Антоніна стояла біля вікна своєї квартири, тримаючи на руках маленьку донечку. Дівчатко тихо сопіло, притулившись до матері.

За вікном уже давно стемніло, і вечірнє місто здавалося спокійним та тихим, як на диво, зважаючи на останні події.

Однак думки Антоніни були зайняті тим, як вона скаже чоловікові, що їхня маленька сім’я скоро перестане існувати, адже сама не знала, що чекає її в майбутньому.

Рішення про розлучення далося молодій матері досить таки непросто, але іншого виходу вона просто не бачила, вважала, що нічого вже не допоможе їм.

Справа в тому, що після народження дитини життя молодої сім’ї різко змінилося. Чоловік став якимось байдужим і холодним, що не могло не позначитися на взаєминах подружжя, на жаль.

Олег щодня дорікав дружині, доньці своїй він теж уваги зовсім не приділяв, таке враження, що він був просто байдужий до них.

Саме це і спонукало Антоніну замислитися над тим, що час розлучатися від гріха подалі і будувати нове життя, поки вона молода і ще має можливість, щось змінити для себе і для доньки.

Олег повернувся з роботи, спізнившись на кілька годин. Нічого не кажучи, він пройшов на кухню і став відкривати каструлі.

– Плову з м’ясом не можна було мені приготувати? Ти ж знаєш, що я супи не їм, – голосно брязнувши кришкою каструлі, з нерозумінням промовив чоловік.

– У нас не ресторан, я на замовлення не готую, а приготувала те, на що мала час, – коротко відповіла Антоніна.

– Скажи мені, ну чому ти така? – сказав чоловік. – Ти навіть не намагаєшся догодити мені, все робиш по-своєму.

– Я стараюся, Олеже у всьому, правда намагаюся, але ти ніколи нічого не цінуєш і не цінував! – відповіла жінка, намагаючись стримати сльози. – Просто я не знаю, що робити далі. Адже ми так хотіли стати батьками, просто мріяли про це обоє. А що тепер?

– Так, ми хотіли колись, але тепер усе змінилося. Я шкодую про своє рішення, зараз розумію, що ще рано було, варто було стати на ноги спочатку, пожити для себе.

– Зрозуміло, – кивнула Антоніна, ще раз переконавшись у тому, що прийняла правильне рішення. – Я хочу поговорити про розлучення, я більше не хочу такого сімейного життя.

Слова дружини, здавалося, дуже здивували Олега. Чоловік здивовано глянув на дружину і близько кількох хвилин просто мовчав.

Потім він, нічого не кажучи, пішов у зал дивитись телевізор.

Через таку реакцію, Антоніна так і не зрозуміла, як саме Олег відреагував на її слова.

Наступного ранку вона, ближче до обіду, поїхала на таксі з донькою до поліклініки.

Олег якраз мав вихідний день, тому він залишився вдома і не зголосився допомогти дружині.

У поліклініці Антоніні із донькою довелося провести багато часу. Коли вони вийшли з будівлі, було вже пізно.

Жінка викликала таксі та поїхала з донькою додому. В глибині душі вона сподівалася, що Олег встигне приготувати для них вечерю, адже вони голодні були.

Однак перші дзвіночки про те, що щось не так, з’явилися тоді, коли Олег просто не відчинив двері, і їй самій довелося відчиняти своїми ключами.

Як тільки Антоніна увійшла до квартири, вона зупинилася на місці.

Виявилося, що в квартирі було порожньо. Усі габаритні речі, які вони купували разом із чоловіком, зникли: телевізор, диван, стіл, шафа, ще й дитяче ліжечко.

Жінка навіть помітила на підлозі коробку столових приладів, які також зникли.

– Що тут сталося за цей час, що нас не було?

– Прошепотіла до себе Антоніна, оглядаючись навколо.

