– Мене б хоч пожалів, – втомлено промовила Христина.

– А що тебе жаліти? – вигукнув Максим.

– Ти й так живеш у тепличних умовах! Небагато обов’язків тобі не зашкодить!

– Максиме, ти ж знаєш, що в мене і так справ вистачає! – Вимовила Христя, опустивши плечі.

– У тебе є обов’язки та зобов’язання, а решта всіх справ – це твої особисті проблеми!

– Чи ти хочеш сказати, що я причина твоїх проблем? – Максим зло примружився.

– Ні, що ти! – Христина простягла руки до чоловіка. – Максиме, я не те хотіла сказати! Просто я не впевнена, що впораюся!

– Зараз усі психологи в інтернеті поголовно кажуть, що треба виходити із зони комфорту! А ти зараз у ньому  так розкішно розмістилася, що не зрушити!

– Ось і вийди із зони комфорту, щоб рости над собою, вдосконалюватись! Ну і все інше, про що так вони в мережі говорять! Тобі ж на користь буде!

– Любий, я не впевнена, що зможу поєднувати, – розгублено, промовила Христина.

– Значить, перше завдання для тебе буде так розподілити справи, щоб усе встигати! – повчально сказав Максим. – Чи ти думала, що схопила щастя за пояс, а далі все піде, як по маслу?

– Пам’ятати треба, що життя – боротьба! А хто не бореться, той програє!

– Ти ж сам бачиш, що я намагаюсь! І роблю все, що залежить від мене! – виправдовувалася Христина. – Але я не впевнена, що знаю, як доглядати літню людину.

– За немовлятами ти наглядала? – Максим підняв одну брову. – Очевидно – так! Те саме, тільки розмір більше!

– Максиме, але це не зовсім так, – зам’ялася Христина.

– По суті, я маю рацію! А по факту – сама розберешся! – кинув Максим. – Запроси спеціаліста з центру соціального обслуговування, та попроси роз’яснення!

– Тобі все розкажуть, пояснять, покажуть!

– То може звідти й запросити спеціаліста на постійній основі? – Запитала Христина з надією. – Або найняти доглядальницю, чи медсестру? А я допомагатиму!

– Ти збожеволіла? Щоб за моєю мамою доглядала стороння людина? – вигукнув Максим. – Ти – моя дружина! І доглядати мою матір маєш ти!

– Це твій святий обов’язок! І ти вдячна маєш бути цій жінці, що вона народила тобі такого хорошого чоловіка!

– Я вдячна, – пошепки сказала Христина, схиливши голову.

– Ось і покажи своєю турботою, наскільки ти вдячна! – Наказним тоном промовив Максим.

– Любий, я дуже вдячна твоїй мамі, але ж я не хочу гірше їй зробити! Мені страшно, що я не впораюся! А якщо я її ображатиму своїм невмінням?

– Кажуть тобі, вчись! А якщо ти трохи не те зробиш, поки вчишся, мама зрозуміє, і я не ображусь! Так що, не вигадуй відмовок!

– Я просто подумала, може, хоч на перший час найняти спеціальну людину, щоб одразу твоїй мамі було добре? – Запропонувала Христина.

– І за який бюджет ти збираєшся наймати доглядальницю? – Задав Максим делікатне запитання.

– Ну, у твоєї мами є пенсія, – тихо промовила Христина.

Максим глянув на Христину таким важким поглядом, що їй захотілося стати мишкою, і сховатись у нірку. А ще краще, стати невидимою, невловною, або розтанути хмаркою під променями яскравого сонця.

Але Христина лише опустила погляд. За мить вона тричі пошкодувала, що промовила останню фразу. Але вона її вимовила…

– Як ти швидко почала рахувати чужі гроші! – крикнув Максим. – Щось ти їх не в той бік рахуєш! А ті гроші, що я витрачаю на утримання тебе та твого сина? Ти їх порахувати не хочеш?

– Я працюю, – ледь чутно промовила Христина. – А ще аліменти… – голос її згас повністю.

– Зарплата прибиральниці у школі на пів ставки, та копійчані аліменти, що ти отримуєш, на це навіть кота не прогодуєш! – зло прокричав Максим. – Це ти й твій син у мене на шиї сидите! Це я вас утримую!

– І ти мені зобов’язана! Винна! І, коли я прошу доглядати мою матір, ти повинна з радістю бігти! А якщо вже ти так уперлася в гроші, то я можу вас з Денисом зняти з утримання, і саме на ці гроші найняти мамі доглядальницю! Ну?

В очах Христини було страждання, але вона нічого не могла сказати на свій захист. Не те в неї було становище.

– Добре, любий, – Христина безвольно кивнула.

– Одразу б так! – заспокоюючись, пробурчав Максим. – Тільки нерви мені тріпаєш! Усе! Іди з очей! Дай заспокоїтись!

Христина пішла в кімнату сина, перевірила, що той спить, і лише потім дала волю сльозам. Вона була у безвихідному становищі.

