– Як же я від тебе втомилася!!! – закричала Оля матері.

– Втомилася?! Тебе ніхто тут не тримає! Збирай речі і провалюй звідси!

– Це і моя квартира теж! Ти не забувай, що частина мені дісталася від батька у спадок, і я сама вирішу, куди і коли мені їхати!

– Я не буду продовжувати цю розмову – я пішла на роботу, а тобі часу до вечора, щоб заспокоїтися і не дратувати мене!

Мати вийшла за двері, а Оля залишилася у квартирі сама. Мама завжди була складною людиною, але після того, як батька не стало, то вона немов злетіла з котушок.

Удома були постійні крики, скандали. Незважаючи на те, що Ользі було 27 років, мама вважала, що вона краще знає, як їй потрібно жити. Будь-який прояв своєї думки доньки закінчувався биттям посуду об стіни, образами та докорами. При спробі дочки переїхати на орендоване житло, мама починала вдавати з себе хвору хоча за годину до цього гнала її з квартири поганою мітлою.

Цього разу Оля вирішила, що терпіти більше не буде, і почала збирати речі – зараз поїде до подруги, а днями зніме окреме житло – кошти дозволяють, але її плани порушив дзвінок на домашній телефон, про який уже всі благополучно забули й збиралися його вимкнути, але виявилося, що цим вони могли припуститися фатальної помилки.

– Алло! Марію!! Ти мене чуєш? – почувся в трубці хрипкий жіночий голос.

– Мама на роботу пішла – телефонуйте ввечері.

– Дитинко, не можу ввечері – не дошкандибаю я знову сюди, а в мене телефону немає. Передай їй, що мати зовсім погана – нехай їде попрощатися.

– Яка мати?

– Ти Оля?

– Так – Оля.

– Ну то яка мати?! Її мати – бабця твоя.

Оля з подивом подивилася на слухавку, не розуміючи, що відбувається. За словами мами, Олина бабуся пішла з життя багато років тому, це була неприємна і сварлива жінка, яка погубила не одне життя, а тут виявляється, що щонайменше роки життя в цій історії були брехнею.

Записавши про всяк випадок адресу бабусі, Оля стала дзвонити матері, щоб отримати роз’яснення. Але замість зрозумілої відповіді, вона отримала лише крик матері про те, що це помилка і взагалі це не її собача справа.

Трохи посидівши і прийшовши до тями, Оля вирішила, що, можливо, це доля? Можливо, це те перезавантаження, яке потрібне її морально виснаженому організму?

Зателефонувавши на роботу, вона запитала, чи може вона сьогодні піти у відпустку – на що радісно отримала згоду. У неї було багато відгулів і невитрачена відпустка, яку вона довго не брала, щоб поменше перебувати вдома, керівництво не раз її вмовляло піти, але вона відмовлялася.

Зараз же на роботі було затишшя, і вона там особливо й не потрібна була. Швидко зібравши речі, Оля завантажила їх у машину і поїхала за вказаною адресою.

Дорога тривала кілька годин і ось вона заїхала в невелике село на кілька вулиць. Уздовж дороги паслися кілька кіз, побачивши машину, дурні курки стали весело кидатися під колеса, але обійшлося без жертв.

Під’їхавши до потрібного будинку, Оля припаркувалася і вийшла з машини. На зустріч їй полетіла сухенька, але дуже прудка старенька, і дівчина зазначила, що на хвору вона не схожа – мабуть, бабця і справді той ще маніпулятор.

Але це виявилася сусідка, яка навіть не привітавшись, почала давати їй цінні вказівки про те, що бабусю добре б помити, удома прибратися, сусідка її годує останні тижні, але в самої з грошима тяжко, тому тепер вона вмиває руки і було б непогано віддати гроші, що вона витратила на неї.

Поскаржилася старенька, що й життя жорстоке – ростиш дітей, а потім допомоги немає.

– Будь ласка, мені на жалість не тисніть! Я навіть не впевнена, що я залишуся тут. А бабуся сама винна – вона матері життя зіпсувала, а тепер допомоги чекає. Чим думала, коли так робила?

Старенька перестала тараторити, здивовано подивилася на Ольгу і сказала: “Ба! Дитинко моя, ти нічого не знаєш?” Після чого повідала їй коротку, але дуже відповідну до характеру матері історію.

Бабуся дуже любила чоловіка і доньку, але чоловік покохав іншу і пішов із сім’ї. На одну зарплату дитину було важко тягнути, тому економили – не голодували, милостиню не просили, але всіх потреб Марії вона не тягнула.

Не було прикрас, не було нового рюкзака щороку, не було можливості мати по 10 суконь і житло в місті. За це Марійка постійно ображалася, а незабаром дитячі образи і переросли в ненависть.

Закінчивши школу, вона сказала, що ненавидить її за бідність, це вона винна, що пішов батько і вони так жили, а тепер вона їй і зовсім не мати… так… це було схоже на неї. Любила вона жити так немов їй усі винні.

Тепер Оля боялася заходити в будинок, боялася побачити бабусю.

