– А як ти хотіла, щоб я не допоміг мамі? Тебе хвилюють лише свої інтереси, а я так не можу. Мама для мене все!, – сказав Ігор, коли я підняла тему, куди поділася частина грошей, які ми відкладали на автівку. Перші “дзвіночки” “прив’язки” мого чоловіка до мами, а її до Ігоря, я ще помітила до весілля.

– Ходи на кухню, Оленко. Ось так Ігорчик любить, щоб були нарізані огірки. А ось таку він любить відбивну, щоб було багато часничку.

Я знала, що все зайшло надто далеко, коли почула власний голос, який мимоволі підвищився на всю кімнату:

– Ви, Тетяно Миколаївно, справді гадаєте, що краще знаєте, чого хоче ваш син?

Тетяна Миколаївна, моя свекруха, зберігала кам’яний вираз обличчя, але її очі випромінювали обурення. Мій чоловік Ігор стояв осторонь, схиливши голову, мов школяр, якого застукали на гарячому.

В цю мить я зрозуміла, що наш шлюб тріщить по швах, і не тому, що у нас з Ігорем зникли почуття. Просто вони зникали під постійним натиском Тетяни Миколаївни.

Та, мабуть, почну з самого початку. Мене звати Олена, і коли я вперше побачила Ігоря, наші стосунки здалися мені подарунком долі. Він був уважний, делікатний, умів слухати й захоплювався моєю роботою журналістки. Ми зустрічалися впродовж року, а потім вирішили одружитися. І саме тоді я познайомилася з його матір’ю – Тетяною Миколаївною.

Під час наших перших зустрічей вона була люб’язною, та щось у її погляді здавалося мені холодним. Вона говорила – Оленко, ти ж така гарна дівчина, певно вмієш і борщі варити, і за домом дивитися, а я невпевнено всміхалася й кивала.

Ігор, усміхаючись, намагався перейти на іншу тему, проте Тетяна Миколаївна повернула розмову до свого улюбленого сюжету – Я хочу, щоб у вас була ідеальна сім’я, щоб ви завжди поважали мене й тата Ігоря. При цьому вона дивилася на мене так, ніби від самого початку давала зрозуміти: її правила в цій родині – понад усе.

Перші тривожні дзвіночки я відчула ще до весілля. Якось вона запросила мене на кухню й провела майстер клас: – Салат маєш нарізати дрібніше, Ігор не любить великих шматків. А ось так ми подаємо відбивні, – продемонструвала мені, ніби вчитель у кулінарній школі.

Я мовчала. Мені здавалося, що це просто її спосіб допомогти, адже я ще не зовсім знала кулінарні звички Ігоря. Але поступово я зрозуміла, що допомога тут ні до чого. Це було про контроль.

Після весілля ми почали жити в окремій квартирі, проте майже кожні вихідні й навіть будні Ігор мусив їхати до матері – то щось полагодити, то поїхати за покупками. Він не скаржився, більше того, робив це з деякою покірністю. Я відчувала, що Ігор звик до такого життя, бо ще з дитинства його виховували в абсолютній слухняності. Сказати “ні” мамі? Неможливо. Хіба мама буде не такою щасливою?

Якось я насмілилася й запропонувала: – Ігорю, давай поїдемо на вікенд до Карпат з друзями. Уже домовилася з Софією, вона запрошує нас приєднатися. Ігор зніяковів: – М-м, треба спитати, чи матиме щось проти мама. Я тоді розгублено подивилася на нього: – Вибач, але це ж наша відпустка, чому слід питати дозволу? Він зітхнув: – Ти ж знаєш маму, вона хвилюватиметься. Краще попередити заздалегідь, щоб не було конфліктів.