…Перший шлюб – це високі почуття, ніжність, ласка і любов. Багато помилок, багато дурниць. Але в душі продовжують цвісти квіти, а в животі пурхають метелики.

А другий шлюб – це зовсім інша історія. У другий шлюб люди вступають вже з внутрішнім світом, що склався. Вони вже розуміють, що хочуть.

А що важливіше – чого не хочуть. Вже є розуміння, які червоточинки можна знехтувати, а які недоліки стануть непереборною перешкодою.

Другий шлюб, як би грубо це не звучало, найчастіше буває за розрахунком, ніж за коханням. Але люди це розуміють, і йдуть на це свідомо.

Максим прожив у шлюбі з Поліною п’ятнадцять років. Двоє синів вони мали. А потім він усвідомив, що родини, як такої, і немає. Ні кохання, ні бажання. Навіть поряд перебувати не хотілося.

З рік він доводив Поліну, поки у неї не здали нерви. У результаті вона вигнала його. А Максим тільки цього й домагався. Отримана свобода виявилася солодкою, п’янкою, та радісною.

Максима навіть не затьмарювали аліменти на синів. Хоча саме із синами у нього проблем не було. Він час від часу приходив до них у гості, приносив подарунки, забирав до себе.

А до колишньої дружини він нічого, окрім огиди, не відчував.

Насолоджувався свободою Максим цілий рік, а потім визнав, що без жінки на рубежі сорокаріччя, йому не комфортно.

Скакати та гуляти добре у двадцять п’ять. А в сорок – це нікуди не йде, бо хочеться повернутися додому, де буде затишно, тепло та смачно пахнутиме їжею.

Він поставив собі за мету знайти жінку, можна навіть з дитиною, але щоб вона створювала йому затишок, і не сильно пиляла за загули.

Так у житті з’явилася Христина.

Перший шлюб Христини починався, як казка, а закінчився жахом. У неї з’явилася не зовсім проста дитина.

У дитсадку вихователі звернули увагу, що Денис трошки не такий, як всі. Говорить погано, грає мало. Більше сидить у кутку і розгойдується, як маятник.

Христині порадили хлопчика обстежити. З’ясувалася не дуже втішна картина.

– Мамо, ви тільки в істерику не впадайте, – говорив лікар. – Все не так погано! Просто Денису треба більше уваги. Дещо інша програма навчання.

Є інтегровані класи, де він буде серед однолітків, а після уроків на додаткових заняттях їм вчитель доноситиме те, що вони не засвоїли на уроці.

– А якесь лікування? – з надією запитала Христина.

– Немає тут ніякого лікування, – відповів лікар. – Хлопчика треба розвивати та вчити. Він просто сприймає все повільніше. Займатися треба!

Коли чоловік Христини почув діагноз, одразу зібрав речі, обізвав Христину невдахою:

– Це ти привела на світ хвору дитину! От ти привела, ти й висьорбуй! А я знайду нормальну жінку, яка подарує мені здорових дітей!

Розлучення, мізерні аліменти, тому що чоловік Христини отримував справжні копійки, і повне нерозуміння, як жити далі.

Перший рік показав, що Христина не може поєднувати роботу та нагляд за сином. Дистанційна робота рятувала, тільки поки Денис ходив в дитячий садок. Коли він пішов до школи, то працювати вдома не виходило.

– Христино, негайно прийдіть до школи, та заспокойте свого сина! – Забажав викладач, зателефонувавши. – У нас, звичайно, клас корекційний, але таких дітей рекомендують віддавати до спеціалізованих шкіл!

– Я зараз прибіжу! – кинула Христина у слухавку.

Вона заспокоїла сина миттєво. Тільки Денис побачив маму, одразу заспокоївся сам. А на наступній перерві Христині знову довелося бігти до школи.

– Христино, я наполегливо вам рекомендую розглянути альтернативний навчальний заклад, – поважно сказала завуч. – Викликати ми вас можемо постійно, але це зайвий клопіт і для нас, і для вас.

– А якщо я буду у школі? Ну, зустрічати його на перервах? А потім проводжати до класу?

– Якщо у вас добрий чоловік, який вас забезпечує, то можете собі дозволити й такі вільності! – гордо сказала завуч.

– Немає в мене жодного чоловіка, – тихо відповіла Христина. – А чи можна мені влаштуватися до вас працювати прибиральницею, поки Денис на заняттях?

– Поки він на уроці, я митиму, чиститиму, прибиратиму, а на перерві я його зустріну, і проводжу в клас.

– Це виходить пів ставки, – розгубилася завуч. – Зарплати, самі розумієте, великої не буде.

– Ну, у мене ще аліменти, і вдома я можу підробляти віддалено.

Це був вимушений захід, бо не хотілося сина віддавати до корекційної школи. З останніх сил вона намагалася надати йому можливість на стандартну освіту.

