– Поки ти плескався у ванній, тобі прийшла СМСка від твого “сонечка”!

Дружина дивилася зі злістю, уперши руки в боки. Ігор метнувся до телефону, що залишився на столі, подумки лаючи себе за забудькуватість.

– Навіщо ти залізла в мій телефон? – спитав він грубо, але більше від досади, ніж від злості.

– Я винна? – Округлила очі Лариса. – Твоє “сонечко” залізло в нашу сім’ю, і це ти вважаєш, норм? А те, що я взяла телефон, що відкрито лежав на столі, і подивилася, хто надсилає моєму чоловікові повідомлення посеред ночі – це злочин?!

– Слухай, Ларисо, вже пізно, я стомився, як собака. Хочу щось поїсти й поспати, бо зранку знову на роботу… – почав чоловік, сподіваючись відвести жінку від небезпечної теми.

– Раніше це спрацьовувало, але не зараз, Ігорю, – перервала та. – Я намагалася позбавити тебе зайвих турбот, забезпечити нормальний відпочинок та все інше, за що в сім’ї заведено відповідати дружині…

– І в чому суть твоєї претензії? – почав злитися чоловік. – Якщо ти пам’ятаєш, останній рік я працюю один, а основні витрати припадають на тебе! Так можу я отримати вечерю, та принаймні, шість годин сну після довгого робочого дня?!

– А ти не заводься так, побережи нерви, – Лариса несподівано заспокоїлася. – Просто поясни мені, що це за “сонечко”, яке бажає добраніч у такий час? “Сонечко” в курсі, що ти одружений? Знає про наші проблеми?

– Ну так! Так! Я маю іншу жінку! – Ігор струснув руками, та заходив по кімнаті. – А що ти хотіла, щоб я закопав себе поряд з тобою?

– Ти хочеш, щоб я відмовився від особистого життя і від тих маленьких чоловічих радощів, які ти мені не можеш надати?!

– Значить, «сонечко» – для радощів, а для приготування, прання та іншого – дружина, – беззлобно констатувала Лариса.

– Не можна сказати, що я не була готова до такого повороту, я спілкуюся з «подругами по нещастю» і знаю, що багато чоловіків виявляються слабкими. Але я не думала, що ти здасися так скоро.

– Скоро? – Ігор витріщив очі, й припинив ходити по кімнаті. – Рік – це ти називаєш скоро? Цікаво, на скільки вистачило б тебе, якби ти була в моєму становищі?!

– У твоєму становищі – це здоровим міцним чоловіком, у розквіті років, із гарною роботою, машиною та квартирою? – Уточнила дружина.

– От тільки не треба перекручувати! Ти чудово знаєш, про що я говорю! – озирнувся чоловік. – Думаєш, тільки ти сама страждаєш?

– Думаєш, мені подобається слухати звуки, які долинають із ванної десять разів на день, коли тебе нудить?

– Чи дивитися на те, що залишилося від твого волосся та іншого? Чи ти вважаєш, мене захоплюють ребра, що стирчать, і синці під очима?

Лариса слухала мовчки, на активне протистояння вона не мала сил.

– Я здоровий мужик, я не можу жити у склепі поряд із мумією! Я й так робив усе, що міг!

Лариса скривилася, слова звучали жорстоко і, загалом, повністю відображали суть того, що відбувається, але зрада боляче поранило її серце.

– То ти вирішив, що коли стара дружина «зламалася», то саме час знайти нову? Так, чи що? – безжально спитала вона.

– Ти зробив висновок, що рік твоїх мук – достатній термін, щоб кинути все, і залишити дружину розбиратися із проблемою самій? Так, Ігорю?

– А якщо й так? Так, я віддав рік свого життя тобі, присвятив себе твоїм проблемам! Я думав, це незабаром закінчиться. І все буде, як раніше! Але тепер…

Він підійшов упритул, і заговорив примирливим тоном:

– Ти зрозумій, Ларисо, я втомився. Час іде, а нам лише обіцяють покращення, насправді ж – нескінченні процедури, поїздки, ліки!

– Ти зовсім не схожа на ту Ларису, з якою я одружився п’ять років тому. Ти мусиш зрозуміти мене, я більше не можу! – чоловік упав у крісло, і закрив обличчя руками.

– А я, значить, можу? У тебе немає сил, а в мене, на твою думку, є? Я досить сильна, щоб справлятися поодинці? – промовила Лариса з образою.

– У мене, між іншим, теж цілий рік випав із життя! І це я проходила через процедури, втручання, та інше…

– У тебе є мати, сестра, подруги, ти одна точно не залишишся, – нагадав чоловік. – А я так більше не можу! Я просто людина, чого ти від мене хочеш? – Знову перейшов на підвищений тон чоловік.

– Не знаю, – знизала плечима жінка. – Може, підтримки, участі, допомоги? Чого може дружина чекати від чоловіка?

Лариса втомилася, сили періодично залишали її, до того ж знову наближалася нудота.

