Оксана стояла біля плити, помішуючи суп, коли почула звук дверей, що відкриваються.

Це повернулася Злата, сестра її чоловіка Романа, яка була молодша за свого брата на шість років.

Дівчині було двадцять два роки, вона навчалася у педагогічному коледжі і рік тому вийшла заміж за свого ровесника.

Однак щось у них не заладилося і дуже швидко вони розлучилися.

Але все було не так райдужно, адже Злата вже чекала дитину.

Повертатися жити до мами й тата у село вона зовсім не хотіла, тож стала скаржитися своєму братові і напросилася до нього тимчасово пожити.

Але з того часу таки минуло вже понад три місяці, а Злата все продовжувала жити з Оксаною та Романом.

– Привіт, Оксано! – весело привіталася молода зовиця, знімаючи куртку та кидаючи її на диван.

Вона вже четвертий місяць, як чекала дитину і виглядала трохи втомленою, але все ще зберігала свою життєрадісність.

– Привіт, Злато, – відповіла Оксана, намагаючись зберігати спокій. – Не потрібно кидати верхній одяг на диван, не роби більше так, будь ласка.

– Та перестань, не чіпляйся до дрібниць, ти ж знаєш, як мені зараз складно все дається, важко навіть зайвий метр ступити, – почала виправдовуватися зовиця, всім своїм виглядом показуючи, що вона втомилася і їй важко дуже.

– Ну, куртку ж ти можеш повісити в коридорі, ти ж як до нас прийшла, то першим ділом в коридор зайшла?! – не вгамовувалась Оксана, намагаючись стримуватися.

Злата підійшла ближче до неї, вже й не згадуючи ніби про що вони мову вели, і сперлася на кухонну стійку:

– Щось пахне смачно у тебе тут. А що в нас сьогодні буде смачненьке на обід?

– Супчик улюблений чоловіка, салат, – коротко відповіла Оксана, продовжуючи готувати.

– Ну, це ж зовсім не смачно і буденно! Може, краще замовити піцу? Або купити чогось солоденького? Тортика чи якісь смачні пироги.

Оксана важко зітхнула, намагаючись стримувати роздратування:

– Злато, ми вже говорили про це. У нас обмежений бюджет і я намагаюся готувати корисне для всіх і те, що ми можемо собі дозволити і з тих продуктів, які виходить купити. Тим більше, тобі зараз потрібно дбати про своє здоров’я та дитину. Яка там піца і торт?

– Я розумію, але іноді хочеться чогось смачненького! – Невдоволено сказала зовиця.

Говорити про це далі родички не могли, оскільки в цей момент повернувся додому Роман.

Він побачив невдоволення дружини та сестри і одразу зрозумів, що розмова була неприємною.

– Як день минув тут у вас? – Запитав чоловік, намагаючись розрядити обстановку.

– Добре, – буркнула Оксана, відходячи від плити та починаючи накривати на стіл для всіх.

– Так собі наш день минув. Нічого смачного вдома знову немає, а мені так хочеться чогось смачненького, що й не передати словами, – сумно сказала Злата.

– Давайте просто перекусимо, а потім усе обговоримо, гаразд? – Роман подивився спочатку на дружину, потім – на свою сестру.

Усі сіли за стіл. Злата їла зовсім без апетиту, постійно поглядаючи на Оксану та Романа.

Після того, як усі поїли, Злата посміхнулася і звернулася до Романа:

– Братику, може, ми з тобою з’їздимо в магазин? Хочу чогось смачненького і солоденького.

Роман подивився на свою дружину, яка явно була незадоволена пропозицією зовиці:

– Злато, ми вважаємо, що багато солодкого їсти зовсім не корисно, ще й в твоєму стані, – мовив брат.

– Мені все одно на те, як ви вирішили! Я хочу солодкого, зрозумійте! – вимогливо стояла на своєму сестра.

– Ми не можемо дозволити собі щодня замовляти піцу та купувати цукерки! Ми допомагаємо тобі, тому що ти у складній ситуації, але це не означає, що ми маємо виконувати всі твої примхи! – Сказала, не витримавши, Оксана.

Зовиця дуже здивувалася такій відповіді. Здавалося, що вона ніби тільки зараз усвідомила це.

– Ви мене зовсім не розумієте! Я чекаю дитину, мені важко, – в очах Злати з’явилися сльози.

– Златко, будь ласка, не плач. Давай поговоримо спокійно, – Роман спробував заспокоїти сестру.

Однак Злата вже вийшла з кухні і, грюкнувши дверима, зникла у своїй кімнаті.

