Усе в них було нормально, поки не настала пора декрету. Валя за вагітність сильно набрала. Мені невістку було щиро шкода, бо я чудово її розуміла. У мене друга вагітність теж складна була, теж вага сильно вгору поперла, і я теж собі страшенно не подобалася.

Тож я намагалася Валюшу підтримувати, а синові вчасно давала запотиличники, коли він починав щось бурчати. Мужикам не зрозуміти, що вагітність – це далеко не легка прогулянка. А якщо вагітність ще й важка, то життя взагалі на пекло може перетворитися.

І в мене, і в доньки з невісткою досі чудові стосунки. Валя дуже розумна дівчина, красива, хазяйновита, а ще вона кохала мого недалекого синочка, який це не цінував.

Коли малюк народився, ми намагалися невістці допомагати. Спочатку я відпустку брала на два тижні, потім донька. Валі треба було зі своїм здоров’ям розбиратися, бо її і зашивали, і всередині якісь проблеми були, і гормони скакали.

Син же майже не брав участі, відмазувався своїм «я не знаю, я не вмію». Та він навіть не намагався вчитися! Ми з ним кілька разів із цього приводу знатно пособачилися, тому що мені за нього було соромно.

– Ти батько чи погуляти вийшов? Чому в тебе тільки дружина дитиною займається? – намагалася я достукатися до цієї дубини стоеросової.

А він мені у відповідь: «я працюю: це вона в декреті сидить». Як дала би! Вона ж не тільки з дитиною сидить, а й удома прибирає, їсти готує, продукти купує. А це все теж сили і час.

Але син сильно в себе повірив. Мене не слухав, від сестри відмахувався, дружину вічно діставав причіпками.

А коли їй собою займатися? У неї в добі теж усього двадцять чотири години. Та й не все від невістки залежало. Якщо в організмі збої, які лікарі не можуть вирішити, то тут хоч узагалі не їж і кремами мажся від ранку до ночі – результату не буде.

Як Валя його за такі слова сковорідкою жодного разу не приголубила: для мене досі таємниця велика. Але терпіла, старалася, у спортзал пішла, щоб у форму прийти, але, як говорилося раніше, не в цьому була справа.

Син вирішив, що така дружина йому не потрібна і зажадав розлучення.  Невістка поревіла, але пішла і все підписала. Ми всією сім’єю були в глибокому шоці від такого рішення. Син почув від усіх усіляку неприємну правду, а невістку ми підтримували, бо залишитися самій із однорічною дитиною – це тяжко. Тим паче, вона сирота, допомогти толком і нікому. Добре хоч житло своє є.

Ми з чоловіком її змусили подати на аліменти не тільки на дитину, а й на себе. Син обурювався спочатку, потім із ним батько поговорив.

Ну й онука ми не кидали, звісно. Бачилися регулярно, забирали до себе на вихідні, даючи невістці відпочити. Тільки син був осторонь і з дитиною не спілкувався. Він активно будував особисте життя.
А Валюша нарешті розібралася зі здоров’ям: їй підібрали терапію, дієти, рекомендації, і вона стала дуже швидко худнути та гарнішати. Два роки вона посилено працювала над собою, дотримувалася всіх порад лікарів, здавала аналізи, ходила на консультації, і це все дало свій результат.

Погарнішала невістка сильно. Вийшла на роботу, оновила стиль, змінивши і зачіску, і манеру одягатися. Вона і до декрету поганулею не була, а тут розцвіла.

Смішно, але це розгледів і мій син. Пересікся з нею, коли вона за онуком приходила, очманів від побаченого і загорівся ідеєю її повернути собі. Тільки ось Валюші він зовсім не потрібен: вона вже про його гниле нутро все знає.

А син ходить за нею другий рік, як зачарований, квіти посилає, кличе кудись, раптово вирішив із дитиною спілкуватися. Але Валя хоч і не забороняє йому спілкуватися з дитиною, але сама на контакт не йде. І правильно робить.

Вона собі кращий варіант знайде, а моєму синові такий скарб вдруге в руки не попадеться. Нехай тепер ходить і лікті кусає.

КІНЕЦЬ.