– Насте, ти не бачила мої штани? А де кофта? – Олексій уже пів дня збирав свої речі. На завтра у нього було намічено чергову робочу поїздку.

– Весь твій одяг у шафі. Я нічого не ховала, – дружина увійшла до кімнати й здивувалася тому, що чоловік приготував цілих дві валізи.

– Навіщо тобі стільки речей? Ти ж їдеш лише на тиждень.

– Погода мінлива. То сніг, то дощ, то сльота. Візьму змінне взуття, та одягу більше, – сказав чоловік, не відволікаючись від зборів.

– Зрозуміло, – сказала Настя. Попри те, що чоловік поводився якось дивно, жінка не надала цьому значення.

Олексій їздив по відрядженнях досить часто. Іноді його не було вдома по два, чи три тижні. Дружина давно звикла до такого графіка чоловіка, і вже не ставила йому зайвих питань.

Провівши його до виходу, Настя, як завжди, поцілувала Олексія в щоку і побажала удачі. Але біля дверей він почав нервувати й метатися з боку в бік.

– Чи я нічого не забув? Ой, принеси мені мою каблучку-печатку! – ляскаючи себе по кишенях, попросив чоловік.

– Твоя каблучка у ювеліра. Я віднесла почистити її… Приїдеш, як новеньку будеш носити! Там її відполірують.

– Так? Ну гаразд тоді… Все. Успіхів!

– Давай, – розгублено відповіла дружина.

Останні слова Олексія Насті зовсім не сподобалися. Зазвичай він їхав у відрядження без будь-яких емоцій. Але цього разу все було інакше.

Чоловік поводився дуже дивно. Лише за вісім днів жінка зрозуміла, до чого був весь цей прощальний пафос…

Льоша мав повернутися додому за тиждень. У неділю Настя приготувала вечерю і почала чекати на нього. Але той не приїхав.

Жінка цілодобово намагалася додзвонитися до чоловіка. У цей момент вона пережила багато страшних емоцій.

Спочатку Анастасія подумала, що Олексій загубив телефон та не зміг повідомити, що затримався в іншому місті. Потім вона припустила, що його пограбували.

Але коли чоловік не повернувся й у вівторок, жінка вже збиралася дзвонити в поліцію. У її голові безперервно крутилися думки про нещасний випадок.

Намагаючись сформулювати заяву для співробітника правоохоронних органів, Настя тремтячими руками взяла телефон і почала набирати номер поліції. Але в цей момент пролунала музика, а на екрані смартфона висвітлилося ім’я: «Льоша».

– Алло! Любий! Ти куди зник? Я вже зібралася в поліцію дзвонити, – дружина була рада, що чоловік з’явився. Вона засяяла від щастя.

– Не треба поліції, – спрожогу відповів Льоша. Його голос був тихим та беземоційним. – Настя, я не приїду. Між нами все скінчено. Скоро подам на розлучення.

– То… як… як? – Почала заїкатися дружина.

– Яке розлучення? Що ти таке кажеш?

– Вибач, що так сталося. Ми з тобою давно живемо, як сусіди. Ти зайнята своїми справами, а я своїми.

– Хіба це погано? – Не зрозуміла Настя. У цей момент у слухавці почулося незадоволене зітхання Олексія, і жінка здогадалася, в чому річ. – У тебе що, інша? Тому ти вирішив розлучитися?

– Справа не в цьому… – пробубонів чоловік. – Інша жінка тут зовсім ні до чого.

– Зрозуміло, – витримавши невелику паузу, грубо відповіла Настя. Тільки зараз до неї дійшло, чому чоловік узяв стільки речей у відрядження.

Він не збирався повертатись. Чоловік спочатку хотів кинути дружину, повідомивши, як боягуз, телефоном, та залишитися в іншому місті зі своєю новою дамою.

– Ти не ображайся на мене. Якщо буде що потрібно, дзвони. Просто так сталося. Кохання прийшло і пішло, а жити разом через комфорт, якось не правильно. Нам обом треба рухатися далі.

– Міг би сказати мені це, дивлячись у вічі, а не тікати з двома валізами, нібито у відрядження. Ти боявся, що я прив’яжу тебе до себе?

– Ну, не починай, га, – невдоволено відповів чоловік. Льоші стало неприємно, що дружина назвала його боягузом. – Гаразд, мені час. Про розлучення пізніше спишемося.

Після того, як Олексій поклав слухавку, Настя ще кілька хвилин не прибирала телефон від вуха. Розрив із чоловіком став таким несподіваним, що жінка досі не вірила у цю реальність.

Щоб усвідомити те, що відбувається, Анастасії знадобилося кілька діб. Тільки потім вона згадала про якісь слова та вчинки Льоші, які пророкували майбутні зміни.

Взявши відпустку на роботі, жінка зачинилася вдома, та нікуди не виходила. У такому емоційному ступорі вона була майже два тижні.

