– Вчора посварилися з чоловіком до розлучення, – повідомила Оксана напарниці.

– Вперше, чи що? – відповіла та, – помиритеся.

– Ні, Віро, цього разу навряд. Образився на мене Сергій, за матусю свою кохану…

– То ви ж начебто з’їхали від свекрухи, чи я щось плутаю?

– З’їхали. Нещодавно. Я прямо літала на радощах. Цілих вісім років її терпіла, поки наш будинок будували. А вона ще нудна така і чистунка, яких світ не бачив.

– Дістала мене своїми зауваженнями. Ну, думаю, відпочину нарешті у власному будинку. Так ні – свекруха мені черговий сюрприз подарувала.

– Цікаво, який?

– Інсульт у неї стався! Хто б міг подумати? Вона ж не стара ще, шістдесят два, здається. На здоров’я ніколи не скаржилася.

– Вдома крутилася день і ніч, на дачі орала, навіть на будівництві Сергію допомагала. Не жінка, а ломовий кінь! Нічого жіночного…

І на тобі – злягла.

– Бідолашна жінка, – зі співчуттям вимовила Віра…

– Це вона бідолашна? Це я – бідолашна! Чоловік хоче, щоб я її доглядала! – Вигукнула Оксана.

– Ну… Це, загалом, нормально…

– Нормально? Ні, ти мені поясни! Чому я маю доглядати за чужою тіткою? Причому, їй то уже – все одно! Вона лежить, не розмовляє. Хоча, напевно, може вставати!

– А я, значить, мушу танцювати перед нею, хотіли її виконувати. Ні! Я Сергію так і сказала – доглядати твою матір я не буду!

– Давай, кажу, наймемо доглядальницю, нехай живе з мамою у її квартирі. Просто, та зручно. Так ні – він категорично проти. Я, каже, не дозволю, щоб моя мати жила з чужими людьми.

– Правильно каже…

– Чому ж правильно? Все знайоме, хороший догляд. Ми б її відвідували… Я ж не звір якийсь, не пропонувала її оформити кудись…

– Навпаки – зголосилася знайти цю найкращу доглядальницю… А він все одно біситься. Вчора сказав, що привезе матір в нашу оселю. Уявляєш?!

Віра кивнула, бо не знайшла, що на це відповісти.

– Планує оселити її в окремій кімнаті. Хочу, каже, щоб мама поряд була. І… найму професійну доглядальницю. В сенсі?! Адже це те саме, що і я запропонувала!

– Зовсім не те саме, – відбила Оксана.

– І в чому різниця? Там – доглядальниця, і тут – доглядальниця.

– Ти справді не розумієш?

– Справді. Яка їй різниця, де лежати? А для нас різниця очевидна. Ти хоч знаєш, що означає лежача людина у будинку? Це ж жах!

– Огидні запахи, шуміти не можна, гостей не покличеш, та й дивитися на це – ще те задоволення. Ні, я на це не піду! Хоче бути з мамою – хай живе у неї. Я не проти.

– Так…, – вирвалося у Віри.

– Що так? – Оксана розлютилася, – ти мене засуджуєш?

– Просто не чекала такого від тебе… Отже, коли свекруха пустила вас до себе жити, й терпіла тебе вісім років, це влаштовувало…

– Хто кого терпів?

– Коли вона вас обслуговувала, – продовжувала Віра, не звертаючи уваги на слова Оксани, – овочі з дачі тягала, навіть на будівництві допомагала – тобі здавалося це нормальним…

– Її ніхто не просив! Сама так хотіла! За синочка свого переймалася…

– А коли захворіла, ти не хочеш бачити її у своєму будинку? Навіть, якщо стежити за нею буде доглядальниця?

– Не хочу!

– Тоді готуйся до розлучення! Сергій тебе покине. Ось побачиш.

– Не покине! Це він так, сердиться просто.

– А я б на його місці – кинула. Ненадійна ти людина, Оксанка.

– Я?

– Звичайно. Впевнена, що твій чоловік уже зробив висновок: якщо з ним щось трапиться, ти над ним сидіти не будеш!

– Не перебільшуй! Чоловік – це одне, свекруха – інше. Я Сергія ніколи в біді не кину.

– Ну – ну… Спробуй його переконати.

– Навіщо? Та він навряд чи в мене про це спитає. Він зараз мамою займається… Про мене навіть не думає. Не виключено, що про вчорашній скандал навіть не згадає.

– Сумніваюсь, подруго… Швидше – він ніколи його не забуде.

– Поживемо-побачимо, – Оксана махнула рукою, – дарма я тобі все розповіла. Думала, що ти заспокоїш мене, підтримаєш. А ти… тільки ще більше настрій зіпсувала…

– Ну, вибач, – знизала плечима Віра, – в інший раз краще пройди повз…

Напарниця, як у воду, дивилася.

Сергій перевіз маму до себе, найняв доглядальницю. А дружині запропонував пожити у її квартирі.

Оксана обурилася:

– З якого дива? У мене є власний будинок!

– Ну, який будинок, Оксано? – Сергій дивився на дружину холодними, чужими очима, – це будинок моєї матері. Він на неї оформлений. Ми там навіть не зареєстровані.

– Як? – ахнула Оксана.

– Ось так. Ти радуйся, що можеш поки що пожити в маминій квартирі.

– Що означає – “поки”?!

– До розлучення. Я вже подав заяву.

– Ти жартуєш?

– Ні. Хіба такими речами жартують?

– Це через доглядальницю? – Від злості Оксана готова була розплакатися.

– Ні. Це тому, що ти любиш лише себе, і думаєш лише про себе! Мене у твоїй картині світу просто немає!

– Це не правда!

– Правда. Ти й дітей тому не хотіла.

– Я хотіла їх завести у власному будинку!

– Пізно, Оксано! Я більше не хочу бачити тебе поряд із собою! Питання вирішене. Незабаром ти будеш абсолютно вільною.

– І від моєї хворої мами, і від мене. Як кажуть, як постелишся, так і виспишся. Ви зі мною згодні?

Пишіть свої міркування в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.