Василина прожила зі своїм горе-чоловіком Матвієм майже шість довгих років. Він їй так набрид своєю лінню, нескінченною брехнею і непробудними гулянками, що вона готова була втекти з їхнього невеликого містечка хоч куди, бо тут він не дав би їй спокійно жити, навіть якби вона розлучилася з ним.

Спочатку її дуже засмучувала та обставина, що вони не мають дітей, а потім, навпаки, тішила, що не народила від цього недотепи спадкоємця.

Останнім часом вона щодня прокидалася з однією думкою – куди податися? І з насидженого місця зриватися наче страшно, що чекає її десь на новому місці, чи приживеться?

Днями вона виперла свого благовірного, вкрав у неї телефон, і ось вже кілька днів живе спокійно, доки у нього не скінчаться гроші від його продажу.

І ось Господь почув її молитви. Рано-вранці в неділю у двері гучно постукали. Василина лише встигла накинути на себе халат, як забарабанив знову.

– Та йду вже, йду, – крикнула вона.

Відчинивши двері, побачила на порозі чоловіка та жінку, за парканом стояла велика машина.

– Доброго дня, Василисо. Ти мене не впізнаєш? Я Світлана, дочка Віри. Ми тут проїздом, ось я і вирішила відвідати тебе.

– Господи, Свєта, я і справді тебе не впізнала, яка ти стала красива. Проходьте до будинку.

– Василиса, познайомся, це мій чоловік Євген.

– Дуже приємно.

– А де твій чоловік?

– Позавчора вигнала його, до матері пішов, не знаю, наскільки. Дістав, чорт поганий.

Василиса швиденько переодяглася, за десять хвилин накрила стіл, благо, те, що у своїй хаті з льоху можна багато дістати. Навіть прихована пляшечка наливки знайшлася.

Під час трапези йшла повільна розмова, потім Євген попросився прилягти, не виспався, виїхали рано. Сестри залишилися самі та тоді пішла більш відверта розмова.

Світлана з гордістю говорила про свого чоловіка, про дочку, яка зараз лишилася з його батьками. Про те, що їхня фірма приносить непоганий дохід.

А Василина, навпаки, розповіла про свою гірку долю і в неї мимоволі вирвалася її потаємна мрія про від’їзд.

– Хоч кудись – з тугою в голосі та зі сльозами на очах, поділилася з сестрою Василина.

– Послухай, Васю, у батька Євгена нещодавно не стало брата, він завжди жив сам і після нього на околиці міста залишився будинок, там зараз ніхто не живе, і вони не знають, що з ним робити. Якщо хочеш, я поговорю з ними, і ти переїдеш до міста.

– Свєта, ти навіть не уявляєш, як ти мене врятуєш.

І в цей час у коридорі пролунав стукіт відчинених дверей, потім гуркіт і в кімнату ввалився п’яний мужик неприємної зовнішності.

– Очманіти, вона тут без мене гуляє – дивився на стіл, а в основному на пляшку – А ти хто така, розсілась тут?

– Матвію, ти якого дідька заявився, я тобі сказала, щоб ноги твоєї тут не було. Ану, пішов геть.

Він, недовго думаючи, схопив зі столу почату пляшку наливки та пішов. Свєта з жалем дивилася на сестру, а потім сказала:

– Збирайся потихеньку, я тобі допоможу вибратися з цього болота. У тебе телефон є.

– Був, та цей негідник пропив його в четвер, ось я його й вигнала.

Тоді вона дістала свій і сказала:

– Ось це номер Жені, я тобі з нього подзвоню днями, як вирішу питання з будинком. Добре.

– Сестричка, ти прямо як мій янгол-охоронець, рятуєш мене.

Увечері вони поїхали, подарувавши їй надію на нове життя. Василиса цього ж вечора почала перебирати свої речі, щось на викид, новіше з собою. З роботи вона звільниться після того, як зателефонує Світлана.