Жодних істерик і панічних атак у Насті не було. Вона відчувала себе обдуреною, і образа на чоловіка викликала у неї неприємні почуття.

Після відпустки Анастасія заспокоїлася. Вона вирішила продовжити жити й працювати будь-що. Жінка привела думки до ладу, і почала міркувати більш раціонально.

До квартири, в якій жило подружжя, Олексій не мав жодного відношення. Коли він подав заяву на розлучення, то не став претендувати на це житло. Але машина, куплена в шлюбі, була зареєстрована на Льошу.

– Що ми робитимемо з автокредитом? – Запитала Настя, коли чоловік подзвонив їй. – Залишки боргу висять на мені, а автомобіль забрав ти. Незабаром потрібно внести передостанній платіж.

– Не хвилюйся, я надішлю тобі гроші. Я ж раніше виплачував кредит, і зараз від нього не відмовляюся. – Подружжя домовилося, що Олексій погасить борг сам, але машину вони не ділитимуть.

Настя кілька днів чекала, доки чоловік перекаже гроші. Однак Льоша не поспішав закривати кредит. Щоразу він вигадував нові причини, чому не може це зробити.

– Ти поки що заплати сама, а я тобі потім віддам. Премію цього місяця не дали. Наступного дадуть, і я все поверну.

Настя була розумною жінкою. Вона чудово розуміла, в чому був задум Льоші.

Через два місяці Олексій таки перерахував Анастасії невелику суму. Цих грошей було явно менше, ніж залишок кредиту. Та жінка забрала їх і сказала:

– І на цьому дякую. А борг я уже давно закрила. Через тебе у мене трохи кредитна історія не зіпсувалась.

– А, то ти все погасила? – Чоловік засмутився. Він пошкодував, що поспішив, і перевів якусь частину суми Насті. – Добре. Наступного тижня я приїду. Хочу забрати всі речі, що залишилися.

Під рештою речей Олексій мав на увазі свої “цяцьки”. Річ у тім, що чоловік мав багато захоплень. Він любив грати в ігри на дорогому комп’ютері, був завзятим рибалкою, грав у гольф і мав колекційні ключки.

А ще він збирав колекцію марок, які чомусь не забрав із собою. Напевно, щоб дружина не одразу запідозрила його обман.

Всі великі, дорогі речі та атрибути, необхідні для хобі, Льоша залишив у дружини. Олексій сподівався забрати все це пізніше, коли вона остаточно упокориться з їх розривом. Але, приїхавши до Анастасії, його здивували зміни в будинку.

– Де комп’ютер? А консоль, навушники, джойстик? Де мої марки? Насте, куди ти все поділа?

– Продала, – спокійним тоном відповіла жінка.

– Як продала?! Навіщо? Ти не мала права!

– Ще і як мала! – Усміхнулася Настя. – Ти мені сотню разів обіцяв, але грошей на кредит так і не надіслав. Машина в тебе. З якого дива я мала гасити борг сама? Ось я і вирішила продати все це сміття.

– Сміття?! – вишкірився чоловік.

– Знаєш, скільки коштував цей комп’ютер?

– За нього дали непогані гроші, але їх все одно не вистачило, тож я продала і все інше.

– Що інше? – Льоша завмер.

– А печатку?!

– Човен, намет, всі твої снасті та інше похідне приладдя, а ще твою печатку – я все здала в ломбард! Більше у цій квартирі немає жодної твоєї речі! Даремно ти поїхав без нічого, треба було відразу все забирати.

– Та як ти посміла? – Чоловік почервонів від злості. – Я не давав на це згоди!

– Якби ти надіслав мені гроші на кредит вчасно, я б до цього не додумалася. А так, ти мені ще винним залишився. Все ж таки на подачу оголошень я витратила дуже багато часу.

Олексій був страшенно злий на Настю. Він ще довго кричав і лаявся, але жінка лише самовдоволено посміхалася. Їй було дуже приємно від того, як вона провчила колишнього чоловіка.

Йдучи з дому, Льоша думав, що він найрозумніший. Чоловік хотів розлучитися телефоном, щоб не виправдовуватися перед дружиною, і не зізнаватися у зраді.

При цьому він планував забрати машину, та повісити борг на Настю. Але жінка виявилася не такою недолугою, як чоловікові здавалося.

Вона планувала в майбутньому подати на поділ майна, та відсудити у чоловіка половину грошей за авто, довівши, що частину кредиту сплатила сама.

Випровадивши колишнього чоловіка із квартири, Анастасія засяяла. Після того, як Льоша оголосив про розлучення, жінці було тяжко та боляче. Але тепер вона відчувала полегшення.

Разом з речами Олексія, Настя ніби позбавилася всіх сумних думок, що крутилися в її голові останні місяці. А передчуття суду додавало сил та впевненості.

– Не на ту напав… – дивлячись у вікно на засмученого чоловіка, сказала вона. Ще потягаємося…

Як вважаєте, вона слушно вчинила? А що скажете, стосовно машини? Позиватися?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.