Оце було і все, що стояло на ювілейному столі у сестри чоловіка. Спеціально сфотографувала! Їсти було практично нічого. Зате вона замовила нам ще за місяць до того подарунок — нову мікрохвильову піч, і мій чоловік її купив для сестри. Я сиділа за тим столом, дивилася на тарілку з шістьма шматочками ковбаси, порізаними, як для дегустації, і тарілочку з оселедцем, і мене аж зло брало

Оце було і все, що стояло на ювілейному столі у сестри чоловіка. Спеціально сфотографувала! Їсти було практично нічого. Зате вона замовила нам ще за місяць до того подарунок — нову мікрохвильову піч, і мій чоловік її купив для сестри.
Я сиділа за тим столом, дивилася на тарілку з шістьма шматочками ковбаси, порізаними, як для дегустації, і тарілочку з оселедцем, і мене аж зло брало.
Людей сиділо десятеро, і на всіх — два салати в маленьких мисках і один недорізаний торт у центрі. Ну, ще пляшка червоного, одна на всіх.
— Їж, їж, — підбадьорювала мене сестра чоловіка, усміхаючись. — Я ж старалася.
Я так і уявила, як вона «старалася»: пішла в магазин, купила мінімум продуктів і вирішила, що гостям і цього вистачить. А як же! Чоловік їй мікрохвильовку купив за 5 тисяч, а вона нас отак приймає.
— Ой, яка смачна ковбаса, — тихо пробурмотіла я чоловікові.
— Та не починай, — так само тихо відповів він.
А я ж його попереджала! Казала:
— Давай скинемося з її дітьми й купимо щось нормальне.
А він:
— Вона ж сестра.
— Ну і що?
— А те, що на ювілей треба хороший подарунок.
Ось ми й зробили «хороший» подарунок. А нам навіть гарячого не подали. Я спостерігала, як сестра чоловіка з гордістю розливала дешеве по крихітних келихах, ніби це було щось елітне.
— Ну, давайте за мене! — сказала вона.
— Давайте, — пробурмотіла я й підняла келих.
Що тут ще скажеш?
Я пила маленькими ковтками, щоб щось хоч трохи затрималося в келиху. А потім тихенько сказала чоловікові:
— Більше ніколи не будемо таке купувати.
— Ну, вона ж не багата, — почав він.
— А ми що, мільйонери? — у мене аж голос здригнувся від обурення. — Якби вона хоч трохи постаралася і прийняла гостей як слід, то ще б нічого, а так!
Чоловік промовчав. Він і сам усе розумів.
А після «святкового» столу сестра чоловіка повела мене на кухню показати нову мікрохвильовку.
— Гарна, правда? — усміхнулася вона.
Я мовчки кивнула.
— Дякую вам, дуже виручили. А то стара вже ледве працювала.
Отак.
Я мовчки повернулася до столу, сіла й зробила вигляд, що щось жую. У голові крутилося тільки одне: я більше не буду такою наївною.
Скажіть будь ласка, я права, що образилася?
Чи я перебільшую?