– Я вже нічого не знаю, Ігорю. Я думала, якщо ми одружені, то це щось для тебе означає…

– Та боже ж мій! – схопився за голову чоловік. – А мої почуття, моє щастя для тебе щось значать? Чи, якщо я твій чоловік, то буду твоєю власністю і своїх почуттів мати не можу?

– Я мушу відмовитися від нормального життя та присвятити себе дружині, яка, може, ніколи й не відновиться?!

Лариса сіпнулася, як від удару, Ігор зрозумів, що його занесло.

– Вибач, Ларо, я не це хотів сказати…

– Та ні, ти сказав саме те, що думав, – жінка ледве підвелася з крісла. – Роби що хочеш, Ігорю, я більше не маю на це сил.

Вона зникла у спальні…

– Він пішов! – плакала Лариса вранці, розмовляючи телефоном із сестрою. – Розумієш, Оль? Просто зібрався, поки я спала, і втік.

– Як втік? – Не повірила Ольга.

– Зовсім нічого не сказав? Та ти постривай плакати, може, він у відрядження поїхав, чи ще щось? – Спробувала заспокоїти сестра.

– Та ну, яке відрядження?! – Заливалася слізьми Лариса. – Його начальство в курсі наших справ, ніхто його нікуди не надішле! Він пішов до іншої, до “сонечка”, а мене покинув!

– Та постривай ти ревти, Ларо! Поясни нормально, яке “сонечко”, куди пішов Ігор?

– До іншої баби, куди ще?

Розмова перервалась характерними звуками, через хвилину Лариса продовжувала більш влучно:

– Він учора пішов у ванну, коли додому з’явився, а телефон на столі залишив. Йому СМС прийшла, і я чомусь взяла подивитися.

– Розумієш, Оль, адже я думала, що це з роботи хтось. Сердилась ще, що Ігор і так пізно додому приходить, а йому й уночі спокою не дають.

Жінка ще раз втерла носа, і продовжила:

– А там купа смайликів, добраніч, дорогий, і підпис – твоє “сонечко”. Ну і що я маю подумати? А ти кажеш – відрядження!

Ольга на тому кінці слухавки мовчала, переварюючи почуте, Лариса знову тихенько заплакала.

– Він же весь рік мені допомагав, по лікарях возив, будь-які гроші, найкращі фахівці… Я й подумати не могла, що він мене покине! І все вже майже закінчилося, треба тільки курс завершити після втручання, а там…

– Ти заспокойся, головне, Ларисо, – перервала потік ридань Ольга.

– Ну що тепер поробиш, не у всіх мужиків вистачає мужності… Треба ж, який каламбур, – сумно посміхнулася власним словам сестра. – Ну, загалом, я хотіла сказати, що не всі витримують і кілька місяців, а твій рік протримався.

– І що, ти його виправдовуєш? – обурилася Лариса. – Ти серйозно, Оль?! Повірити не можу…

– Ні, звичайно, – перервала сестра. – Нічого я не виправдовую, просто кажу, що можу зрозуміти його мотиви. Але зрада залишається зрадою, у будь-якому разі.

– Що мені тепер робити? – трохи помовчавши, сумно спитала сестра. – Як я сама буду?

– Ти не одна, люба! – вигукнула Ольга. – Ну, ти що? Ми ж тебе не покинемо! У тебе є сім’я – я, мама, батько. Подруги твої, колеги по роботі. Ти, головне, не розкисай! Пішов та й пішов, бог йому суддя!

… І навіщо ти дзвониш?! – тільки-но привітавшись, напустився чоловік. – Я думав, ми все прояснили, і ти не опустишся до телефонних вмовлянь!

Як він пішов із сім’ї, минуло два тижні, і Лариса встигла трохи прийти до тями й примиритися з реальністю, тим більше що сім’я та друзі оточили жінку подвоєною увагою.

– Ігорю, заспокойся, будь ласка, я не збираюся тебе вмовляти, – перервала вона. – Я дзвоню тобі повідомити, що подала на розлучення, та поділ майна.

Чоловік мовчав.

– Тобі, мабуть, не до всіх цих дрібниць, – все ж таки не втрималася від докору дружина. – А мені, знаєш, гроші ще знадобляться, та й квартиру все одно доведеться розмінювати. Тож, чим раніше почнемо, тим швидше закінчимо.

– Так, добре, я правда не подумав … – зменшив тон чоловік.

– Ага, я так і подумала, що ти не подумав…

Розмова зайшла в глухий кут.

– Гаразд, привіт “сонечку”, – дорікнула наостанок Лариса, і поклала слухавку.

…Дзвінок у двері пролунав, коли Лариса розглядала в дзеркалі волоски, що відростали на голові, і міркувала, коли ця чахла “стерня” знову перетвориться на густу шевелюру.

Впевнена, що прийшла сестра, вона відчинила, не глянувши у дверне вічко.

– Привіт! – На порозі стояв Ігор, тримаючи перед собою великий букет троянд.

– Привіт, – розгубилася Лариса. – Ти щось забув?

– Ну, чому одразу забув? – м’явся на порозі чоловік. – Давно не бачилися, що я вже й дружину провідати не можу?

– Колишню, Ігорю, колишню дружину, – нагадала жінка, ігноруючи підношення.

