жити дружно, будуватимуть своє життя. Але сваха ніби примарилася в їхньому домі.

– Не купуйте поки що квартиру, – радила вона Ларисі, – ціни високі, треба почекати.

– В тому районі не живіть, – наставляла вона, – там шумно, краще пошукати щось далі від центру.

А потім почалося найгірше – вона навідувалася до них майже щодня, втручаючись у все: від вибору фіранок до планів на майбутнє. Ігор приходив до нас похмурий, мовчазний.

– Мамо, як їй пояснити, що це наше життя? – питав мене.

– А ти скажи прямо, – радила я, хоча сама добре знала, що така сваха тільки зробить вигляд, ніби не почула.

Так воно й сталося. Лариса слухала матір більше, ніж чоловіка. Ігор терпів, намагався не загострювати ситуацію, але врешті-решт здався. Одного вечора він прийшов додому з дорожньою сумкою в руках і сказав, що повернувся назавжди.

– То що, синку, сваха тебе з дому вигнала? – спробувала я пожартувати, хоча на серці було важко.

– Мамо, вона розлучила нас…

Я мовчала. Що тут скажеш? Сама ж бачила, як сваха міцно тримала дочку на короткому повідку.

Невже я так помилилася?

Тепер кредит висів на нас важким тягарем. Син влаштувався на роботу, але грошей ледь вистачало на життя. А сваха, ніби нічого не сталося, проходила повз нас у магазин, навіть не вітаючись.

Одного разу я не витримала і підійшла до неї сама.

– Свахо, хіба ж не ви казали, що треба чекати, а не купувати квартиру? Для чого ви до дітей запхалися?

Вона стенула плечима.

– Я тільки радила. Ваш син дорослий, сам повинен був приймати рішення.

Я мало не задихнулася від обурення.

– А хто ж ту дорослу дочку і мого сина направляв, як їм жити?

Сваха тільки всміхнулася:

– Не подобається – не слухайте.

Отакої! А я досі виплачую кредит за весілля, якого нікому вже й не потрібно.

А як би ви вчинили на моєму місці? Стояли б осторонь чи сказали б свасі все, що думаєте?

Джерело