Тремтячими руками вона витягла з кишені телефон і вже зібралася зателефонувати чоловікові, як почула голос сусідки, яка прочинила двері і зазирнула в квартиру:

– Антоніно, а я вже думала, що ви переїхали! Бачу – речі усі вивозять якісь люди.

– Ні, – розгублено відповіла молода мати.

– Я сама вже зовсім не розумію, що трапилося? Куди все поділося? Ви нікого не бачили?

– Антоніно, ти не хвилюйся. Це твій чоловік зробив, він командував тими людьми. Він відвіз все ще три години тому! Я й подумала, що ви переїжджаєте. Запитала в нього, а він буркнув щось невиразне, я й не хотіла вже розпитувати.

– Що? Чому? – ледве змогла вимовити Антоніна, відчувши, як руйнується весь світ.

Вона сама думала про розлучення, але думала, що все це пройде по-людськи, вони обговорять це, а не ось так вчинити з ними.

– Не знаю. Може, тобі краще поговорити з ним? – сусідка здивовано знизала плечима.

Антоніна тихо кивнула і знову взяла телефон. Але замість того, щоб набрати номер свого чоловіка, вона просто заплакала.

Сусідка відразу почала заспокоювати засмучену молоду матір та переконала піти до її квартири з дитиною.

Літня жінка з жалю запропонувала Антоніні з дочкою залишитися цієї ночі в неї.

Наступного дня вона отримала повідомлення від свого чоловіка. Воно було коротким і від нього віяло холодом якимось:

“Я сам вже подав на розлучення. Своє майно я забрав, бо воно було куплено на мої гроші. Дочка хай з тобою залишається, я на неї претендувати не буду”.

Антоніна, коли прочитала, ще дуже довго дивилася на екран телефону і не вірила своїм очам. Як могла людина, яку вона так щиро кохала, зробити таке?

Як він міг так різко змінитися, вони ж так добре жили? Останнім часом чоловік був геть сам на себе не схожий.

Як могло її життя змінитися настільки швидко? Як чоловік так просто зміг відмовитися від неї та доньки?

Не знаючи, що зробити, Антоніна вирішила теж написати йому, адже подзвонити не наважувалася:

“Як ти можеш так казати? Це ж твоя рідна дочка!”

Олег відповів їй досить швидко. Його повідомлення було холодним і байдужим:

“Моя дочка? Ні, Антоніно. Це твоя дочка. І якщо ти хочеш її залишити, то залиш, але знай, що я більше не хочу мати до цього ніякого відношення”.

Антоніна спробувала достукатися до чоловіка та попросити повернути хоча б частину меблів, але Олег відповів їй відмовою.

Тоді Антоніна відразу зателефонувала своїй свекрусі.

Однак та відреагувала на дзвінок невістки зовсім не люб’язно:

– І що ти хочеш зараз почути від мене? Думати треба було, коли вирішила мати дитину.

– Це не лише моє рішення! Ваш син теж хотів цю дитину! – не розуміючи сказала Антоніна.

– А ти менше чоловіків цих слухай. Тобі не 18 років! – сказала мати її чоловіка і поклала телефон.

Минуло кілька місяців. Антоніна зуміла зібратися з силами та розпочати нове життя.

Вона поїхала до подруги в Німеччину і вирішила, що в неї трохи поживе, щоб забути про своє непросте розлучення, заробить трохи грошей і повернеться додому вже маючи якісь гроші, щоб розпочати нове життя.

Іноді їй було важко, але щоразу, коли вона дивилася на свою дочку, то розуміла, що все це варте того.

Олег спочатку платив якісь аліменти, а потім перестав давати зовсім гроші. Антоніна досі не може зрозуміти, що сталося між ними і чому змінився чоловік.

А через пів року вона дізналася, що Олег одружився і взяв жінку з дитиною. Жінка ще більше засмутилася.

Як же так може бути, що від своєї дитини відмовився, а буде ростити чужу? В чому причина? Чому так могло статися?

Джерело