А гроші? Грошей не вистачало. Вдень із сином у школі вона працювала прибиральницею, а вдома, у другу половину дня, коли син займався уроками, іграми чи мультиками, вона працювала віддалено. І, звичайно, вся ніч була до її послуг.

З Максимом вона познайомилася у школі. Вона вимивала фоє, а Максим прийшов до школи, щоб відвідати молодшого сина. Чергові побори були у випускного класу. Ось вони й зіткнулися.

Кохання з першого погляду? Звісно ж, ні! Симпатія! А з неї вийшла розмова.

Христина побачила чоловіка в розлученні, якому потрібна жіноча увага. І навіть з урахуванням аліментів, що їх платив Максим, у нього залишалася ще пристойна сума.

А Максим побачив милу жінку у тяжкому становищі. Зарплата – сльози, особлива дитина. Тобто, дати їй підтримку, і її подяка буде безмірною. Дві потреби збіглися в одній точці всесвіту.

Вони одружилися і стали жити у квартирі Максима, а Христина свою малосімейку здала через агентство. Але з урахуванням комісії – це теж були не такі вже й великі гроші.

Тобто, зарплата у школі, аліменти на Дениса, та гроші за оренду, не забезпечували навіть половини потреб Христини та Дениса.

Решта лягла на плечі Максима. Але й отримав він чимало. Завжди ситий, чистий, охайний і задоволений. І жодних претензій за всі шість років, що вони прожили – до недавнього часу.

Максим вирішив забрати до себе стару матір. Жила та одна у двокімнатній квартирі, і їй через вік було складно себе обслуговувати.

Євгенія Іванівна тільки натякнула, що краще б їй у будинок для людей похилого віку, а Максим одразу зрозумів, що квартира може спливти.

А в нього був ресурс у вигляді зобов’язаної йому дружини, поступливої ​​в усіх напрямках. Ось на шию Христині він і вирішив повісити маму.

А вона і так зашивалася з домашніми справами, сином шестикласником, з яким доводилося займатися до втрати пульсу, щоб він не відставав від програми.

Але в результаті Христині довелося погодитися, тому що подітися їй не було куди. І вона сама, і її син – дуже залежали від Максима.

– Та що ти возишся з цим недолугим? – крикнув Максим Христині, коли та намагалася пояснити синові математику. – Не судилося йому це зрозуміти! Краще піди мою матір погодуй!

– Я зараз, – Христина відірвалася від підручника, – за п’ять хвилин!

– Не зараз, а зараз же! – прокричав Максим. – Моя мати не збирається голодувати, поки цьому… кхм… намагаєшся хоч щось у голову вбити! Марна справа!

– Максиме, ну, будь ласка! – благала Христина.

Чоловік підійшов до хлопчика, взяв за руку і виставив із квартири:

– Тут постій, поки мати не звільниться! – І зачинив двері. А Христині, яка вибігла в передпокій наказав: – Матір погодуй, потім я його впущу! І нікуди він не дінеться! Він до цього не додумається!

За пів години, коли Христина відчинила двері, за дверима нікого не було. Тільки папірець лежав із незнайомим телефоном.

Христина прямо там на порозі набрала номер.

– З Денисом все гаразд, – відповів чоловічий голос. – Я зараз скину адресу, приїжджайте!

Христина схопила взуття та куртку у передпокої, та вискочила на вулицю.

– Ох, і треба ж було тобі з цією людиною зв’язатися, – хитала головою Поліна. – Коля до тата заїхав, хотів бабусю провідати, а тут Дениска біля дверей стоїть і бурмоче:

«Зараз бабусю погодують, потім мене пустять…» Коля його в оберемок і до нас. Хоча від Максима я такого не чекала!

– Мені просто подітися нікуди, – відповіла Христина, витираючи сльози.

Христина розповіла, як і де вона працює, та чому. Про малосімейку розповіла, яку здаватиме ще вісім місяців, бо договір без затрат не розірвати.

– Поживеш у нас, доки твоя квартира не звільниться, – сказала Поліна. – Сама працюю вдома, допомагатимеш мені. Я давно шукаю помічницю. Гроші нормальні. Усім вистачить.

– Дякую! – на очах Христини виступили сльози подяки.

– Ти не подумай, я не найдобріша! Це я не тобі допомагаю, це просто його ненавиджу!

– А якщо він залишиться один, та ще зі своєю матір’ю, та сьорбне сам всього того, що на тебе виливав – це буде для мене більша насолода, ніж усі твої подяки.

На тому й вирішили. Христина могла все стерпіти, але таке ставлення до своєї дитини, вона пробачати не збиралася, не на ту натрапив.

Із власного досвіду вона зробила висновок, що шлюб – це таке болото, куди більше не варто потрапляти, бо нарвешся на трясовину, і вона тебе поглине.

Тож більше ніякого одруження – час розраховувати лише на власні сили, і вона обов’язково впорається…

Пишіть свої міркування в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.