— Уявляєш, вони купили їй квартиру! — я стояла на кухні, стискаючи в руках чашку, і ледве стирмувала обурення. Чоловік відвів очі, наче намагався уникнути цієї розмови. — Кому «їй»? — Кому-кому! Молодшій сестрі! — я майже шипіла. — Продали дачу, взяли кредит, а нам сказали чекати!

— Уявляєш, вони купили їй квартиру! — я стояла на кухні, стискаючи в руках чашку, і ледве стримувала обурення.
Чоловік відвів очі, наче намагався уникнути цієї розмови.
— Кому «їй»?
— Кому-кому! Молодшій сестрі! — я майже шипіла.
— Продали дачу, взяли кредит, а нам сказали чекати!
Він похитав головою.
— Та ну, може, ти щось не так зрозуміла?
— Ой, не так!
— Я кинула ложку в мийку.
— Я довго мовчала, не хотіла тебе засмучувати, але, коли вони зробили це за моєю спиною, я просто не витримала.
Чоловік зітхнув і потер обличчя.
— Нам вони теж допомогли. Пам’ятаєш, дві тисячі доларів дали?
— Дали. І сказали, що більше нічого не отримуємо, бо ти — чоловік, і маєш сам заробити. А сестра що? Чим вона особлива?
Чоловік розвів руками.
— Їй 28 років, вона незаміжня, живе з батьками, а вони її хочуть вже від себе якось відділити.
— А ми що?! — я майже кричала.
— Вшестеро тулимося в двокімнатній квартирі, платимо іпотеку, економимо на всьому, а вона захотіла жити одна, і їй усе просто купили?
Він мовчав.
— І знаєш, що найгірше? Вона ще й машину собі купила.
— Машину?!
— Ага. А мама мені ще місяць тому казала, що сестра нібито вклала свої заощадження в квартиру. То де ж правда?
Чоловік задумався, потім знизав плечима:
— Ну не знаю. Може, і справді свої гроші вкладала, а машину вже на щось інше купила?
— Та ну! Батьки просто мені брехали, щоб якось виправдатися.
Ми сиділи мовчки. На плиті булькав суп, а я відчувала себе нікому не потрібною.
— Мені просто так важко від цього всього, розумієш? — тихо сказала я. — Я теж їхня дочка. Я теж потребую допомоги.
Чоловік мовчав.
— А коли я сказала матері, що це несправедливо, знаєш, що вона мені відповіла? Що молодшій пощастило менше, що вона не має сім’ї, тому треба їй допомогти фінансово. А нам — ні.
Чоловік закрив очі, потер перенісся.
— Я поговорю з ними.
— Та що тут говорити? — я гірко посміхнулася. — Квартиру вже купили, рішення прийняли. Ти ж розумієш, що вони самі зробили нас із сестрою чужими тепер?
Чоловік важко видихнув, встав і підійшов до вікна.
— Вона ще й на новосілля запросила, — додала я.
Він обернувся:
— І що, підеш?
— Ні. Я не хочу конфліктувати з нею, але бачити її посмішку і чути, як вона вихваляється квартирою, на яку батьки витратили все, а ми залишилися ні з чим? Не хочу.
Чоловік кивнув.
Ну хіба це справедливо? Хіба можна так розділяти дітей? Я сама мати, і ніколи б не зробила такого. Як мені тепер з цим жити? Як не тримати образу?
Я зовсім заплуталася в своїх почуттях, у своєму ставленні до рідної сестри і власних батьків.