Світлана Григорівна жила в одній квартирі зі своєю вісімдесятирічною матір’ю.

Вона працювала бухгалтером у великій керуючій компанії, і як тільки настав пенсійний вік, жінка одразу ним скористалася та вийшла на пенсію.

З виходом на пенсію Світлана Григорівна почала скаржитися синові на те, що почала відчувати проблеми зі здоров’ям. Тому Орест дуже часто їй допомагав.

А нещодавно вона вирішила, що хоче поїхати до Чехії, там її подруги обжилися, два роки тому туди переїхали, зараз там дуже добре живуть і її до себе стали кликати.

Мовляв весна, зараз роботи тут багато, можна й на кухню влаштуватися на сніданки: робота не важка, потрібно приходити на 5 годин ранку, допомагати розкладати страви, потім прибирати, а до обіду вже вдома будеш.

Подруги казали, що попрацюєш весну-літо і заробиш трохи до пенсії собі. Ну й матері така ідея дуже сподобалася. Але ж бабусю нікуди не дінеш, а з собою теж не забереш, бо про заробітки тоді геть можна забути.

– Ой, як мені важко стало. Догляд за твоєю бабусею дається мені тепер важко, а в Чехії я з нею точно не справлюся сама, – жалібно поскаржилася мати синові.

Світлана Григорівна сподівалася на те, що син, пошкодує її і забере бабусю до себе.

Проте дуже швидко жінка з гіркотою усвідомила, що Остап навіть близько цього не збирався робити, матір він, звісно, пошкодував, але про те, щоб бабусю забрати до себе – ні слова.

– Сину, а ти мені допомогти випадково не хочеш? – вирішила мати вже поцікавитися першою.

– Яким чином? – насторожився Остап, розуміючи, що мати не просто так поставила це питання.

– Візьми бабусю до себе, поки я в Чехії буду, – попросила жінка. – Мені важко вже нею доглядати самій без допомоги, а я так трохи відпочину, поки ти за матусею наглядатимеш, та й зароблю трохи на життя. Восени повернуся і мама моя знову буде жити зі мною.

Остап дуже здивувався такому проханню: брати до себе бабусю на постійне проживання бабусю він не дуже хотів, але любив її і розумів, що теж має якось брати участь у догляді за нею.

– Я поговорю з дружиною, нам з Даринкою потрібно порадитися, – син не відповів матері ні так, ні. – Приймати такі рішення один я не можу, сама розумієш, мамо.

– Бабуся взагалі твоя, а не її, – з осудом промовила мати. – Тому це і твій обов’язок допомоти мені з доглядом, бабуся теж тебе гляділа, коли ти був маленьким.

– Мамо, я передзвоню тобі пізніше, – відповів Остап.

Однак увечері Світлані Григорівні зателефонував не син, а її невістка Дарина, з якою стосунки у неї складалися прохолодні весь час.

Дівчина привіталася і відразу завела розмову зі свекрухою з приводу літньої жінки.

– Остап мені сказав, що ви скаржитесь на те, що вам стало важко доглядати бабусю і хочете на пів року поїхати в Чехію, щоб трохи заробити на життя, і ви запропонували її забрати нам? – спокійним тоном уточнила невістка.

– Ну так, – коротко відповіла мати.

– Що ви вирішили? Точніше, що ти вирішила, бо мій син без тебе своєї думки не має. Він без тебе і кроку не ступить, все буде так, як скажеш ти.

– Якщо ви хочете, щоб ми взяли вашу маму до себе, тоді віддавайте нам її пенсію. Це більш ніж справедливо, враховуючи скільки грошей нам доведеться витрачати на неї зараз, самі знаєте життя зараз непросте. Остап говорив, що б бабусі пенсія і вона у неї 7 тисяч гривень, бо бабуся, свого часу, багато працювала і гарну посаду займала, я все знаю, – вимогливим тоном сказала Ксенія.

– Як ти можеш так казати?! Моя мама – не товар, який можна купити чи продати! Її пенсія – це її гроші, які вона заробила чесною працею за все своє життя! – не вірячи своїм вухам, здивовано промовила свекруха.

– До чого тут товар? Ваша мати потребує щоденного доброго нагляду, її потрібно годувати, мити, ходити до аптеки, а це велика відповідальність, час і витрати, будьмо реалістами, ви, як ніхто, знаєте, що це праця важка. Мені цих грошей не потрібно, це все піде на вашу маму.

