– І що ти хочеш від мене? – холодно запитала Алла Сергіївна, вислухавши плутану розповідь дочки.

– Нам нема куди йти. Можна ми у вас поживемо? – благала Наталка.

– Ні, – з байдужим спокоєм відповіла мати. – Чим могла, я тобі допомогла! Далі сама! Мені набридли твої танці на граблях!

Наталя свого батька майже зовсім не пам’ятала – ну був у них у квартирі якийсь чоловік, та й зник, – але мати постійно нагадувала їй, що вона вся в татка.

Непосидюча, вертлява, Наташа, яка не любила вчитися, намагалася не звертати на це уваги. Яка різниця, на кого вона схожа? У неї своє життя.

– Все, мені набридли твої викрутаси, – заявила мати, коли Наталці було дванадцять років, і вона вкотре принесла зі школи двійку з української мови, та зауваження про погану поведінку.

– Поживеш у бабусі. Їй потрібна допомога. Заодно – повчишся дбати про інших.

– А Мишкові, значить, не треба нічому навчатися? – спалахнула Наталка, маючи на увазі старшого брата, котрий після школи одразу пішов працювати.

– Ти поговори мені ще! І тільки спробуй у бабусі погано поводитися – відправлю в дитбудинок! – Припечатала Алла Сергіївна.

У бабусі Діни Володимирівни, поводитися погано було не можливо. Все повинно було виконуватись за розкладом, чітко і правильно.

Вона раніше була завучем у школі – командувати вміла та любила. Довелося Наталці на якийсь час притихнути, упокоритися – скоріше б вісімнадцять років!

Вона сяк-так закінчила одинадцять класів. Навіщо? Не зрозуміло! Вступати Наташа нікуди не збиралася, влаштувалась продавцем-консультантом у крамницю одягу, та всі зусилля кинула на пошуки нареченого.

Через пів року бабусі не стало. Як виявилося, вона заповіла свою квартиру внучці, та її брату – навпіл.

– У мене до тебе пропозиція, – заявила мати після похорону. – Мишко відмовляється від своєї частини спадщини, і мамина квартира буде тільки твоєю, але натомість, ти відмовляєшся від своєї частки у нашій квартирі.

– З чого це така щедрість? – Здивувалася Наталка.

Квартира бабусі, хоч і була однокімнатною, але знаходилася у центрі міста, у хорошому районі, у добротному будинку.

Коштувала приблизно стільки ж, як і невелика двокімнатна, в якій жили мати з братом.

– Хочу розв’язати твоє і наше житлове питання, раз і назавжди. Ще зробимо там косметичний ремонт. Далі сама. Більше я нічим допомогти тобі не можу.

– Гаразд. Домовились!

Наташа насправді була дуже задоволена таким поворотом подій. Ще б пак! У дев’ятнадцять років мати власну квартиру – так не всім щастить!

Спочатку, на радощах, вона почала регулярно влаштовувати вечірки, доки сусіди не поскаржилися дільничному.

Той дохідливо пояснив Наталці, скільки ці веселощі можуть їй обійтися… Вона зрозуміла з першого разу – додому приводила тільки близьких знайомих, і поводилися вони тихо.

А потім і ці гості приходити припинили, бо у Наташі з’явився наречений. Та який!

Красень Едік влаштувався до них на роботу комірником, одразу привернувши до себе увагу всіх жінок у колективі легким характером, та заразливим сміхом.

На Наташу він майже з першого дня поглядав зацікавлено, але на побачення покликав лише за місяць.

Їхній роман розвивався стрімко – через місяць Едік перевіз речі у квартиру Наташі й, не втомлюючись, розповідав, як вони одружаться, як з’явиться малюк, і вони щасливо житимуть разом до самої старості.

– Ось що він знайшов у ній? – зневажливо казала Римма. – Худа, – узятися нема за що, очі витріщить, волосся розпустить! Страх один!

– Ну, ти не перебільшуй! Наташка симпатична, але всі знають, що Едік із нею зв’язався через квартиру.

Він же приїжджий, жити йому нема де. А тут і дівка під боком, і квартирка в центрі… – відповіла Олена.

Цю розмову між двома своїми колегами Наталя випадково підслухала. Видавати себе не стала – нехай балакають, заздрісниці!

Рима око на Едіка поклала, а він погуляв з нею кілька разів і кинув, ось вона і біситься. А в них з Едіком все добре, справжнє кохання, і незабаром весілля.

А за пів року Едік зник. Просто одного разу Наталя прийшла додому, а його речей немає, і ні записки, ні повідомлення.

– Звільнився він одним днем, – зловтішно повідомила Римма. – Декому й квартира не допомагає мужиків утримати.

– Та годі тобі! – обірвала її Лєна, стурбовано дивлячись на позеленілу Наташу. – Їй і так погано.