Цієї ночі вона довго не могла заснути, їй було і тривожно, і радісно на душі. Минуло два дні, за цей час Василина багато передумала, практично зібралася, а також ще двічі виганяла свого благовірного, який приходив тільки для того, щоб щось вкрасти, поїсти та потріпати їй нерви.

Коли прийшов удруге, помітив, що вона збирає речі та одразу причепився з питаннями, куди, навіщо. Вона його заспокоїла, сказавши, що перебирає речі, малі хоче дівчаткам на роботі віддати, перепрати решту і ті речі, у яких не сезон ходити, скласти та прибрати трохи далі.

Матвій наче заспокоївся, доїв тушковану картоплю, випросив у неї п’ятдесят гривень і щасливий, пішов.

А ввечері зателефонувала Світлана і повідомила карколомну новину, будинок передають їй у тривале користування. Тільки там треба навести лад, чоловік жив один, цим все сказано.

Василина була на сьомому небі від щастя. Наступного дня вона написала заяву на звільнення, завідувачка дитячого садка засмутилася, їй дуже не хотілося відпускати жінку, вона була чудовим вихователем.

Василина запитала, чи може комусь потрібен будинок в оренду, мінімум на рік. Одна з дівчаток відразу попросила більше нікому не пропонувати, оскільки її тітка з родиною переїхала сюди з іншої області, будинок купити нема за що, а ось в оренду вони візьмуть будинок.

Василина погодилася і сказала, що через два тижні, як тільки вона відпрацює та поїде, вони можуть заходити та жити. Меблі, посуд, вона все їм залишить, а так, найцінніше тільки забере.

Вона сходила до суду подала заяву на розлучення, Матвій у її будинку був не прописаний, то тут проблем не було.

Потім запакувала всі свої речі, вийшло два великі пакунки, коробка з посудом та валіза. Вона зателефонувала до Світлани, запитала, чи можна на вихідних перевезти більшу частину речей.

Світлана пообіцяла приїхати за нею в суботу до обіду, що вони у призначений день із чоловіком і зробили. До них від містечка Василиси їхати близько трьох годин.

І ось вони перед будиночком на околиці, який потопав в саду. Відчинивши хвіртку ключем, вони по доріжці пройшли до веранди.

Зовні будинок Василісі сподобався, невеликий, затишний. Але коли зайшли всередину тут, звичайно, відчувалося відразу, що жіноча рука ні до чого не торкалася.

Незатишно, похмуро, брудно. Але щасливу жінку це не засмутило, вона знала, що за короткий термін наведе тут порядок.

Світлана покликала її до себе в гості, пообіцявши познайомити з дочкою Юлею та батьками чоловіка. Так, будинок дядька не порівняти з їхнім двоповерховим котеджем.

Дуже гарний, у чудовому місці на березі ставка. З дверей назустріч до батьків вискочила симпатична дівчина років шести. Слідом вийшла літня пара, батьки Євгена.

Світлана презентувала всіх один одному. Юля ввічливо привіталися з Василісою. Потім Олена Володимирівна із Сергієм Сергійовичем запросили її до будинку, пообідати з ними.

Під час обіду Сергій Сергійович розповів про свого брата самітника і про те, чому він не одружився після втрати дружини, яка померла двадцять років тому.

Виявилося, що він був однолюбом і після своєї Валі знати нікого не бажав. Він її обожнював, просто на руках носив, а в неї у сорок п’ять років відірвався тромб, і вона померла за хвилину в нього на очах.

Сергій Сергійович сказав Василісі:

– Люба Василисо, живіть на здоров’я в цьому будинку скільки вам заманеться, цей будинок я відписав Євгену, він господар зараз, але я думаю, що найближчим часом він йому не знадобиться, так син?

– Ну якби у мене на нього були плани, ми б Василині й не запропонували б його.

Любі господарі залишили її у себе ночувати, вранці вони зі Свєтою поїхали, тепер вже до Василиного будинку і зробили перше чищення. Вони стільки сміття викинули, забили повний бак.

