– А чого так далеко, сину, чому ви не хочете в селі весілля робити? – спробувала я вирішити цю проблему ще по телефону, коли мій єдиний син мені повідомив, що він надумав одружуватися, але весілля вони хочуть робити в ресторані в горах.

– Мамо, у нас в селі немає нормальних закладів для святкування весіль. А тут і зал гарний, і фото красиві в горах будуть, і виїздна церемонія одруження на місці, – спробував мене переконати син, що це рішення, яке він прийняв, дуже вдале.

Одним словом, моєї думки не питали, все вирішили без мене, а мене просто поставили перед фактом – де все це має відбуватися, і скільки я за це маю заплатити.

Прикро мені було розуміти, що я в цій історії лише банкомат, але що поробиш, така вже доля заробітчанок. Я в Італію, в принципі, заради сина і поїхала ще 12 років тому, щойно він школу закінчив. Я хотіла, щоб він жив забезпеченішим життям, ніж ми з чоловіком, тому і наважилася на заробітчанство.

Коли я їхала в Італію, мені було 40 років. Зараз, відповідно, всього 52. Я дуже добре виглядаю, планую ще рік-два бути в Італії, щоб нам з чоловіком ремонт в будинку закінчити, і тоді вже буду повертатися додому, бо одна справа – заробити гроші, а зовсім інша – встигнути за них пожити.

Для сина я зробила все, що могла, оплатила йому навчання в університеті, завдяки чому він має вищу освіту і гарну роботу. Також сина я житлом забезпечила – купила йому двокімнатну квартиру в райцентрі. Тепер ще весілля йому зроблю, і на тому все, а далі він нехай вже сам якось дбає про себе і свою сім’ю.

Його рішення не робити весілля вдома мене неабияк засмутило, бо ж я розуміла, що до того ресторану, який вони замовили для святкування, відстань 100 кілометрів, і не всі родичі зможуть приїхати, тому дехто і ображатися навіть буде, напевно.

– А нам на весіллі усіх і не треба, – заспокоїв мене син. –

Я їх ніколи в житті і не бачив, тому якось обійдемося, – каже.

Вони вирішили, що весілля буде лише на 50 осіб з двох сторін. Сперечатися було байдуже, і я змирилася. Вони все замовляли, а я лише мала привезти з собою гроші.

Приїхала я додому, всі в передвесільній метушні, нікому немає діла до мене – син вже з майбутньою невісткою на квартирі живуть, чоловік постійно якісь справи має.

Ввечері прийшла до мене моя рідна сестра Оксана, глянула на мене таким співчутливим поглядом, а далі і каже:

– Шкода мені тебе, сестричко.

– Чому ти так кажеш? – здивувалася я. – Через гроші? Нічого, я ще зароблю, – кажу.

А вона мовчить і дивиться на мене.

– Присядь отут, я тобі щось скажу, але пообіцяй, що ти поставишся до цього спокійно, – Оксана погладила мене по плечі.

Я зрозуміла, що тут щось не чисто, мені аж не по собі стало.

– Тамаро, я твоя рідна сестра, і хто як не я тобі все розкаже. Звичайно, я могла б мовчати, але не можу. Одним словом, знаєш, чого Юрко в ті гори поперся? Бо це коханка твого чоловіка йому таку ідею підкинула. Вона в тому ресторані працює менеджером по персоналу, – ошелешила мене сестра.

– Зачекай, Оксано. Ти що, хочеш сказати, що у мого чоловіка є інша жінка? – питаю, і вже відчуваю, що сльози самі котяться з очей.

– На жаль, так. Вибач, що це я тобі кажу. Розумію, що тобі прикро і неприємно, але краще так, ніж тебе в тому ресторані мають в дурні пошити.

– І що, мій син теж в курсі усього? – перепитала я з надією, що це не так.

Оксана промовчала, і я все зрозуміла.

Всю ніч я проплакала, а зранку зібралася з думками і придумала план, як їх всіх покарати. До весілля залишався неповний тиждень, я попросила сестру, щоб вона поїхала зі мною по магазинах, і я накупила собі різних обновок, щоб на весіллі у сина мати приголомшливий вигляд.

В сам день весілля я зробила зачіску, макіяж, одягла свою найкращу сукню, одним словом, я мала шикарний вигляд.

Приїхали ми в той ресторан, сестра мені відразу показала суперницю. Жіночка вона так нічого, красива, але я точно краща.

Чоловік робив вигляд, що з нею у них чисто ділові стосунки, та й вона вдавала весь вечір з себе дуже турботливу працівницю.

Все було добре, поки не настав час платити за гостину. Офіціанти сказали піти до бару, розрахуватися, і син кивнув на мене. Він був впевнений, що я витягну гроші і без проблем все оплачу.

Та я попросила чоловіка, щоб він пішов зі мною. До нас підійшла і його нова пасія. Вона мило посміхалася, поки я не сказала, що не збираюся платити.

– Ви це все придумали, отже ви і платіть, – звернулася я до них. – Я сину квартиру купила, та й дрібні витрати типу костюм для нареченого, квіти, фото і відео я взяла на себе, а решту все – з вас. І до речі, можете більше не ховатися, я все знаю, – кажу.

Треба було бачити вираз обличчя мого чоловіка. Я розвернулася і пішла. Ми з сестрою сіли в машину і поїхали додому, а їх всіх там залишили.

Тепер син на мене ображається, каже, що я зіпсувала найкращий день в його житті. Та мені байдуже, бо це я б мала ображатися на нього, адже він все знав, і нічого мені не сказав.

Чоловік просить, щоб я не подавала на розлучення, визнає, що оступився, обіцяє все припинити.

А я ще не вирішила, що мені з цим усім робити. Напевно, таки треба розлучатися поки не пізно.

А яка ваша думка?

Джерело