На які гроші ви бажаєте, щоб ми це робили? – З посмішкою поцікавилася Дарина. – До того ж хтось повинен наглядати за бабусею за нашої відсутності. Нам потрібна буде просити сусідку, ми ж не можемо постійно вдома сидіти, як ви.

– Ти могла б не працювати, а доглядати її, – докірливо промовила свекруха.

– Ще й у зарплаті втратити?! Добре ви придумали, нічого не скажеш, – обурилася невістка. – Тоді вирішуйте самі, як зробите. Мені здається, що сім тисяч гривень пенсії – це зовсім невелика плата за таку турботу, тим паче усі гроші на неї лише підуть, продукти ми купуватимемо самі.

Свекруха дуже здивувалася, бо не очікувала такого, зрозумівши, що Дарина була в курсі того, яку пенсію за матір отримувала.

– Ось тепер я остаточно все про тебе зрозуміла! Я краще сама дбатиму про маму, ніж дозволю тобі жити за її рахунок! – сказала свекруха.

– А ви планували, що син ваш працюватиме, а я доглядатиму за вашою матір’ю? І ще на якісь гроші забезпечуватимемо літню жінку? Добре ви придумали.

Світлана Григорівна нічого не відповіла невістці, вона просто мовчки поклала телефон.

Через три хвилини розгнівана мати зателефонувала синові і, плачучи, почала скаржитися на невістку.

Закінчивши з нею розмову, чоловік вирушив поговорити з дружиною, яка лежала на ліжку та читала книгу.

– Чому ти так вчинила? – спитав він, сідаючи поруч із нею.

– Тому що я думаю про наше майбутнє. У нас немає можливості утримувати твою бабусю, а ось її пенсія могла б значно полегшити наше фінансове навантаження. Думаю, що буде несправедливо, якщо бабуся буде в нас, а її пенсія – у твоєї мами. Хіба я щось не так сказала їй?

– Це неправильно, Дарино. Бабуся – частинка нашої родини, і ми повинні дбати про неї, незалежно від того, скільки грошей у неї є, – Остап зітхнув.

– На що ти зібрався її утримувати? Ти знаєш, що твоя мати хоче просто звісити її на нас і все? За її словами, я маю кинути роботу і наглядати за бабусею. Я на таке точно не піду, – заперечила Дарина. – Ні, якщо ти, звичайно, зможеш прогодувати трьох людей, то будь ласка, дій! Тільки для початку порахуй, скільки знадобиться грошей! Та й з чого заради пенсія твоєї бабусі має залишитися у мами а не їй самій?

Чоловік замислився над словами дружини. У чомусь вона, дійсно, мала рацію.

– Може, хоч половину попросити у мами? – Запропонував вихід Остап.

– Три з половиною тисячі гривень? Не думаю, що мама погодиться навіть на це, але спробуй, – посміхнулася дружина, заздалегідь знаючи, чим закінчиться розмова про гроші між чоловіком та свекрухою.

– Думаю, ти думаєш про неї гірше, ніж вона є, – чоловік із посмішкою набрав номер матері.

Однак, як і попереджала дружина, Валентина Григорівна зустріла пропозицію сина обурено.

– Більше нічого не вигадали? Вже не знаєте, як цю пенсію поділити, ніби вона мільйони отримує, – розгнівано пробурчала мама. – Нізащо не повірю, що ви, працюючи вдвох, не змогли б прогодувати вісімдесятирічну стареньку бабусю?

– Мамо, ну так буде справедливо, – несподівано сам собі сказав син.

– У дитинстві ти був зовсім іншим хлопчиком: добрим, чуйним, щедрим, а як одружився, то одразу став черствим. Відразу зрозуміло, хто у вашій сім’ї головний. Я все зрозуміла, синку, для вас тепер важливіші гроші.

– Мамо, якщо вони для тебе не важливі, чому ти не хочеш віддати їх разом із бабусею? – ніяк не міг зрозуміти Остап, якого слова матері досить таки образили.

Мати не знайшла, що відповісти синові, тож порахувала, що треба просто покласти телефон, тим самим перервавши розмову.

на останок мама сказала, що через них тепер нікуди не поїде, а буде сама доглядати бабусю, бо на старості років й сама має невдячних людей.

Остап зараз дуже засмучений. Не знає, чи вірно він вчинив, коли завів мову про бабусині гроші, хоча він на неї витрачав би лише їх.

Чи він мав сам заробляти і дбати про бабусю за рахунок грошей своїх? Як тут було б правильно?

Джерело