— Як може бути дитина «не по кишені»? — я не могла повірити своїм вухам.

Чоловік сидів навпроти і дивився на мене так, ніби я запропонувала взяти кредит на космічну подорож.

— Ну а як ти собі це уявляєш? — спокійно відповів він. — Це ж не тільки народити. Його треба виростити, вивчити. Ми не витягнемо фінансово другу дитину, мама моя права.

— Та інші ж якось виховують і двох, і трьох! — я мало не кричала.

— Інші — це інші. А я вважаю, що однієї дитини достатньо. Багато хто ростить одну й щасливі.

— Тобто я хочу більше дітей — і це робить мене нещасною?

Він важко зітхнув і потер лице.

— Просто подумай раціонально. Ти два роки вдома з донькою сидиш. Я тягну все на собі. Тобі легко казати, давай другу дитину, а я розумію реально, що це велика відповідальність.

Це було настільки несправедливо, що я аж затремтіла.

— А нічого, що ці два роки я теж не байдикую? Я вдома з малою, все роблю, ночами не сплю, а ти приходиш з роботи й можеш спокійно відпочити!

— Я теж втомлююся, — буркнув він.

Я не впізнавала його. Раніше ми мріяли про велику сім’ю, говорили, що не хочемо, аби наша дитина росла сама. А тепер раптом друга дитина стала «недозволеною розкішшю».

Але ж у нас не така погана ситуація! Своя двокімнатна квартира, стабільні доходи, усе є. Так, не розкіш, але й не бідність. Чому він так уперся?

І тут мені пригадалася одна історія. У його родині давно була сумна ситуація Дальня родичка мала якісь проблеми зі здоров’ям, і їй сказали, що народження дитини допоможе вилікуватися. Вона народила двійню — хлопчика й дівчинку.

Здоров’я в неї справді покращилося. Але коли хлопчик занедужав, вся рідня почала шепотітися, що це вона йому свою хворобу «передала». Її звинувачували.

Це було ще за Радянського Союзу, але, мабуть, ця історія закарбувалася в пам’яті мого чоловіка.

Я вирішила поговорити зі свекрухою. Сподівалася, що вона мене підтримає, переконає сина, що моє здоров’я в повному порядку, що немає чого боятися. Але її відповідь мене просто приголомшила.

— Розбирайтеся самі, — сказала вона, знизуючи плечима. — Я не хочу брати відповідальність за майбутню дитину на себе. І теж вважаю. що зараз друга дитина не на часі.

Це була не підтримка. Це було відсторонення.

Мої батьки, навпаки, на моєму боці. Кажуть, що я ще молода, що відкладати не варто. І я згодна! Якщо чекати і «покращувати фінансовий стан», може бути пізно.

Я не хочу розлучатися. Але й жити з людиною, яка настільки проти другої дитини, теж важко. Як переконати його? Може, хтось був у такій ситуації?

Буду вдячна за ваші думки з цього приводу.

Джерело