Як було погано Наталці, колеги й не уявляли. А вся справа була в токсикозі через її цікаве положення, про яке вона навіть не встигла повідомити Едіка.

Розшукувати «нареченого» Наташа не стала. Це все одно, що вітер у полі шукати. Довелося від матері вислухати багато “приємного” про себе, але дитину вона залишила.

Данилко з’явився вчасно, і був копією мами. Нелегко, звичайно, їй довелося, але Алла Сергіївна з Мишком допомагали й грошима, і увагою до малюка.

– Ти не думай тільки, що так завжди буде, – заявила мати. – Данило цілком здоровий і спокійний хлопчик, ти в садок його віддала б, і на роботу йшла. Хоч на пів дня.

– Мамо, та йому рік всього… Як я все встигну? – Занила Наталка.

– На світ привела – встигай!

«Встигати» Наташа не хотіла. Вона хотіла чоловіка знайти, який би про них із Данилком подбав.

А вийшло, що він знайшов їх сам – просто помилився квартирою, приїхавши до замовника робити виміри вікон.

Артем чимось нагадував Едіка, тільки був набагато спокійнішим.

– Мамо, нам більше не потрібна допомога, – повідомила Наталка через два місяці. – У нас тепер Артем є, він переїхав до нас.

– Ще один проживала? Дивись, дочко, як би знову це плачевно не скінчилося!

– Мамо, ну що ти кажеш – ми кохаємо одне одного, скоро одружимося…

– Ну-ну.

Артем одруження відкладати не став – вони розписалися через пів року після знайомства.

Наталці, звичайно, хотілося пишне весілля, але з батьками нареченого вона навіть знайома не була – “Немає їх для мене!” – буркнув Артем, а Алла Сергіївна заявила, що грошей вона не має.

Обійшлися вечерею на десять осіб, а новоспечений чоловік пообіцяв, що вони закотять весілля на річницю, коли гроші він заробить.

У Артема взагалі були грандіозні плани, щодо відкриття та розвитку власного бізнесу. Справа була лише за малим – знайти стартовий капітал.

– Зараз начебто вигідні кредити підприємцям дають, – продемонструвала обізнаність Наташа.

Вона намагалася підтримувати всі ідеї чоловіка.

– Візьмемо, розкрутимося, та віддамо. Усі так роблять.

– Ната… – скривився Артем. – Ну, про що ти кажеш? Там такі відсотки…

– Що робити? – щиро засмутилася Наталка.

– Дивись, я все придумав! Ми продаємо твою квартиру, винаймаємо житло. Це на рік всього, ну, на півтора.

– А потім я бізнес розкручу, і купимо нову, більшу, щоб у Данилка теж була своя кімната.

Наталка вагалася рівно хвилину. Звісно, ​​вона згодна! Її Артем такий розумний, дбайливий – у них обов’язково все буде гаразд!

Залишалася лише одна проблема – десь зареєструвати дитину, без цього квартиру продати не вдасться.

Але й тут чоловік підказав вихід.

– Мама, – дивлячись на Аллу Сергіївну слізними очима, промовила Наталка. – Зареєструй у себе Даню.

– Тут у вас в районі садочок чудовий, але без реєстрації туди не потрапиш.

– Що це за новини? – здивувалася мати. – Я такого не чула.

– Ну де б ти про це дізналася? Та й по секрету мені це сказали… Там ще хабар доведеться дати. Будь ласка…

Алла Сергіївна з сумнівом подивилася на дочку, але згоду дала – все-таки її онук.

Спочатку у подружжя все йшло за планом. Квартиру вони продали за добрі гроші, винайняли житло.

Тільки матері довелося набрехати про чергу в тому самому садочку. Мовляв, треба почекати, а поки він у старий ходить.

Артем вирішив торгувати будматеріалами, навіть павільйон зняв на ринку, закупив товар, але справа йшла погано.

А потім його “кинули” постачальники. Зірвалася велика угода із покупцем. Все одно за одним.
Принаймні він так розповідав дружині.

Гроші від продажу квартири танули на очах, а прибутку не передбачалося. А тут ще Алла Сергіївна дізналася про продаж квартири.

– Ти нормальна взагалі?! – Накричала вона на дочку. – Ви з Данилком на вулиці можете опинитися! Ти про що думала?

– Мамо, ну що ти кричиш? Все буде нормально. Артем скоро почне заробляти, ми купимо нову квартиру.

– Ось…! Скільки грошей у вас залишилося? Ти хоч у передмісті кімнату якусь купи!

– Не лізь у наше життя! Ми самі розберемося.

– А знаєш? І не буду. Тільки потім до мене за допомогою не приходь!

Наташа не зізналася матері, що грошей у них уже, власне, і немає. Чоловік умовив її купити йому нову машину, щоб він справляв солідне враження на партнерів.

Після чого залишилися якісь копійки. Обіцяних Артемом мільйонів і через рік не було.

