– Як же я несправедливо з батьком своїм повелася, – картала себе Наталка, але усвідомлювала, що все занадто пізно. Але вона і уявити не могла, що все саме так може обернутися.

Наталка дивилася на документи і не могла повірити своїм очам – вона рідного батька практично вигнала з дому, а він ось все своє майно залишив їй, не тримав образи.

Каяття жінки було запізнілим, адже вже пів року, як батька не стало. А вона навіть не поїхала провести його в останню путь. Вважала батька зрадником.

Коли Наталі було 10 років, батько їх кинув і пішов жити до іншої жінки.

Наталка тоді була ще надто маленькою, щоб зрозуміти, що відбувається між її батьками. По дитячому було боляче, адже батько, якого вона так любила, поїхав від них назавжди. Та ще й мама підкидала дров, постійно повторювала, що батько її не любить, тому і пішов, адже люблячий тато не кинув би.

Її тато, Ігор, був добрим господарем, усі в селі його знали, бо мав золоті руки. Сам збудував будинок, тепер на подвір’ї у тещі замість старої напіврозваленої хати красувався великий двоповерховий будинок.

Такого в їхньому селі ще не було ні в кого. А коли стало не вистачати грошей, Ігор поїхав на заробітки. Всі гроші чемно привозив додому, все заради доньки і дружини.

А одного разу батько приїхав, зібрав валізи і поїхав назавжди. Мама тоді дуже плакала, а Наталочці сказала: «Нічого, доню, і без нього якось проживемо».

Офіційною версією було те, що у Ігоря з’явилася інша жінка, заради якої він кинув сім’ю.

Батько більше жодного разу в село так і не приїхав. Наталка тим часом виросла, а Стефа, мама Наталки, поїхала в Італію на заробітки, коли на подвір’ї почав хазяйнувати зять.

Минуло довгих 20 років. Наталка поралася по господарству, як раптом її хвіртка відчинилася і на подвір’я зайшов старий, немічний чоловік, в якому вона відразу впізнала свого батька. Та в обійми йому не кинулася, а стала проганяти.

Не встиг Ігор і слова сказати, як донька веліла забиратися йому туди, звідки прийшов. Мовляв, 20 років працював на іншу родину, а зараз з’явився.

Наталка так щиро голосила на подвір’ї, що всі сусіди збіглися подивитися, що ж то у них там трапилося.

Батько зрозумів, що йому тут не раді, мовчки повернувся, і пішов в невідомому напрямку. А у дочки навіть нічого не здригнулося, вона щиро вважала, що все правильно робить.

Та старші люди, що жили по сусідству, картали Наталку, що негоже так з рідним батьком, навіть води йому з дороги не запропонувала. Та й одразу видно було по ньому, що нездоровий він якийсь.

Не розтануло серце Наталки і тоді, коли тітка, рідна батькова сестра, зателефонувала їй і повідомила, що тато в лікарні, а ситуація дуже складна.

До тата в лікарню Наталка не поїхала, як і не поїхала провести його в останню путь, хоч тітка і повідомила їй про те, що батька не стало.

А через кілька місяців до Наталки прийшов лист, в якому повідомлялося, що вона стала єдиною спадкоємицею усього, що було у батька.

А було не мало – великий будинок, автомобіль і трикімнатна квартира. Це стало справжнім сюрпризом для доньки.

Виявляється, що всі ці 20 років батько жив і працював за кордоном, додому приїжджав рідко. Купив і квартиру, і машину, потім будинок збудував.

Все мріяв, як до нього приїдуть внуки, діти Наталки, бо ні іншої сім’ї, ні інших дітей у нього так і не було.

Але не встиг туди привезти внуків, бо захворів. Все записав єдиній доньці Наталці, про яку він пам’ятав все своє життя.

«Знаєш, а тато тоді приїхав попрощатися з тобою, Наталю. Шкода, що ти цього не зрозуміла», – написала тітка в повідомленні.

«А ще, Наталочко, ти маєш знати, що тоді не батько вас кинув, а мама його вигнала, бо ревнувала і звинувачувала в зрадах, яких ніколи не було».

Наталка, тепер уже доросла жінка, яка сама має дітей, щиро шкодувала, що все так вийшло, але нічого не вернеш. В голові крутилися слова однієї літньої сусідки:

«Не добре ти зробила, що батька на поріг не пустила. Яким би він не був, але він твій рідний тато, а від батьків відмовлятися – то великий гріх».

Джерело