– Оксано, я знаю, що тобі теж нелегко. Але давай спробуємо знайти компроміс. Може, купимо їй щось одне, щоб вона не почувала себе обділеною?

– Роман повернувся до дружини.

– Романе, я не проти того, щоб допомогти твоїй сестрі. Але вона має розуміти, що ми маємо свої межі. Я не можу щоразу виконувати її прохання, особливо якщо вони стосуються якоїсь дорогої їжі, у нас зараз з грошима складно, я собі не можу купити того чого хочу, – з образою відповіла жінка.

– Пропоную ще раз поговорити з Златою, – Роман узяв дружину за руку. – Сподіваюся, вона зрозуміє.

Наступного дня Оксана з Романом покликали Злату на кухню для серйозної розмови.

Вони вирішили, що будуть чесні один з одним і намагатимуться знайти якесь компромістне рішення, яке влаштує всіх.

– Злато, – почав брат, – ми розуміємо, що тобі зараз непросто. Але ми також намагаємося зробити все можливе, щоб допомогти тобі. Проте ми маємо певний бюджет, який ми не можемо перевищувати.

– Я готова готувати для тебе спеціальні страви, які будуть корисними та смачними і солодкими навіть. Але я не можу щодня купувати солодощі та фастфуд. Це не лише дорого, а й шкідливо для, – перебивши чоловіка, додала Оксана.

– Я вас розумію. Просто іноді так хочеться чогось особливого та смачного. Але, напевно, ви маєте рацію. Може, ми зможемо домовитися про те, що раз на тиждень я вибиратиму щось смачне, а решту часу будемо їсти здорову їжу? – похмуро промовила Злата.

Оксана та Роман переглянулися між собою, розуміючи, що пропозиція дівчини цілком розумна.

Вони обоє знали, що у неї зараз період складний, адже вона чекає дитину – це непростий час, і часом невеликі поступки можуть значно покращити настрій сестрі.

Оксана теж кивнула на знак згоди, хоча всередині її все ще відчувалося легке невдоволення, адже їм справді зараз непросто було з грошима.

Вона звикла планувати сімейний бюджет до копійки та не любила зайвих витрат.

– Домовилися, – сказала вона, підводячись зі стільця. – Тоді завтра підемо разом у магазин, і ти вибереш щось на свій смак, але не дуже дороге щось, будь ласка.

Минуло кілька тижнів, і життя в їх квартирі поступово увійшло у звичне русло.

Злата почала допомагати Оксані по господарству, виконуючи прості завдання, такі як прибирання чи миття посуду.

Їй хотілося показати, що вона цінує їхню турботу та підтримку. Якось ввечері, коли всі троє сиділи за вечерею, Злата несподівано промовила:

– Знаєте, я подумала. Можливо, мені варто почати шукати якусь неважку роботу на неповний день. Звичайно, враховуючи моє становище, це буде непросто, але я відчуваю, що час стати самостійнішою.

Оксана уважно подивилась на свою зовицю. Вона завжди вважала, що Злата надто покладається на інших, але тепер бачила, що та починає дорослішати та приймати відповідальність за своє життя.

– Це гарна ідея, Злато, – сказав Роман, підтримавши сестру. – Ти скоро станеш мамою, і важливо навчитися справлятися самостійно. Я впевнений, що ти впораєшся, ти у нас найкраща!

Наступного дня дівчина сіла за комп’ютер та почала переглядати оголошення про роботу, вона серйозно настроїлася допомогти своїм рідним.

Виявилося, що у місті було багато пропозицій для молодих мам, які бажають працювати віддалено або на півставки, які сидять в декреті вдома.

Звісно, зарплата невеличка, але це якраз був гарний варіант для Злати в її становищі.

За кілька днів Злата повідомила братові і його дружині радісну новину:

– Я знайшла для себе роботу! Це лише кілька годин на день, звісно, не за великі гроші, але мені здається, що це саме те, що мені потрібне зараз. Я займатимусь перевіркою текстів для одного онлайн-видання. Робота нескладна, і я зможу робити її прямо з дому.

Оксана та Роман щиро раділи за неї. Тепер Злата не тільки жила з ними, а й зробила свій внесок у їх спільне проживання.

Після появи на світ малюка молода мати вирішила залишитись у місті, але переїхала у невелику квартиру неподалік, яку зняла на накопичені гроші.

Брат з дружиною допомагає їй, але так краще для всіх, бо жити під одним дахом родичам дуже важко, які б рідні вони не були. І хоча вони всі знають, що на оренду квартири потрібно витрачати чималі гроші, але вирішили для себе, що краще жити окремо. Чи не так?

Джерело