Про свій бізнес він розповідав неохоче:
– Не забивай собі голову!

Наталя була не в курсі його справ.

– Наталко, мені треба поїхати на кілька тижнів, – одного разу заявив чоловік. – Нові партнери намалювалися аж на Заході країни.

– Якщо угода вигорить, можна буде вибирати квартиру для купівлі!

– Правда? – Зраділа Наташа. – А може, і я з тобою? Розвіюся… А з Данею мама залишиться. Хоча ні… Ми ж навіть не розмовляємо…

– Ну ось. Доведеться тобі залишитися, – з явним полегшенням промовив Артем.

Наталя чекала чоловіка з нетерпінням, заразом, придивляючись квартири в новобудовах, і каталоги меблів.

Артем дзвонив раз на три дні, і одного разу під час розмови, їй почувся плескіт води, та жіночий сміх.

Та гаразд! Нісенітниця якась!

Але коли чоловік повернувся засмаглий і задоволений, Наташа згадала ту розмову, та дивні звуки:
– А ти точно був на заході, а не на півдні?

– Звідки сумніви? – навіть не зніяковів чоловік.

– Та просто, в тебе вигляд, ніби ти на курорті побував!

– А! Ти про засмагу? Так довелося в солярій сходити, щоб відповідати партнерам.

Наталя нічого не зрозуміла, але Артему повірила.

– А як угода? Уклав?

– Ну, поки що не зрозуміло, але все має бути добре.

Через місяць Артем знову поїхав у відрядження, а Наталці раптом зателефонувала квартирна господиня:

– Ви збираєтеся платити? Два місяці вже чекаю.

– Зачекайте, Артем заплатив.

– Нічого подібного! Годував мене сніданками, а тепер узагалі слухавку не бере. Немає грошей – з’їжджайте!

– Зачекайте, я з’ясую.

Наташа кинулася дзвонити чоловікові, але той на дзвінки та повідомлення не відповідав. Щось трапилося?

Як з’ясувалося наступного дня, у Артема все гаразд, а ось у Наташі…

– Наталко, я не встиг тобі сказать… Але я розлучаюся з тобою, – безтурботно повідомив чоловік телефоном.

– У сенсі? Ти про що взагалі? Я тобі кажу, що за квартиру треба заплатити, а ти?.. – здивувалася Наталка.

– Це тепер не мої проблеми. У мене інша жінка, і я хочу терміново з нею одружитися.

– Ти збожеволів?! А як же ми з Данилом?

– Вибач, але нічого вдіяти не можу.

– Стривай! А як же наш бізнес? І ти ж обіцяв нам нову квартиру!

– Бізнесу немає, люба! Я не впорався, на жаль. Але я маю шанс це зробити з новою жінкою.

– І давай обійдемося без істерик. Можеш сама подати на розлучення, – Артем повісив слухавку.

Два дні Наташа майже безупинно плакала, налякавши Данила.

Вона намагалася зв’язатися із чоловіком, але той її ігнорував. До того ж прийшла власниця квартири, і зажадала гроші, але, побачивши жінку, що ридає, просто веліла з’їхати в дводенний термін.

Наталці нічого не залишалося, як поїхати до матері.

– І що ти хочеш від мене? – холодно запитала Алла Сергіївна, вислухавши плутану розповідь дочки.

– Нам нема куди йти. Можна ми у вас поживемо? – благала Наталка.

– Ні, – з лякаючим спокоєм відповіла мати. – Чим могла, я тобі допомогла. Далі сама!

– Ну, будь ласка! Ми ж тобі не чужі! Ти не можеш нас просто так залишити на вулиці!

– Дуже можу. Мені набридли твої танці на граблях!

Наталка розплакалася.

– Не істери мені тут, – скривилася Алла Сергіївна. – Максимум, я візьму до себе Данила… На якийсь час!

Дуже сподіваюся, що ти знайдеш собі житло та роботу, інакше через місяць я повідомлю опіку.

– Ти не можеш так вчинити!

– Можу.

Наталці знадобилося півтора місяці, щоб розлучитися з Артемом, влаштуватися на роботу, і винайняти кімнату.

Вона сподівалася, що хоча б машина після розлучення дістанеться їй, але виявилося, що чоловік давно її “продав” приятелю, і їздив за дорученням.

Бізнес він закрив пів року тому, вчасно зрозумівши, що справа може сумно скінчитися. Гроші від продажу товару, що залишився, пішли на сплату податків.

Данила від матері Наталка забрала. Родички майже не спілкуються між собою. Про пошуки нового чоловіка вона поки що не думає, годі вже, нажилася.

Чи то вона така недолуга, чи їй такі шахраї, та нахаби траплялися? Про одне вона мріяла, щоб її сльози відлилися її колишнім не потічком, а бурхливою гірською річкою з купою перепон – вони цього гідні…

Пишіть свої міркування в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.