Весь день Євгенія Олегівна була, як на голках. Вона з нетерпінням чекала на повернення чоловіка з роботи.

Звичайно, вона намагалася до нього додзвонитися, але він швидко сказав, що у нього робоча нарада, і поклав слухавку.

Жінка хотіла крикнути, що їй начхати на всі його наради й нехай він для початку пояснить їй свій вчинок, але більше слухавку Сергій Ігорьович не брав.

І їй доводилося тільки чекати та сподіватися, що все, що вона дізналася, це страшне непорозуміння, і їхній квартирі нічого не загрожує.

– Боже, Сергію, повертайся швидше! – в безсилій люті шепотіла вона, – швидше повернися і поясни мені все.

– Я ж просто божеволію! – Але час йшов так повільно, ніби був в змові з чоловіком, який теж не поспішав повертатися до сімейного вогнища.

Коли з інституту повернулася дочка Христина, вона відразу зрозуміла по одному погляду на обличчя матері, що сталося щось страшне.

– Мамо, що трапилося? Усі живі? У тебе таке обличчя…

– Краще ти мене не питай! – В повному розпачі прошепотіла жінка. Скоро повернеться твій батько, і гадаю, все проясниться. А до того часу нічого в мене не питай.

Христина зрозуміла, що в цей момент нічого від матері не доб’ється, тому вважала розсудливим піти у свою кімнату, та подзвонити батькові.

– Тато, ти скоро прийдеш?

– Майже пошепки запитала вона, – а то мама в такому стані … Я боюся за її здоров’я. Вона сама на себе не схожа.

– Незабаром прийду, – незадоволеним, чи засмученим голосом відповів їй батько, – я намагаюся зараз вирішити нашу ситуацію. Намагатимуся прийти якнайшвидше. Не панікуй. Налий мамі чогось заспокійливого.

Вийшовши на кухню, Христина побачила, що мати вже сама випила заспокійливе, але сидить з зовсім блідим обличчям, і дивиться невидячим поглядом у стіну.

Вона спробувала до неї звернутися, але жінка тільки мотала головою і бурмотіла, щоб дочка дала їй спокій.

Нарешті, вже досить пізно ввечері, повернувся батько. Євгенія Олегівна одразу кинулася до чоловіка.

– Сергій! Ти збожеволів! Сергію, негайно поясни мені, що все це означає? Я тут з глузду сходжу, а ти десь вештаєшся! Сергію, негайно все поясни! Ти хочеш, щоб ми всі залишилися в теплотрасі! – у повній істериці закричала дружина.

– Женя, заспокойся, і послухай мене!

– Я сяду і послухаю. Я вже багато годин чекаю, щоб тебе послухати! Говори, куди ти подів такі гроші? І навіщо тобі знадобилася така сума? – повторювала вона в нестямі.

– Женя, я справді взяв у банку кредит під заставу своєї квартири, – почав говорити Сергій Ігорьович.

– Боже! – ламала руки його дружина, – я так сподівалася на якесь диво! Сподівалася, що це якась помилка. Коли мені зателефонував менеджер із банку, я спочатку вирішила, що це шахраї.

– А потім він мені все пояснив, надіслав на електронну пошту копію договору і сказав, що у нас йде прострочення платежів. І головне – таких платежів! Сергію, що це? – Вона заридала.

– Женя, ти можеш послухати мене спокійно, хоч кілька хвилин? – У розпачі запитав чоловік свою дружину. – Дай мені можливість все пояснити.

Євгенія Олегівна тільки стверджувально закивала головою, вона не могла нічого говорити.

– Я дійсно взяв цей кредит, але взяв його на прохання нашого сина. Розумієш, Віктор мав величезні проблеми в бізнесі. Його підвели партнери.

– Він міг усе втратити одного дня. Він, бідний, кидався і в банки, і до друзів, але ніде не міг позичати таких грошей. І тоді він, уже не бачачи жодного іншого виходу, звернувся до мене.

– Чому ти мені не сказав, що у нашого Віті такі проблеми? – зі слізьми спитала вона чоловіка, – за що нам ще й це? Боже! Моє серце просто не витримає такої напруги. І що далі?

– Я теж відразу звернувся в банк, але сума потрібна була дуже велика. Мені просто довелося залишити нашу квартиру під заставу. І мені дали два мільйони на два роки.

– Це ж величезні гроші, і щомісячні виплати просто величезні! І як ти зміг це провернути без мого дозволу?

– Женя, ти зовсім забула, що це моя квартира, а не наша! Вона мені дісталася від бабусі! Так, ми з тобою понад тридцять років живемо разом у цій квартирі, але ти забула, що це дошлюбне майно, тож я без проблем зміг її закласти.

– Я просто відніс документи в установу, там усе перевірили, наше житло оцінили, і мені дали гроші. І потім я думав, що Віктор все виплатить, і ти ні про що не дізнаєшся. Я не думав, що так усе піде. Я просто не хотів тебе хвилювати.

– А чому ж Віктор не платив? І нам нічого не казав?

Сергій Ігорьович важко зітхнув:

– Розумієш, люба, його проблеми не розсмокталися. У нього досі скрутне становище, він весь час проводить на роботі. Я не знав, що все так погано, він теж це приховував.

– Я був цілком спокійний, адже він запевняв мене, що все платитиме вчасно. А тут такий сюрприз! Мені теж зателефонували із банку.

– Я подумав, що, можливо, Віктор так закрутився зі справами, що забув внести гроші. Я зараз їздив до нього в офіс. І чесно кажучи, мені зараз нема чим тебе порадувати…

– Як! Ти взяв такий великий кредит, і це йому не допомогло? Чому ти зі мною не порадився?