Вона вже взяла себе в руки й говорила впевнено.

– Ти три місяці навіть не дзвонив, а тепер провідати надумав. Скучив, чи що?

Лариса посміхнулася, але зробила крок назад, дозволяючи візитерові увійти.

– Ну, можна й так би мовити, – колишній говорив якось не впевнено. – Чаю наллєш?

– А що, “сонечко” навіть чаєм себе не обтяжує? – криво усміхнулася жінка. – Проходь вже, чаю наллю на згадку про минуле.

Попри несподіваний візит, Лариса перебувала у гарному настрої.

– Ну, як живеш? – продовжив світську бесіду зрадник, вмостившись за столом. – Я дивлюся, ти маєш добрий вигляд.

– Ну, добрий – це сильно сказано. Але так, виглядаю я краще, ніж у нашу останню зустріч, і почуваюся теж набагато краще.

– От і чудово! – зрадів колишній. – Я тут подумав, може, тобі в санаторій поїхати, здоров’я поправити? Що лікарі кажуть? Можна тобі на якийсь час поїхати, води якоїсь корисної попити, СПА там всяке?

– Ти що? – різко перебила Лариса. – Забув, що ми розлучені? Чи ти не в собі? – Жінка підозріло принюхалася.

– Ну, що ти одразу? – з прикрістю скривився Ігор. – Я ж хочу допомогти. У мене відпустка, планую кудись з’їздити, щоб відпочити розумно. Дай, думаю, Ларису покличу, їй, мабуть, також не завадить.

Колишня дружина дивилася у всі очі.

– А як же “сонечко”? “Сонечку” на курорт не треба? – все ще не розуміючи, що відбувається, уточнила Лариса.

– Ну, тут така річ…- похнюпився гість. – Ми розлучилися.

– А що так? – сплеснула руками жінка.

– Та їй були гроші потрібні, а не сім’я, але я це пізно зрозумів, – зізнався чоловік.

– Ага, нову сім’ю створити не вдалося, і ти вирішив полагодити стару? Так, чи що? – здивувалася колишня дружина.

– Ну ось знову ти, Ларисо, – з досадою промовив Ігор. – Ну чому з тобою завжди так важко?

– Що важко, Ігоре? Важко повернутись, як ні в чому не бувало після розлучення? Важко подивитися у вічі після зради?

Лариса заходила по кімнаті.

– Ти що? Думав, що прийдеш, розповіси мені, що пішов від своєї баби, і я на груди тобі впаду, обливаючись слізьми подяки?

– Ну навіщо ти так, Ларо? Я не це мав на увазі. Так, я погарячкував. Так, я повівся підло, коли пішов від тебе, але я ж тобі все тоді пояснив!

– Ігорю, ми розлучені, до чого ці розмови? – все ще дивувалася Лариса.

– Ну, так не я ж на розлучення подав, це твоя ініціатива. А мені, може, потрібен був просто перепочинок, зміна атмосфери, розумієш?

Він дивився найщирішим поглядом, на який був здатний. Лариса зареготала.

– Та ти серйозно? – Втирала сльози жінка. – Тобто, ти просто хотів трохи погуляти з “сонечком”, а потім з’явитися додому, як ні в чому не бувало? Типу – з відпустки приїхав? Ох, я не можу!

Раптом чоловік, не встаючи зі стільця, звалився навколішки. Від несподіванки Лариса замовкла, але за секунду, засміялася ще голосніше.

– Та тут ціла вистава! Жаль, Ольга спізнюється, глядачів мало!

– Ну, вибач мені, Ларисо, я сам винен, знаю, – забурмотів колишній чоловік, простягаючи до неї руки зі злощасним букетом. – Але ж я за це постраждав, сам і поплатився, один залишився, мені навіть жити нема де…

– А! То тебе з дому вигнали, і ти прийшов до мене? – припинивши сміятися, промовила жінка. – І ти думаєш, що я пущу тебе назад?

– То це ж і моя квартира, Ларисо, коли ми ще варіанти для розміну знайдемо? Вже скільки часу минуло, а нічого потрібного немає, – продовжував белькотіти колишній чоловік.

– То, може, не варто гарячкувати, поживемо разом, може, все й налагодиться?

Замість відповіді, колишня дружина жбурнула йому в обличчя нещасний букет, гострі шипи подряпали щоку зрадника.

Звичайно, Лариса не пробачила чоловіка, попри вмовляння та каяття. Щоб не жити з ним в одній квартирі, вона тимчасово переїхала до матері чекати на обмін.

Однак жінка не сумувала – лікування дало результати, і це було головне. А ще, у неї була сім’я, на яку, на відміну від колишнього чоловіка, вона могла покластися.

І все інше у неї обов’язково буде, але трохи згодом. Не для того вона скільки вистраждала, щоб різне лайно в своє життя повертати.

Так, підтримка від колишнього якийсь час була, але всі добрі спогади перекреслила підла зрада, яку вона ніколи, і нікому не зможе пробачити. Бог йому суддя…

А ви що скажете, вона слушно вчинила? Що думаєте з приводу поведінки чоловіка? Пишіть коментарі, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.