На моє весілля мама приїхала не сама, а з Клаудіо. Вони прилетіли з Португалії, де мама вже давно «живе в своє задоволення». Як вона сама завжди казала, я маю знати, кому завдячую таке шикарне святкування. Мій рідний батько, Олег, не вклав у це весілля й копійки, тож мама вирішила представити «справжнього мецената» офіційно.

Особисто для мене це не стало великим подивом — більше навіть дивувала реакція родичів, котрі нишком перешіптувалися, коли побачили маму з незнайомцем-іноземцем. А ще підозрюю, що татові такий «сюрприз» не надто припав до душі: він на весіллі ходив чорніший за ніч.

Справа в тім, що батьки вже багато років не живуть разом, але, як кажуть, офіційно все ще одружені. Мама не спішила подавати на розлучення з певних причин, я ж не вникав, бо вважав, що це їхня справа. Та коли вона відверто представляє Клаудіо як свого коханого й фактично спонсора цього весілля, а тато стоїть осторонь, гризе губу й ледь стримується, — атмосфера, самі розумієте, стає трохи незручна.

Я виріс у невеликому містечку, де сусіди знають один про одного все, й плітки розлітаються швидше, ніж останні акції в супермаркеті.

Батьки одружилися колись, бо мама оголосила про свій цікавий стан. Не можу сказати, що вони кохали одне одного до нестями: радше мали надію збудувати сімейне життя крок за кроком. Спочатку вони мешкали з бабою Тамарою (це татова мама), а потім, коли мені виповнилося п’ять, переїхали в невелику хатинку поряд.

Тато працював у райвідділі, але був, як мама говорила, «білоручкою». Його не цікавили побутові справи. Розетка зламалася — треба кликати сусіда, лампочка перегоріла — знову, бачте, виклич когось. Вдома тато теж не дуже брав ініціативу на себе, тому всі хатні клопоти переважно лягали на мамині плечі.

Справжній ляп по татову самолюбству відбувся, коли його звільнили з роботи. Кілька його колег також «пішли» тоді, але для нього це було важким часом.

За словами мами, він подався в пошуки легких грошей і заліз у серйозні борги. Вона працювала лаборантом на хлібзаводі й могла прогодувати лише нас двох, але аж ніяк не покрити ті колосальні борги. На той час моїй мамі зателефонувала подруга, Галина, яка вже багато років жила й працювала в Португалії, і сказала: «Кидай усе та приїжджай. Тут можна заробити». І мама вирішила ризикнути.

Я добре пам’ятаю ті тижні, коли вона готувалася до від’їзду. Мені тоді чотирнадцять було, і я бачив, як вона хвилюється, переживає й водночас відчуває, що нема іншого виходу. Тато в цей час благополучно сидів удома, скаржився на життя й не вважав за потрібне кудись піти на роботу, бо колишній «великий чин» із райвідділу не збирався працювати на звичайному підприємстві. Звісно, мама була зла, але не показувала цього переді мною.

Поїхала вона, почала працювати там, у Португалії, причому важко працювати. Спочатку надсилала татові частину грошей на погашення боргів, а решту — моїй бабусі, щоб та за потреби витрачала на мене. Минув якийсь час, і тато взявся до оковитої (або як там правильно сказати?), принаймні так мені переказували. Баба Тамара телефонувала мені, плакала, казала, що це все «через твою матір».

І додавала, що борги давно покриті, а мама могла б вернутися та «повернути все, як було». Але ж вона не хотіла. І я нікого за це не осуджував: тато міг працювати сам, та не хотів.

Мені бракувало мами, тож одного разу вона вирішила забрати мене до себе, подивитися світ. Я літав до неї на канікули, провів кілька тижнів у Португалії. Мені сподобалося, але своє майбутнє я бачив удома. Мама це прийняла, і я повернувся в нашу хатинку з татом і бабусею.

Минали роки, мама старалася, щоб я ні в чому не мав потреби. Коли вона заробила на квартиру мені у Львові (хоч місто було для мене нове, це не так важливо – головне, що я отримав власний простір), їй стало легше дихати. Відтоді вона дозволила собі жити для себе. І тоді на сцені з’явився Клаудіо.

За маминими словами, це була доленосна зустріч. Він виявився заможним і добрим, водив її по дорогих ресторанах, возив відпочивати до різних країн. Мама, яка раніше носила прості фартушки й здавалася «сірою мишкою», розквітла. У неї, виявляється, гарна фігура й виразні риси обличчя — вмілі косметологи лише підкреслили її красу. Мені було приємно бачити, що вона нарешті щаслива.

Тато ж за цей час жив тихо, особливо після того, як мама оплатила лікування його матері. Вони з бабусею переселилися в однокімнатну квартиру, яку колись на них переписали.

Всі плітки про маму в містечку стихли, бо люди побачили, що вона, попри «іноземне життя», не кинула нікого напризволяще. Я привів свою наречену до квартири, де мали жити, а мама з Клаудіо тим часом освоювалися в його розкішному будинку в Португалії.

Коли настав час мого весілля, я зателефонував мамі, і вона пообіцяла профінансувати всю церемонію. Звісно, це була велика допомога. Я щиро вдячний, що вона дала мені шанс зробити те свято, про яке я мріяв. Потім вона повідомила, що планує приїхати не сама, а з Клаудіо: «Хочу познайомити вас і всю рідню з людиною, завдяки якій ти маєш таку урочистість». Мені було трохи лячно, як це все сприйме тато, але я не мав нічого проти.

І ось настав день весілля. Мама з’явилася в красивій сукні, що підкреслювала її фігуру, поруч ішов усміхнений Клаудіо. Вони виглядали як щаслива пара.

Я намагався не думати про реакцію тата, але бачив, що йому це не до вподоби. Більше того, баба Тамара сичала десь у кутку й позирала з докором. Але мама своє рішення не змінювала. Вона вирішила, що нарешті покаже, з ким насправді живе й хто її справжній обранець.

Усі здогади родичів, які давно обговорювали «маминого іноземця», підтвердилися. Та чомусь найгучніше мовчав саме тато. Мабуть, він зрозумів: усе, що він утратив, мама знайшла в іншому місці. Я ж уважав, що в мене тепер з’явилася ще одна близька людина, хай і неофіційно. І хоча мама все ще юридично пов’язана з татом, вона давно емоційно від нього пішла.

У результаті весілля пройшло «на широку ногу»: усім роздали подарунки, столи ломилися, музиканти грали до ранку. Я з нареченою був щасливий, мама світилася від радості, Клаудіо виділявся як доброзичливий чужинець, готовий хоч зараз підняти келих «за любов». А тато просто мовчки стояв у кутку й курив свою цигарку, переминаючись із ноги на ногу.

Знаєте, це мій вибір — жити без затаєних образ. Я вдячний татові, що він є. Я вдячний мамі за все, що вона робила й робить для мене. І я не маю права засуджувати її за вчинки: вона вибрала краще життя, і воно, схоже, дає їй заслужений комфорт. Принаймні, я вже дорослий і не планую бути суддею в їхніх стосунках.

А ви як гадаєте?

– Чи є сенс триматися за шлюб «на папері», коли душа давно пішла від людини?

– Як би ви поставилися до того, що ваша мати з’являється на вашому весіллі з новим обранцем?

– І взагалі, що для вас важливіше: офіційні штампи чи щире почуття?

Напишіть, цікаво почути ваші думки.

Джерело