Я сиділа у своїй машині, тримаючись за кермо й дивлячись у вікно. Усередині змішалися образа, злість і розчарування.

Я думала, що тепер усе зміниться, що більше не буде суперечок через те, що я не маю своєї машини. Але виявилося, що чоловікові подобалося, коли я залежала від нього.

Коли ми тільки одружилися, я й уявити не могла, що він настільки ревно ставиться до своєї машини. Спочатку я навіть не просила нею користуватися — розуміла, що досвіду в мене мало. Але потім, коли потроху звикла до дороги, запропонувала:

— Може, я іноді забиратиму тебе з роботи? Так і я буду практикуватися, і тобі зручніше.

Але у відповідь почула:

— Ні. Це моя машина. Я сам на неї заробив.

І все. Крапка.

А потім я вийшла в декрет, і тут уже поїздки стали не примхою, а необхідністю. Ти спробуй із коляскою і дитиною в маршрутці проїхати! Та чоловік стояв на своєму:

— Якщо треба — скажеш мені.

А якщо я дзвонила й просила підвезти, він то був зайнятий, то не хотів їхати, то ще щось.

І ось тепер батьки зробили мені подарунок. Старенька, але справна машинка, і я була така щаслива, що навіть не подумала, як це сприйме чоловік.

Коли я показала йому ключі й сказала, що тепер у нас у сім’ї дві машини, він навіть не усміхнувся.

— Подарували й подарували, — кинув холодно.

Я не відразу зрозуміла, що він не радий. Думала, може, не хоче показувати емоції. Але потім усе стало ясно.

Він почав віддалятися. Відмовлявся говорити про мою машину, робив зауваження про те, що я «ще добре не вмію водити». А потім одного разу видав:

— Ну що, тепер ти щаслива? Тепер ти незалежна?

Я здивувалася:

— А ти що, хотів, щоб я все життя в маршрутках тряслася?

— У мене хоча б справжня машина, а не цей мотлох, — буркнув він.

Мені стало так прикро! Я ж навіть запропонувала йому користуватися нею, якщо треба. Але у відповідь почула таке, що аж сльози на очах виступили:

— Хочеш здатися кращою за мене? Я ніколи не сяду за кермо цієї розвалюхи! Я на свою сам заробив, а тобі задарма дісталася.

Я не знала, що сказати. Він справді ображений, що я більше не залежу від нього? Це що, нормальна поведінка?

Я сиджу й думаю: а може, вся його любов трималася лише на тому, що я була від нього залежна? А тепер, коли я можу сама вирішувати, коли і куди їхати, він уже не відчуває себе головним?

Що мені робити? Як правильно вчинити? Чи це нормальна чоловіча реакція, і я просто накручую себе?

Джерело