Насправді конфлікт трапився, щойно я натякнула про подорож. Тетяна Миколаївна відповіла: – Ви, молоді, тільки й думаєте, як гуляти. А в хаті ж стільки справ. Ігорю, ти хотів мені допомогти з ремонтом у спальні, пам’ятаєш? – А тоді додала, звертаючись до мене вже напряму: – Не розумію, чи ви такі самостійні, що без батьків і дня прожити не можете, чи просто хочете від нас втекти?

Увечері я зателефонувала Софії, своїй найкращій подрузі, й розповіла про сварку зі свекрухою. Софія підтримала мене: – Олено, ти ж бачиш, що вона тримає його на короткому ланцюжку. Якщо Ігор цього не усвідомить, то в майбутньому все погіршиться. Тоді я все ще хотіла врятувати ситуацію, думала, що розмови з Ігорем допоможуть.

Проте з часом Тетяна Миколаївна втручалася дедалі нахабніше. – Олено, чому в мене таке враження, що у вас вдома безлад? – казала вона, коли ми до неї приїздили. – Я тільки й бачу, що ти цілими днями сидиш за комп’ютером, замість готувати Ігорю свіжі страви. Я зауважувала, що працюю й маю дедлайни, але вона відмахувалася: – Я теж свого часу працювала, проте всюди встигала. Треба намагатися більше, Олено.

Я чекала, що Ігор стане на мій бік. Утім, коли я спробувала розповісти йому, що відчуваю тиск і неповагу, він лише опускав очі: – Ти не звертай уваги, то просто мамі складно звикнути, що я дорослий. Я терпляче пояснювала: – Ігорю, вона порушує наші кордони. Я теж людина, маю право жити без постійного контролю. Та він ніби не чув. У його уявленні скандали розгорталися лише між мною та мамою, а він сам стояв осторонь, уникаючи будь-якого зіткнення.

Підсумкова криза сталася через гроші. Ми з Ігорем відкладали на свій автомобіль, а він раптом віддав частину заощаджень на новий холодильник для Тетяни Миколаївни, навіть не порадившись зі мною. Коли я дізналася про це, одразу запитала: – Чому ти не попередив мене? Це ж і мої кошти теж. Він знітився: – Мама сказала, що в неї зламався холодильник, і я не хотів, щоб вона страждала. Тоді я не стрималася. Накричала, що це вже край, далі терпіти не можу.

Наступного дня ми зійшлися на кухні й сіли за стіл, як перед битвою. Я сказала: – Ігорю, або ти припиняєш залежати від думки мами в усьому, або ми розлучимося. Він спохмурнів: – Ти ставиш мене перед вибором? Серце стислося, але я кивнула: – Так, бо це вже не шлюб. Це трикутник, в якому я зайва.

Коли ми оформлювали розлучення, я ще мала крихту надії, що Ігор опам’ятається й попросить у мене вибачення, скаже – Я зрозумів, треба жити своїм життям. Проте під час засідання я побачила, як він тримається за руку Тетяни Миколаївни. Вона стискала його пальці, мов дитячі, й дивилася на мене поглядом переможниці. Коли суддя зачитав рішення, Ігор швидко вийшов слідом за матір’ю. Мені лишилося тільки гірке відчуття, що він так і не вирішив бути дорослим.

Я поверталася додому з тією порожнечею в душі, яка приходить після завершення важливого етапу життя. Зустріла Софію біля під’їзду, вона обійняла мене й прошепотіла: – Нехай це стане для тебе початком свободи, Олено. Не треба себе звинувачувати. Я кивнула. Усередині відчула дивне полегшення – нарешті не муситиму виправдовуватися, коритися, пристосовуватися.

Так закінчилася моя історія з Ігорем і його матір’ю, Тетяною Миколаївною. Тепер я вчуся знову будувати власне життя й відновлювати віру в здорові стосунки.

Але все ще думаю: чи можна було врятувати наш шлюб, якби Ігор усе ж протистояв контролю матері? Чи має сенс терпіти, якщо партнер не хоче ставити кордони? А ви що про це думаєте? Чи варто було мені боротися до останнього, чи краще було піти раніше?

Джерело