– Женя, я просто не хотів тебе хвилювати …

– А зараз ти мене не хвилюєш? Ми всі можемо залишитись без даху над головою. Куди ми всі утрьох підемо, цікаво? Ти знаєш, що банки нещадні?

– Ти сам скільки разів розповідав усілякі історії, як люди брали гроші під заставу квартири та будинків, а потім залишалися ні з чим, буквально на вулиці! І що ж тепер?

Вона не помітила, що на їхні крики зі своєї кімнати вийшла Христина, і тепер дивилася на матір, величезними від жаху очима.

– Мамо, що я почула? Ми можемо залишитись без квартири? І куди ми всі підемо? – Сльози покотилися по обличчю дівчини.

– Христина! – Батько схопився зі стільця й ​​обійняв дівчину, яка тремтіла від хвилювання, – ми щось вигадаємо. Ми, звісно, ​​не залишимося на вулиці!

– І що ж ми вигадаємо, дозволь тебе запитати?- Навмисне спокійно запитала його дружина, – я працюю останній рік перед пенсією.

– Я не можу більше працювати, мені й так довелося перейти на легшу роботу через погане здоров’я, та сильно втратити у зарплаті.

– У нас з тобою були накопичення, якщо ти пам’ятаєш, але ми їх віддали тому ж Вікторові, коли він купував квартиру, а потім рештки, коли він розпочинав свій цей злощасний бізнес.

– Ми продали навіть дачу, щоб сплатити за навчання Христини. І що тепер? У нас немає жодних накопичень, наша квартира – це єдине наше багатство!

– І то, виявляється, це вже не наша квартира, бо ти розпорядився нею на власний розсуд. А я вважала, що ми сім’я, що жодних серйозних питань ти не вирішуватимеш без мене!

– Женя! – у розпачі кинувся до неї чоловік, – пробач мені. Я просто не хотів тебе хвилювати. І квартира ця наша, але я ж хотів допомогти синові!

– Тату, ти хотів допомогти Віктору, але чомусь ти не подумав про мене і про маму! Чому все йде тільки йому? – голосно запитала Христина.

– Ви купили йому квартиру, допомогли розпочати бізнес, дали грошей, а я? Я що, не ваша дочка? І тепер через Віктора ви потрапили в таку жахливу ​​ситуацію?! На що ми тепер житимемо, і де?!

-Так, Сергію, на що ми тепер житимемо, і де? Я зрозуміла так, що у Віктора грошей немає, він не платитиме? Це так?

Чоловік засмучено кивнув головою.

– Що ж тепер робити? Якщо ми терміново не сплатимо заборгованість, то вона зростатиме у геометричній прогресії.

– А на що нам жити? На мої копійки ми зможемо лише з хліба на кефір перебиватись. Що робитимемо? Га?

– Женя, я щось вигадаю.

– Ти, Сергію, вже вигадав. Краще б ти не брав цей кредит, а Віктор оголосив себе банкрутом. І нам би, і йому, було б менше проблем. А зараз … – вона приречено махнула рукою.

– Мамо, що ж тепер буде?

– Христина, як злякана пташка, притулилася до матері.

– Не хвилюйся, дитино… Не хвилюйся, – повторювала Євгенія, погладжуючи дочку по плечах, – наш тато щось вигадає.

– Він втягнув нас у цю історію, хай тепер і вигадує, як нам з неї виплутуватися, – тут вона згадала про щось дуже важливе. – Слухай, Сергію, а чому Віктор мені не дзвонить, і нічого не говорить.

– Женя, йому просто дуже соромно, що він підставив мене …

– Справді? А я не вірю, що йому соромно. Згадай, скільки разів ти витягав його з усіляких історій. Тому ми зараз і знаходимося в такому положенні, без грошей і практично, без будь-якого майна.

– Він постійно, таємно від мене, звертався до тебе по допомогу. І я не вірю, що він зараз мучиться! Він радий, що його проблему знову вирішуватимемо ми!

Вона встала і сказала твердо:

– Завтра вранці ми йдемо в банк. Дзвони Віктору і скажи, щоб він узяв із собою всі документи на свою фірму. У мене є знайомий юрист та аудитор, я хочу з ними порадитися.

– Якщо ми якимось чином виплутаємось із цієї проблеми, то нехай Віктор переписує свою фірму на мене. Я вам обом більше не довіряю!

– Я все візьму у свої руки, й стоятиму біля керма, інакше ми всі залишимося просто безхатьками.

Побачивши, що чоловік хоче щось заперечити, вона зупинила його твердим рухом руки, та сказала:

– Я все тобі сказала! Якщо ти зі мною не згоден, то ми розлучаємося! І Віктору скажи, якщо він не згоден – то в мене більше немає сина!

Тяжба та сварки тривали не один день, і навіть не один тиждень. Євгенія Олексіївна під’єднала всі свої зв’язки, та втратила купу нервів, але справедливість була доведена.

Віктор намагався викручуватися, скандалити, переконувати, що скоро все налагодиться. Але мати була невблаганна.

Щоб закрити величезні борги, та не втратити родину, йому довелося піти на поступки, і продати свій “бізнес”.

А, щоб більше не було подібних махінацій від благовірного, йому довелося ділитися метрами з донькою, та дружиною, щоб не доживати на самоті.

Хоч все і склалося щасливо, а осад і недовіра залишилися. Тож, перш ніж робити якісь доленосні кроки, думайте головою, а не… Я слушно міркую?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.