– Десять хвилин даю тобі на те, щоб зібрати речі…. Та так, щоб нічого не забув! У цей будинок ти більше не ввійдеш ніколи! – Світлана карбувала слова, і для більшої переконливості ще раз струснула відром.

Є такий вислів “мокрий, як миша”, але ніхто при цьому не згадує, що мокрій миші ще й холодно.

Ярослав прокинувся від того, що йому на голову полився потік холодної води. Він підвівся ривком, не розуміючи, що трапилося, і побачив Світлану.

Вона стояла поряд із ліжком. Тримала вже порожнє відро, і важко дихала.

– Зовсім збожеволіла? – скрикнув Ярик.

– Десять хвилин даю тобі на те, що зібрати речі…. Та так, щоб нічого не забув. У цей будинок ти більше не ввійдеш ніколи, – Світлана карбувала слова, і для більшої переконливості ще раз струснула відром.

…Коли Ярослав навчався у школі, він не захоплювався жодним предметом. Тому, коли іспити були позаду, і батьки юнака ознайомилися з результатами, вони зрозуміли – диплом їхній син може отримати лише на платному відділенні.

До точних наук у Ярика був явний антиталант, а до природних – він мав огиду. Тому, після довгих роздумів, був обраний журфак, який він сяк-так, але закінчив.

Останнє, що зуміли зробити для нього батьки – через спільних знайомих влаштували на пів ставки в міську газету.

У відділі новин підібралася непогана компанія – одна молодь. Журналісти писали нотатки та репортажі, під кінець робочого дня пили чай, і щось міцніше, і будували плани.

Тоді Ярик і сказав хлопцям:
– Якщо я одружуся, то з дівчиною, яка «на коні».

– У сенсі?

– Ну щоб у неї все було – квартира, машина, хороша зарплата…

– Ну-ну, – сказала прямолінійна Лєнка Воронцова. – Тоді я своїй долі замовляю мільйонера, та щоб ще й каву мені в ліжко приносив.

З мільйонером у Лєнки не вийшло, а ось Ярик зустрів Світлану.

Дівчина працювала у банку, мала приємну зовнішність, і зі смаком одягалася.

Що ж до «джентльменського набору», то тут більше підходить «набір леді» – він був не в повному обсязі.

У Свєти була квартира з гарним ремонтом, і цілком пристойна зарплата. Власна машина – у планах.

Коли молоді люди почали жити разом, Ярослав почав настільки нехтувати робочими обов’язками, що його зрештою звільнили.

– Скажи дякую, що не за статтею. Здати за місяць один єдиний матеріал – це треба примудритися, – обурювався редактор, підписуючи хлопцеві заяву «за власним бажанням».

Світлана засмутилася, але Ярик поставився до становища безробітного, на подив спокійно:
– Там і платили “три гривні”. Я знайду щось краще…

А поки що, він вважав зарплату Світлани – їх спільними грошима. Якщо вони вибиралися кудись в кафе чи ресторан, дівчина заздалегідь передавала Ярику свою картку. Якось ніяково їй було розплачуватися за себе і за чоловіка.

Періодично Світлана запитувала:
– Ну що, ти знайшов щось пристойне?

– Поки що нічого хорошого не підвернулося, – кидав Ярик, не відриваючись від захопливої гри на комп’ютері.

– А ти хоч шукав?

– Звичайно, – і він перемагав чергового недруга.

А потім трапилася нагода «підробітку», але явно не така, на яку розраховувала Світлана.

Перш ніж дівчина почала жити з Яриком, вільний час вона проводила з подругою.

Віка була одружена, вийшла одразу після школи за однокласника. Але йшов час, і вона все більше переконувалась у своїй повній душевній самоті. Те, що колись здавалося коханням, давно зникло, змінившись звичкою.

Якщо Вікторії хотілося щось обговорити, чи просто поплакатися у жилетку – вона не йшла з цим до чоловіка, а дзвонила до подруги.

Чоловік її, Сергій, дуже рано почав вести «диванний» спосіб життя. І не було для нього дозвілля краще, ніж купити пару літрів пінного, і включити якийсь цікавий бойовик.

Одного разу Віка подзвонила Світлані дуже схвильована. Але, щось трапилося зі звуком у мобільному телефоні Світлани, тому вона ввімкнула «гучний зв’язок».

Правда пішла на кухню, але Ярослав все одно чув.

– А де ти познайомилася з ним? – Запитувала Свєта.

Віка розповіла, що у себе на роботі зустріла чоловіка, з яким зав’язався роман. У нього своя фірма, він розлучений – але це так, до речі. Бо якимось розрахункам у цих відносинах немає місця.

Просто ні з ким до цього Віка не відчувала такого порозуміння. Ніжність і повна гармонія – ось що між ними, і це головне.

– А що твій Сергій? – Обережно запитала Світлана. – Ти збираєшся йому про все це розповісти?

– Поки що боюся. Він дуже нервовий та запальний. Навіть руку на мене підняти може в таку хвилину. Просто не знаю, що робити. Мені страшно.

Ярик зробив деякі висновки. Від Свєти він знав, що Віка отримує набагато більше за неї. Молода жінка відкладала гроші, хотіла в майбутньому купити квартиру більш простору.

На другий день Ярик здивував подругу, просто зранку вирушивши «на пошуки роботи».

Насправді, він вирішив влаштувати стеження за Вікою, і підстерегти момент, коли та зустрічається зі своїм “другом”. А камера у Ярика у телефоні була чудова.

Досить довгий час йому не щастило. Чи то Віка була надто обережна, чи то її друг виявився дуже зайнятою людиною, але підстерегти щасливих закоханих Ярославу не вдавалося.

Якби він мав доступ до прослуховування їхніх розмов, не треба було б витрачати час на марне очікування.

