Я ніколи не любила рахувати чужі гроші, вважаю, що кожна людина живе так, як хоче, але те, що сталося в нашій родині, змусило мене задуматися над тим, куди діває свої гроші свекруха?

Мама мого чоловіка поїхала за кордон ще 24 роки тому, вона була однією із перших, хто подався на чужину шукати свого щастя.

Тоді я, 18 річна дівчина закохалася у Олексія, ми зустрічалися не так довго, але коли він почув, що мама має намір їхати з дому, то відразу ж запропонував мені вийти за нього заміж.

Весілля великого у нас не було, бо свекруха закотила сцену, що у неї грошей немає. Мої батьки зробили нам невеликий вечірок, і ми, щасливі, стали собі жити. Спочатку ми оселилися у моїх батьків, а потім вони нам виділили землю і ми почали будуватися.

Нам з Олексієм довелося багато і важко працювати. Я не з тих, хто буде сидіти вдома і чекати, що мені має хтось усе дати. Я працювала нарівні з чоловіком, і це при тому, що у нас росло двоє дітей.

Будувалися ми довго, бо замахнулися відразу на великий будинок, я мріяла, як наші діти виростуть і житимуть з нами. Чоловік мене в цьому підтримав, сказав, що якщо будувати – то щось путнє, щоб уже мати на віки.

Ми з чоловіком працювали обоє не покладаючи рук. Мої батьки нам дуже допомагали, вони хоч і не багаті люди, але кожну зайву гривню нам віддавали. А тато мій ще багато роботи зробив своїми руками, він багато чого вміє, і не шкодував часу і сил щоб нам допомогти.

І в цей час свекруха, яка має одного сина, тобто мого чоловіка, яка заробляє мінімум тисячу євро в місяць, не допомогла нам жодним центом, в це важко повірити, але все було саме так.

– Що ти хочеш від мами? Вона на чужині, їй самій важко, – захищався за нею Олексій. Я його розумію, це його мама, і він просто не хотів бачити правду.

Я думала, що свекруха заробляє і вкладає в свій будинок, але коли одного разу я приїхала до них в село, був такий ексклюзивний випадок, в свекра був ювілей, то я була ошелешена тим, що у них нічого не змінилося, навіть косметичний ремонт свекор не зробив, не кажу вже про якісь добудови.

– Олексію, знаю, що тобі буде неприємно це чути, але я не розумію, куди твоя мама діває гроші? Глянь на вашу стару хату і на хати інших заробітчанок? Та у вас зручності досі на вулиці! Ви хоч про бабусю подумайте, як їй взимку на вулицю бігати, – кажу.

Та у мого чоловіка завжди на все була одна відповідь – не рахуй мамині гроші. З часом я з цим змирилася, і ми навіть про свекруху і її справи не говорили. Ну добре, вона не хоче нам нічого давати, але внукам не прислати навіть шоколадки, не знаю.

Я навіть припускала, що можливо, свекруха збирає гроші, щоб купити потім квартиру. За 24 роки заробітків, в принципі, можна було б купити кілька квартир. Але ніякої нерухомості свекруха не придбала, і свій дім так і не відремонтувала.

А я мовчала, з часом мені просто і справді стало байдуже. Ми з чоловіком і самі непогано розкрутилися, у нас є великий будинок, дві машини, маємо свій невеликий, але прибутковий бізнес, дітей ми на ноги поставили, так що я не жаліюся – ми і без євро свекрухи якось справилися.

Чесно було б, якби і вона без нас справлялася, але ні, у важкі моменти свекруха собі пригадує, що у неї є син, і без зайвих докорів сумління звертається до Олексія.

Кілька місяців тому, на жаль, не стало свекра. Свекруха не приїхала на похорон, дала доручення Олексію все організувати.

Я не мала нічого проти, це його батько. Проте, ми сподівалися, що мама хоч якісь гроші дасть, але ні, ми все зробили за свій кошт.

Приїхала свекруха лише через кілька місяців. До нас навіть не зайшла. А родичі мого чоловіка нам подзвонили, що вона хату бабусі продає.

Я була злегка обурена вчинком свекрухи, адже літній бабусі 91 рік, вона вже звикла жити в своїй хаті, навіщо людину в такому поважному віці кудись переселяти.

З грошей від продажу бабусиної хати нам знову не дісталося. Ми навіть не були здивовані. Проте мене неабияк здивував той факт, що свекруха залишила таку стареньку маму саму, і знову повернулася на заробітки.

Дякувати Богу, бабуся довго могла сама справлятися з усіма потребами, але зараз вік взяв своє, сама вона вже не може жити.

– Синку, ти маєш забрати бабусю до себе, – заявила нам свекруха по телефону.

– Цього не буде! – у відповідь заявила я. – Твоя мама нам нічим не допомагала, а отже, ми теж не зобов’язані її слухати, то нехай повертається і сама доглядає свою маму.

Чоловік змирився, визнав, що я маю рацію. Та тепер вже я заспокоїтися не могла, мені було шкода бабусю до сліз.

Тому на наступний ранок я завела машину і поїхала в село до свекрів. Те, що я побачила, заставило мене розплакатися. Я допомогла бабусі зібрати її речі, і привезла її до нас в будинок.

Чоловік мій був дуже радий, йому теж було шкода свою бабусю. А я собі подумала – невже у нашому великому будинку не знайдеться зайвої кімнати для невеличкої літньої людини?

Те, що свекруха робить, і як себе поводить – то її справа, а наша відповідальність – вчинити так, як підказує совість.

Джерело