Потім приїхав Євген, перепросив, що не зможе відвезти Василису додому, він запропонував їй гроші на міжміське таксі. Але вона від грошей відмовилася, адже сама не з порожнім гаманцем.

Таксі прийшло швидко і незабаром вони роз’їхалися кожен у свій бік. Василина всю дорогу до будинку мріяла, як вона зробить поки що косметичний ремонт, поміняє штори, викине старий диван. Згодом шафи поступово замінить на нові сучасні. Ну, а далі життя покаже, що і як.

Два тижні відпрацювання пролетіли непомітно та ось, у суботу вона зробила прощальну вечерю для своїх колег та подруг. Василиса нікому не сказала куди саме вона їде, щоб ненароком не проговорились Матвію.

Просто сказала, що дуже далеко, і їй там дають квартиру від підприємства, речі вона вже відправила.

Наступного ранку прийшли люди, яким вона здала будинок і вона попросила їх стежити за ним, як за своїм, адже може трапитися і таке, що вона його потім і продасть.

І ось Василиса на місці. Весь день, що залишився, і наступний вона шкребла, мила, чистила і будинок поступово відмивався, приводився в порядок, стало світліше і затишніше.

Увечері Василина намилася у ванні та лягла на дивані. Заплющивши очі, вона витягла втомлені ноги та тільки почала спати, як почула, що на кухні хтось ходить, потім грюкнули дверцята шафи, на підлогу щось упало і розбилося.

Василина хоч і була не з боязких, але тут злякала. І все одно, щоб розібратися хто там хуліганить, вона пішла на кухню, але там нікого не було, тільки валялися уламки її улюбленої чашки.

– Якого біса?

Вона зібрала уламки та пішла в кімнату і тут за її спиною пролунали кроки, вона різко озирнулася і помітила тінь, що промайнула у бік ванни.

Василина схопила віник і кинулася слідом, але там знову нікого не виявила. Вона зателефонувала до Світлани та розповіла їй, та дуже здивувалася, а потім видала:

– Васю, це, напевно, привид дядька Колі, адже він не хотів у домі жінок бачити, от і обурюється.

– А до цього він з’являвся?

– Ні, все було спокійно.

– І що мені тепер робити? Воювати з ним чи інше житло шукати?

– Ну, я думаю, що він заспокоїться.

– Ой, не знаю.

Вночі вона начебто заснула. Все було спокійно, а годині о четвертій ранку в кімнаті знову стояв гуркіт і щось розбилося, потім грюкнули двері.

Василина встала, запалила світло, на підлозі лежала розбита статуетка, яку Василина купила в Києві, коли їздила на екскурсію. Вона сіла на підлогу біля неї та заплакала гіркими сльозами.

– Господи, немає мені ніде спокою, та чому я така нещаслива. Думала, ну ось поїду від негідника чоловіка, нарешті заживу щасливим життям, а тут знову облом – примарі я не сподобалася.

От скажіть, дядько Коля, що я особисто вам зробила поганого, адже я будинок впорядкувала, хотіла косметичний ремонт зробити та пожити хоч трохи, як нормальна людина. Ех, гаразд, знайду інше житло і з’їду з вашого дому.

Вона встала, викинула уламки статуетки, і засмучена лягла спати. До самого ранку її ніхто не турбував. І наступними днями все було спокійно.

І якось увечері, коли вона помилася у ванні, витерла рушником волосся, підняла голову, а на запітнілому дзеркалі було написано: «Живи спокійно». Василіса спочатку злякалася, а потім подякувала йому, що він дозволив їй залишитися в його будинку.

Ось після цього Василина зажила справді спокійним життям. Незабаром вона влаштувалася в дитячий садок вихователькою, що знаходився неподалік будинку. З Матвієм її розвели, тепер вона була вільною та найщасливішою жінкою.

А як далі її життя складеться, одному Богові відомо, але точно – гірше не буде, у цьому вона впевнена.

КІНЕЦЬ.