А так – йому доводилося чергувати навпроти банку, де працювала Віка, ховатись від дощу, часом – мерзнути.

Ярик втішав себе тим, що папараці – теж мучаться, і нічого, терплять. Значить, їхня праця добре оплачується.

Нарешті, йому посміхнувся успіх. В обідню перерву до банку під’їхала чорна іномарка. Віка випурхнула на ґанок, і високий чоловік вийшов назустріч їй із машини.

З хвилину вони розмовляли, а потім сіли в автомобіль та поїхали.

Ярик змінив дислокацію і, ризикуючи бути впізнаним, розташувався неподалік входу до установи. Він був упевнений, що парочка поїхала кудись пообідати, і, звичайно, не на громадському транспорті Віка повернеться. Друг привезе її назад.

Ярослав не помилився. Рівно за п’ять хвилин до чотирнадцятої, вже знайомий йому автомобіль під’їхав до входу. Але цього разу розлучитися просто так парочка не змогла.

Чоловік обійняв Віку і ніжно поцілував. Ярик зняв кілька чудових кадрів.

Ось чого він не очікував – то це того, що Віка помітить, і впізнає його.

Очі її розширилися, вона швидко вийшла з машини, й махнула другу рукою, мовляв, їдь. А сама пішла прямо до Ярика. Що ж, може це й на краще.

– Навіщо ти це зробив? – спитала Віка, навіть не привітавшись.

– Чоловіча солідарність. Погано зраджувати чоловіка, ай-яй-яй, як погано. Я обов’язково покажу йому ці знімки.

– Зітри їх негайно. Невже ти не розумієш, що це низько – стежити, доносити… Зітри при мені!

– А що? Спробуй забрати у мене мобільник. Пограємо у гру: «Нумо, забери»? Чи тобі не захочеться стрибати при всіх, як собачці за кісточкою?

– Он твої колеги з обіду повертаються, для них це буде веселе видовище. Інший варіант – ми можемо домовитись. Двісті тисяч – і твій шлюб врятований.

Віка глянула йому прямо в очі, а потім круто повернулася, і збігла сходами. Тяжкі двері грюкнули за нею.

Ярослав тільки знизав плечима. Він був упевнений в успіху своєї витівки. Рано чи пізно – Віка схаменеться.

Але перше, що зробила молода жінка, зателефонувала подрузі. Світлана повірити не могла, що Ярослав здатний на таке.

– Я не дозволю, щоб мене хтось шантажував, – казала Віка, – Світлана, ти…

– Він засне сьогодні, я дістануся до його телефону, і все вилучу. Але й ти давай, не тягни. Краще розкажи все своєму Сергію, і тоді тобі не доведеться боятися шантажу.

Світлана виконала обіцянку.

Ярик о дванадцятій ночі ліг спати, вона дочекалася хвилини, коли почула легке хропіння. Потім обережно зняла мобільник бойфренда із зарядки, та забрала його на кухню.

Світлана могла чекати чого завгодно, але не того, що вона побачила. Ні, фотографії Віки з другом тут були – це само собою. І Світлана негайно їх стерла.

Але за той самий місяць у пам’яті смартфона зберігалися й інші знімки. Дуже пікантні. Якась дівчина, можна сказати, майже без нічого.

Потім ця ж особа на кухні, варить каву… І, нарешті, кілька селфі чарівниці в обіймах з Яриком.

Отже, він жив зі Світланою, був цілком задоволений тим, що вона його утримує, а сам ходив набік!

Виходить, він навіть майже не ховався. Сподівався, що вона жодного разу не поцікавиться його телефоном.

Якийсь час дівчина намагалася заспокоїтись. Накапала собі краплі – не допомогло. Налила в келих трохи червоного.

Хотілося зберегти гідність, коли вона заговорить із Яриком. Але Світлана була дуже розлючена.

Ось тоді вона і взялася за відро, до країв наливши в нього крижану воду.

І тепер вона «допомагала» Ярику збирати речі, щоб той забрався з її квартири якнайшвидше. Тобто, просто згрібала його лахміття з полиць у шафі, та викидала на сходову клітку.

– Божевільна! – кричав Ярик.

– Мерзотник! – розчервоніла Світлана струснула перед його носом телефоном, а потім шпурнула так, що він ударився об сходи.

Ночувати Ярику довелося у батьків. Але злість переповнювала, йому хотілося хоч якось помститися Вікторії.

Він розумів, що зі Світланою у нього все скінчено. І у всьому винна її подруга. Якби вона не попросила Свєтку стерти знімки, та не полізла б у його телефон…

Нічого, нехай доказів не залишилося, він на словах усе розпише її чоловікові, і у нього сумнівів не залишиться. Ярик навіть номер машини того кавалера запам’ятав.

Був вихідний, а отже – Сергій удома.

На дзвінок відкрив чоловік Віки. Він мав поганий вигляд – якийсь набряклий, ніби напередодні багато в себе залив.

Нічого, зараз він матиме новий привід для стресу. І якщо Серьога справді може підняти руку на дружину, то цього разу синцем під оком Віка не відбудеться.

– Чого тобі? – похмуро запитав Сергій.

– Твоя дружина знайшла собі коханця.

Ярик почав у фарбах розписувати йому, як Віка зустрічається з іншим чоловіком. Обличчя Сергія перекосилося від гніву.

– Вона мені все вже розповіла, зрозумів, ти? – Він схопив Ярика за грудки. – Розповіла і пішла, розумієш?! Все! І цей…на машині її забрав. Так що, вали звідси!

Двері зачинилися.

Ярик стояв, притискаючи носову хустку до розбитого носа. А в голові миготіли стрімкі думки. Щось, щодо ями, яку начебто не варто рити іншому…

Пишіть коментарі, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.