У будинку було темно і сиро, незважаючи на те, що на вулиці була спека. У кутку кімнати лежав худий силует жінки з блідим обличчям. Спочатку дівчина навіть подумала, що бабусі вже немає, але побачила ворушіння.

Старенька повернула голову і прошепотіла: “Марійка…” З того, як вона вимовила ім’я, Оля зрозуміла, що так вимовити його може тільки дуже любляча людина.

– Ні. Бабуся, це я Оля! Твоя онука.

Бабуся простягнула руку, доторкнулася до пальців дівчини й усміхнулася, після чого заплющила очі й поринула далі в сон.

Що робити Оля не знала – точніше не знала з чого почати. Але потім вирішила вивчити будинок, що просто її розбило. Вдома не було води, каналізації, тепла – хоча маму Олі можна вважати забезпеченою людиною і для неї було під силу зробити мінімальні зручності для людини, яка її виростила.

У холодильнику теж була порожнеча, тому Оля знову сіла за кермо і попрямувала до сільської крамниці, але на полицях сиротливо стояли банки з тушонкою, найдешевші крупи і хліб, тож довелося знову їхати в місто.

Набравши цілий кошик продуктів, вона завантажила все в машину і вирушила назад. Приїхавши вже пізно ввечері, відварила бульйон і змогла нагодувати бабусю. Після чого втомлена лягла спати.

Вона думала, що спати буде добу, але прокинулася з першими променями сонця і приступила до роботи.

Удома стояв нестерпний запах брудного тіла і затхлості. Для початку вона вирішила протопити піч і затопити лазню. Якщо з цим у неї особливих проблем не виникло – вона часто бувала на дачі у свого хлопця і там навчилася топити піч, то ось із водою було не все так просто – вона бачила, як у фільмах закидали бочку на візок і йшли бадьоро за водою на колонку. У житті це виявилося не так просто, але через годину вода була натаскана, а руки гуділи як ніколи.

Оля весь день вимивала будинок, протирала пил, провітрювала, прала вручну білизну, фіранки, протоплювала будинок.

Складніше було з бабусею – вона була лежача, тому доводилося міняти пелюшки, наступаючи на горло гидливості, а купити памперси вона не подумала – не стикалася раніше з такою ситуацією. Так минув ще один день.

Третій день перебування в селі був легшим і складнішим одночасно. Будинок став набувати рис затишку, але залишалося питання, як помити бабусю, як перемістити її на вулицю хоч повітрям подихати.

Оля швидко знайшла двох чоловіків, яким дала завдання за матеріальну винагороду постелити дошки на сходинки з хати і в лазню, а сама вирушила по інвалідний візок у місто. Повернувшись, вона знову розтопила лазню і, посадивши бабусю, повезла митися. Увечері постелила їй чисту білизну, погодувала і поклала спати.

На ранок сталося диво – дівчина прокинулася від шереху. Це бабуся намагалася встати. Посадивши її в візок, Оля підкотила до столу, і вони сіли снідати. Сьогодні бабуся навіть тримала ложку сама.

Минали дні, тижні – бабуся набиралася сил, уже насилу, але пересувалася сама і навіть намагалася допомагати з готуванням. Поки дівчина стояла біля плити, то вона сиділа за столом і нарізала зелень для салату, перебирала відварене м’ясо на суп. Вони багато розмовляли і жартували.

У бабусі виявилося відмінне почуття гумору. Після сніданку вони сиділи на подвір’ї і насолоджувалися природою – Оля часом копошилася на городі й у саду, намагаючись привести до ладу колись акуратні грядочки, оббирала ягоди, а бабуся розповідала історії зі свого життя, які були сумні й смішні водночас.

Відпустка в Олі вже закінчилася, але їхати вона не збиралася – з’їздила в місто, написала до кінця літа за власний рахунок, а восени вже планувала повернутися в місто з бабусею.

Це було найказковіше літо для них обох. Дівчина ніколи в житті не відчувала себе так спокійно і добре, ніколи їй не дарували стільки любові й уваги. Вона згадувала свої перші дні в цьому селі, свої думки втекти звідси, втому, безнадійність і їй було соромно.

Це був останній день літа – на порозі стояли зібрані речі старенької, на столі димів святковий вишневий пиріг – сьогодні було прощання з домом, із цим селом і цим життям. Оля зняла для них квартиру і завтра вони їдуть у місто.Спеціально для сайту Stories

Бабуся довго відмовлялася, але залишити її тут – це підписати вирок. Увечері вони лягли вдвох на ліжко, Оля уткнулася носом у м’які теплі долоні бабусі, а та розповідала їй казки, якими в дитинстві не балували онуку.

Казки були такі, яких навіть не зустрінеш у книжках – їх вона сама вигадувала в молодості для своєї дівчинки, яка забула і казки, і матір. Раптово на півслові бабуся зупинилася… напевно заснула, але цей сон був вічним.

Не змогла вона покинути своє село, свій дім… так і залишилася її душа в цих рідних стінах.

Джерело