– Андрію, а ти чув, що Наталя в село повернулася? – запитав молодший брат, зайшовши зранку на кухню.

Андрій, який в цей час пив чай, і вже готувався йти на роботу, на хвилинку призадумався, а потім перепитав:

– Тарасе, ти впевнений? Звідки ти знаєш?

– Впевнений, бо сам її вчора бачив, зустрів біля магазину. Я запитав її чи надовго вона в наші краї, а вона відповіла, що час покаже. Та я зрозумів, братику, що надовго, так що, якщо ще маєш почуття, то не прогав свій час.

Тарас пильно глянув на брата, але не встиг нічого додати, бо на цю їхню розмову зайшла мама.

– А про що це ви тут говорите? – з цікавістю запитала вона.

– Та так, ні про що, Тарас розповідає, що у нього на роботі аврал, просить, щоб я допоміг, – відповів Андрій. – Тому, мамо, сьогодні мене вдома не чекай, буду пізно.

Два брати допили чай і пішли на роботу. Мама проводжала їх поглядом через вікно.

“Які ж у мене гарні та гожі сини. От би ще Господь дав їм добру долю. А то одному вже 30, іншому 26, а вони і в вус не дують, а їхні ровесники вже дітей за ручку водять”, – подумала про себе Ольга Матвіївна, і сама сіла пити чай.

– Добре це ти, братику, придумав. Мамі скажемо, що ти мені допомагав, а сам до Наталки підеш. Чомусь я відчуваю, що саме так зараз і треба зробити. Як би ти бачив її очі, в них такий сум, – сказав Тарас.

– Та я все зрозумів. Дякую, брате, за підтримку, – Андрій був налаштований рішуче, як ніколи.

Наталка – однокласниця Андрія, тому знаються вони ще з дитинства, і подобається йому дівчина вже багато років. Зустрічатися вони стали вже у випускному класі, мріяли про спільне майбутнє – про невеликий будиночок під лісом, про довге спільне життя, а головне, про діточок, щоб донечка була схожа на Наталку, а синочок – на Андрія.

Та їхнім сміливим планам не судилося збутися, про їхні стосунки, мрії і плани дізналася мама Андрія. Такої невістки вона не хотіла, адже у них була чи не найбагатша родина в селі, а Наталка – сирота, жила з бабусею.

Ольга Матвіївна була з рішучих, і коли син сказав, що у нього з Наталкою все серйозно, вона вирішила діяти. Вона віднайшла тітку Наталки, яка жила в іншій області, написала їй листа, що племінниця гарно вчилася у школі, і що треба дівчині допомогти з отриманням освіти.

– Хто ж допоможе, як не рідня. То ж приїжджайте і забирайте до себе Наталку, а то дівчина тут пропаде, – порадила вона.

Родичі приїхали і всупереч волі дівчини, забрали її з собою. Ольга Матвіївна підтримувала зв’язок з родичами Наталки по телефону, начебто, з добрих намірів. Але в одній з таких телефонних розмов ніби випадково проговорилася, що її Андрій заручився з донькою голови сільради, що у них велике кохання і вони готуються до весілля.

Гірко плакала Наталка, коли тітка повідомила їй цю новину, але що вона могла вдіяти, попри свої щирі і чисті почуття, вона розуміла, що не пара вона Андрію.

Через рік вийшла заміж і сама Наталка, тітка знайшла їй нареченого і практично видала заміж, бо присутність племінниці в її домі створювала для неї значні фінансові незручності.

Та як відомо, силою не будеш милою. Наталя з усіх сил намагалася стати хорошою дружиною для свого чоловіка, дитину народила, але щастя у них не виходило.

З часом чоловік Наталки зрозумів, що вона його не любить і ніколи не полюбить, тому знайшов собі іншу жінку, а Наталці вказав на двері, хоча і знав, що їй нікуди йти, адже тітка її з дитиною точно до себе не прийме.

Оскільки іншого виходу у Наталки не було, вона вирішила повернутися в село до бабусі. Літня жінка з радістю прийняла у себе і онучку, і правнука.

– Не переживай, Наталочко, якось проживемо. Бог добрий, – заспокоювала мудра бабуся внучку, а сама ночами молилася, щоб Господь дав їй, сироті, добру долю.

– Добрий вечір в вашій хаті, – несміливо промовив Андрій, – а чи можна зайти?

Бабуся мовчала, а Наталя ледь свідомість не втратила від несподіванки. Хотіла вже було казати, щоб нежданний гість пішов, але Андрій її випередив.

– Не проганяй мене, Наталко. Я прийшов тобі сказати, що не хочу тебе відпускати. Ти вийдеш за мене заміж?

Від почутого Наталя дещо оторопіла. Вона глянула на свого синочка, який грався у кутку, і сказала:

– Ти запізнився, у мене є син. Твоя мама ніколи не дасть благословення на наш шлюб.

– Знаєш, я вже не той юний Андрій, за якого може приймати рішення мама. Ми вже і так занадто багато часу згаяли. Тепер все залежить від нас. То ти згідна?

Андрій з Наталкою одружилися. Ольга Матвіївна цього разу не сказала ні слова, бо чула за собою гріх і давно зрозуміла, що ледь не зіпсувала сину життя, адже коли вона відігнала від нього Наталку, то Андрій закрився в собі і так і не зміг більше нікого покохати.

Ольга Матвіївна вже не на жарт налякалася, що так і не стане бабусею, тому коли Андрій повідомив їй про своє рішення одружитися з Наталкою, вона навіть зраділа, адже тепер в їхньому домі поселився маленький Андрійко, а дасть Бог, і спільні дітки народяться.

Джерело